В основу статті покладено виступ автора на Міжнародному науковому семінарі «Націоналізм, ксенофобія і толерантність у Східній Європі: витоки, ідеологія, соціальна структура», що відбувся 16 жовтня 2018 р. у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка.

Чим ближчою є активна фаза виборчих перегонів, тим більше ризиків, що серед рідних хтось стане «ріднішим», і що заради рейтинґів серед політиків знайдуться готові спекулювати на темах національності, релігії, мови.

Національний інститут стратеґічних досліджень опублікував «Аналітичну доповідь до щорічного послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України 2018 року».

Соціологи досліджували ставлення українців до деяких етнічних груп за шкалою Богардуса.

Привід до занепокоєння щодо проблеми ксенофобії та антисемітизму надали минулої весни одразу кілька інцидентів у різних містах України.

Члени польських та українських громадянських середовищ закликали, щоб пам’ять про конфлікт 100-річної давнини стала уроком, з якого ми зможемо зробити належні висновки, особливо стоячи перед новопосталими загрозами і сутичками довкола «історичних пам’ятей» обох наших народів.

26 жовтня громадська організація «Детектор медіа» та Київський міжнародний інститут соціології презентували результати дослідження «Ефективність державної політики у сфері інформаційної безпеки напередодні виборів: результати всеукраїнського опитування громадської думки».

Майдан не проиграл. Он задал обществу задачи, и общество взялось их решать. По-своему, конечно. Наверное, наиболее важно то, что процесс решения этих задач меняет само общество.

Одвічна криза полягає у розбіжності між тим, що робимо самі для себе, і тим, з чим це порівнюємо, чого собі хочемо. Живимося чужинецькими технологічними ідеями, не розуміючи, що найважливішим у їх реалізації є ставлення до праці і до ремесла.

У каждого из нас есть образец. Страна, чью реальность мы сравниваем с украинской. Эдакий эталон, опыт становления которого считаем нормой. И раз за разом мы накладываем этот трафарет на нашу повседневность. Чтобы затем эту повседневность гневно осудить.

Он снимал свой фильм о жизни. О жизни, которая оказалась жизнью в оккупации. Эта оккупация не проявляет себя прямо и не прячется. Она просто есть.

Это фильм не только о Донбассе в гибридной войне, это фильм о том, что делается с людьми. Своего рода притча, построенная исключительно из документального материала и в стилистике документа.