РЕАЛЬНИЙ СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І
ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРЕБ УГОРСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ


Тетяна ПИЛИПЕНКО,
маґістр державного управління

Оскільки автор статті торкається проблем, пов’язаних із функціонуванням угорців в західних реґіонах, вважаю за необхідне коротко прокоментувати нинішній стан забезпечення прав та задоволення етнокультурних потреб угорської етнічної спільноти в Україні.

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., в Україні проживало 156,6 тис. угорців, найбільше у Закарпатській області – 151,5 тис. Тут діє 13 угорських національно-культурних товариств, з них – 12 мають обласний статус, близько 400 з міським, районним та сільським статусами. Демократична Спілка угорців України має всеукраїнський статус.

Функціонують 103 навчальні заклади, де навчання ведеться угорською мовою, в т.ч. 70 – з угорською мовою; 28 – з українською та угорською, у т.ч. 2 гімназії та 2 ліцеї державної і 5 ліцеїв приватної форми власності, 68 дошкільних закладів з угорською мовою виховання. З 2004 р. у м. Ужгороді діє угорськомовна гімназія.

У чотирьох вузах області відкрито групи з угорською мовою викладання (Ужгородський національний університет, Мукачівський гуманітарно-педагогічний інститут, Ужгородське училище культури, Берегівське медучилище). При УжНУ діє Центр гунгарології. В області діє Центр координації діяльності навчальних закладів національних меншин. На чотирьох факультетах УжНУ, зокрема філологічному, математичному, фізичному та медичному випускники угорськомовних шкіл навчаються за цільовим направленням. 2005 р. на історичному факультеті УжНУ було відкрито кафедру історії Угорщини і європейської інтеґрації, 2008 р. створено гуманітарно-природничий факультет з угорською мовою навчання фахових дисциплін. У м. Берегове з 1996 р. функціонує угорськомовний інститут, у якому навчається понад 1200 студентів. Інститут готує вчителів із спеціальностей: дошкільне виховання, вчитель початкової школи, українська мова, угорська мова, географія, англійська мова, біологія, математика-інформатика, вчитель історії, аудит і кредит.

У населених пунктах, де компактно проживають угорці, діє 87 бібліотек, у фондах яких 408,3 тис. прим. книг угорською мовою (при обласній централізованій науковій, Мукачівській міській та Виноградівській районній бібліотеках діють сектори літератури угорською мовою); 76 клубних закладів, 395 колективів художньої самодіяльності; професійний угорський драмтеатр ім. Д. Ійєша в Берегові.

В Україні зареєстровано 88 періодичних видань угорською мовою, з них у Закарпатській області 20 періодичних видань угорською мовою (разом з дубляжем). На підтримку газети «Карпаті ігоз со» виділяються кошти з обласного бюджету (у 2006–2007 рр. виділено 175 тис. грн., 2008 р. передбачалося 100 тис. грн.). Із місцевих бюджетів на підтримку газет «Унгварі відекі гірек» (дубляж), «Берегсаз», «Нодьсевлош відекі гірек» (дубляж), «Берегі гірлап» (дубляж) щороку виділяються кошти сумою близько 500 тис. грн.

У Закарпатській обласній державній телерадіокомпанії працює угорськомовна редакція. З 1 листопада 2005 р. на базі облдержтелерадіокомпанії започатковано новий канал «Тиса-1», на якому транслюються передачі, зокрема угорською мовою. З 1 вересня 2006 р. телепередачі ведуться через супутникове мовлення.
Однак, слід зазначити, що узагальнені автором статті Оленою Жосан проблеми, що мають місце у діяльності угорських національно-культурних товариств, є типовими для більшості громадських організацій національних меншин України.

Упродовж останнього часу представниками національних меншин, у т.ч. і угорської, порушується питання щодо запровадження обов’язкових іспитів з української мови та літератури та прийняття Міністерством освіти і науки України наказу від 26 травня 2008 р. № 461 «Про затвердження галузевої Програми поліпшення вивчення української мови у загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин на 2008–2011 роки», що ставить у складне становище учнів загальноосвітніх навчальних закладів, де вивчаються мови національних меншин.

Така ситуація має наслідком те, що випускники загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин є неконкурентоспроможними при вступі (тестуванні) до вищих навчальних закладів, а в подальшому це не сприяє їхньому успішному інтеґруванню в українське суспільство. Програма не посягає на права представників жодної з національних меншин здобувати повну загальну середню освіту рідною мовою, а також не скорочує у навчальних планах години на вивчення рідної мови і літератури або вивчення рідною мовою таких предметів, як математика, хімія, біологія, фізика тощо. Програма і заходи до неї не суперечать чинному законодавству України у даній сфері та положенням відповідних двосторонніх угод між Україною та Угорською Республікою. Водночас, враховуючи побажання випускників 2007/2008 навчального року, які здобували загальну середню освіту мовами національних меншин, щодо складання тестів мовою навчання, Міністерством освіти і науки України було перекладено зміст тестових завдань (за винятком тесту з української мови і літератури) відповідною мовою (у т.ч. угорською). Урядом визначено, що тестові завдання будуть перекладатися мовою національних меншин і 2009 р.

Слід зазначити, що на сьогодні існують нормативно-правові, інституційні й етнокультурні проблеми в реалізації державної етнонаціональної політики, що неґативно позначається на збереженні та розвитку як української нації, її історичної свідомості, так і розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин України. Вітчизняні експерти констатують, що пришвидшеними темпами відбувається нівелювання та звуження прав осіб, що належать до національних меншин. Ці питання набувають своєї гостроти лише у період, коли в Україну прибувають експерти Ради Європи або ECRI здійснювати моніторинґ дотримання Україною міжнародних зобов’язань щодо захисту прав людини.

Незважаючи на те, що українське законодавство у сфері міжнаціональних відносин в цілому відповідає міжнародним зобов’язанням України перед Радою Європи, на сьогодні актуальною є потреба у завершенні процесу адаптації правової бази до загальноприйнятих норм міжнародного права у сфері захисту прав людини, у т.ч. національних меншин.

Однак, як засвідчують лідери громадських організацій національних меншин, ряд законів, ще досі не приведено у відповідність до Конституції України та ратифікованих міжнародних правових актів.

Аналізуючи статті чинного Закону України «Про національні меншини в Україні» з позиції сучасних реалій, слід відзначити, зокрема, як його рамковий характер так і недосконалість його окремих положень.

Практика діяльності національних меншин вимагає, зокрема, уточнення принципів формування дорадчих органів з представників національних меншин при органах державного управління та місцевого самоврядування, виділення спеціальних коштів з державного бюджету та місцевих бюджетів для потреб національних меншин, вироблення механізмів реалізації представниками етнічних спільнот своїх прав безпосередньо та через громадські об'єднання, права на політичне представництво й участь в управлінні державними справами. Так, і понині законодавчо неврегульованим залишається питання щодо реалізації права національних меншин в Україні на екстериторіальну самоорганізацію, тобто національно-культурну автономію, відповідно до статті 6 Закону «Про національні меншини в Україні».

Рівень громадських організацій, які на перший план висувають завдання захисту прав своїх членів дедалі менше задовольняє ті національні меншини, що досягли значного рівня етнічної змобілізованості. Відтак, національні об’єднання, які виступають від імені певної спільноти в цілому, є вже іншою, ніж громадські об’єднання, формою етнокультурної самоорганізації і самоуправління. Це вже є фактично національно-культурні автономії. Така форма самоорганізації не має нічого спільного з поняттям «національно-територіальна автономія». Цілком очевидно, що НКА не відміняє національно-культурні товариства. І в міру того, як буде зростати рівень етнічної мобілізації членів національно-культурних товариств, вони матимуть змогу віддати перевагу тій чи іншій формі своєї самоорганізації. Зрозуміло, що всі ці питання потребують серйозного науково-теоретичного опрацювання, вивчення досвіду функціонування НКА в інших країнах.

Враховуючи достатній рівень внутрішньої самоорганізації, значний духовний та інтелектуальний потенціал ряду етнічних спільнот, зокрема греків, євреїв, німців, угорців та інших етносів, очевидно, що в Україні процеси екстериторіальної самоорганізації національних меншин випереджають їхнє законодавче врегулювання.

Слід погодитись з автором статті у тому що, не сприяє підвищенню ролі громадських організацій національних меншин, активізації їх участі у прийнятті управлінських рішень, і відсутність окремого рядка у Державному бюджеті України, необхідного для фінансової підтримки національних меншин, це питання не можна зрушити з місця упродовж 15 років і це при тому, що у статті 16 Закону України «Про національні меншини» зафіксовано, що «у державному бюджеті України передбачаються спеціальні асигнування для розвитку національних меншин». Крім того, така ситуація неґативно позначається на фінансовій підтримці організацій реґіонального рівня, оскільки відповідно до Бюджетного кодексу кошти на розвиток національних меншин не передбачаються взагалі. У цьому плані винятком, як правило, є ті реґіони, де компактно проживають представники тих чи інших етнічних спільнот, де у місцевому бюджеті передбачається певний обсяг коштів на підтримку реґіональних програм відродження та розвитку культур національних меншин.

Держкомнацрелігій має дві бюджетні програми: «Заходи щодо відтворення культур національних меншин і фінансова підтримка газет, що виходять мовами національних меншин» і «Заходи з реалізації Європейської хартії реґіональних мов або мов меншин». 2009 р. обсяг бюджетних коштів за цими двома програмами скоротився у 10 разів: і нині на розвиток культур національних меншин виділено лише 100 тис. грн., на підтримку іншомовних газет – 1,3 млн. грн., а на розвиток 13 міноритарних мов – 96 тис. грн.
Питання риторичне, а яким же чином, виходячи із наведених обсягів коштів можна реально забезпечити розвиток етнічної самобутності 1800 громадських об’єднань національних меншин, що офіційно зареєстровані і діють як на всеукраїнському, так і на реґіональному рівнях?

На нашу думку, лише узгодженість дій центральних і місцевих органів державної влади, налагодження тісної взаємодії з національно-культурними товариствами, спільне лобіювання питань прийняття відповідних нормативно-правових актів, що регулюють сферу міжнаціональних відносин та належне фінансове забезпечення прийнятих управлінських рішень, програм, проектів на всіх рівнях дасть змогу для розвитку та гармонійного співіснування як представників етнічної більшості, так і представників етнічної меншості, сприятиме суспільно-економічній стабільності та утвердженню міжнаціонального миру і порозуміння в багатонаціональній Україні.

До головної сторінки
Контакт

Copyright Форум Націй © 2004-2009
Дизайн та підтримка- О. З.