ЛЮДИНА ЯК ЗАСІБ, А НЕ ЯК МЕТА

Ольга СОЛОДУХА,
Львівський національний університет
ім. Івана Франка


«Треба бажати, щоб ненависть і насильство не торжествували в серцях, особливо у тих людей, які борються за справедливість, щоб у всіх примножився дух миру і прощення».

Святіший Іван Павло II висловив ці слова у своїй Енцикліці 1992 року. З надією, що з часом ситуація покращиться. Пройшло 17 років – побажання залишається в силі так, як ніколи.

Вдумаймось лишень… Ненависть і насильство – з одного боку, мир і прощення – з другого. Справді, непростий перехід, але можливий абсолютно. Варто лишень добре постаратись, оглянутись довкола, зрозуміти, що ви не самі, що є ті, кому набагато гірше, що сенс життя, врешті-решт, у тому, аби не розчаруватись і не втратити надії. Чи розуміємо ми, наскільки це важливо? Проживати кожен день з якимось смислом, тобто наповнювати дні шляхетними роздумами і діями, а не брати від життя все, що можна, як зараз модно. На жаль, виходить так, що чим більше береш, тим більше страждаєш потім, бо або хочеться ще, або Господь врешті карає за надмірну ненаситність.

От і маємо: найменше бережемо те, що найбільше прагнемо зберегти, тобто власне життя. Хочемо спробувати все, бо ж заборонений плід солодкий. Поки не розкусиш, звісно…Гіркий парадокс, але правдивий повністю.

Але повернімось до світлої пам’яті Папи, який ціле життя присвятив тому, аби душі наші стали чистішими. Я говорю зараз не лише про нас з вами, простих і непростих українців. Я говорю про тих діячів світової «величини», які тільки й займаються тим, що розпалюють війни й ворожнечі, пишаються собою прекрасними, адже не сходять з наших екранів, не вирішують посутніх проблем світу, роз’їжджають скрізь, абсолютно не звертаючи уваги на те, що викликають ненависть і несприйняття з боку певних людей…Здається, якби мене хоч якийсь найменший ЗМІ назвав негативно чи так же негативно висвітлив мою діяльність, я б померла від сорому. А тим «світилам» усе одно. Що вже там говорити про українських «діячів»!

Передвиборча кампанія не припиняється, пішло-поїхало куди завгодно, тільки не туди, куди потрібно народу, простим виборцям.
Приклад. Фактично всі канали розказують наввипередки про підвищення цін у деяких регіонах, подають різні думки. Це добре. Але це однобічно. Тому що абсолютно кожен уряд України винен у тому, що й досі ми маємо тисячі бездомних холодних, голодних людей похилого віку, а ще більше дітей, які рідко відчувають узагалі смак того кусеня хліба. Упевнена, що постановка питання є неправильною. Підвищення – це, звісно, негативно, але хіба чиновники думають, що люди не розуміють усієї цієї гри, насамперед політичної.

Я, наприклад, втомилась чути звинувачення політиків один одного з уже підлаштованих під постійні вибори загальнонаціональних каналів. Мабуть, мене знову почали вважати бидлом, думаю я. А ще в цей час я думаю, скільки вартують обновки цих же політиків, скільки коштує їхній апарат утримання, їхні щорічні відпустки, бутіки їхніх дружин, навчання їхніх дітей тощо. І в цей же момент я думаю про нужденну бабусю під стінами грандіозного банку у Львові, про дитину, що в Червонограді просить копійчину, про свого знайомого з Волині, який у крайній Півночі перемішує бетон для будівництва нафтопереробного заводу відомої компанії при 50-градусному морозі, про подругу, яка гне спину на полуницях у сусідній Польщі (їх, до речі, потім купуватимуть українці!). У цей момент я думаю про багатьох тих, кому потрібна реальна допомога вже нині. Згадати лишень, скільки маємо різноманітних організацій, а держустанов ще більше, що мали б вирішувати ці питання, ці проблеми, які нависають роками і поглиблюють відсталість країни.

Так, ми лідируємо багато в чому, але закриваємо очі на реальні проблеми, на проблеми бідності та вимушеного емігрантства насамперед. Через це ми і вмираємо. Швидко. Як у прямому, так і в переносному значенні цього слова.

Про ці проблеми ви не почуєте впродовж багатьох місяців агітації. Ви почуєте заяложені програми партій, римовані гасла, ви буватимете на прес-конференціях, на концертах (люблю ці часи!)…, але ви не почуєте ідеї. Ідеї, яка висловлюватиме те, що пріоритетом для держави має бути людське життя. І ніщо більше. Що людина, найменша і найбідніша, але і будь-яка інша, має бути метою діяльності далі при владі, а не засобом досягнення цієї влади.

Фото Марії Ісаченко