ТРИВОЖНИЙ ДЗВІНОК КЕМЕРОНА ЩОДО МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМУ

Даґлас МЕРРІ,
директор Центру соціальної згуртованості в Лондоні

Посилення ісламського екстремізму на Заході – це те, що не можуть більше іґнорувати навіть політично коректні люди.

«Мультикультуралізм зазнав невдачі», – сказав прем’єр-міністр Великобританії Девід Кемерон у Мюнхені. Якщо хтось подумав, що вже читав ці слова, то це тому, що так і було. Багато разів. У жовтні минулого року канцлер Німеччини Анґела Меркель сказала те саме. Нарешті, лідери провідних партій Європи, здається, усвідомлюють те, що інші помітили вже давно: мультикультуралізм був фатальною та сприятливою для виникнення поділів політикою урядів західних країн після Другої світової війни. Мультикультуралізм – ідея, яку зрозуміли зовсім неправильно. Це одна з причин його політичного успіху. Людей змусили повірити, що мультикультуралізм означає мультирасовість або плюралізм. Це не так. Утім, роками кожного, хто критикував мультикультуралізм, негайно засуджували як «расиста». Але не можна постійно приховувати справжній характер і наслідки цієї політики. Пропагований державою мультикультуралізм розглядав європейські країни як хостели. Він стверджував, що держава не повинна «нав’язувати» правила і цінності новачкам. Навпаки, вона повинна прогинатися, щоб задовольняти вимоги імміґрантів. Як наслідок, держави розглядали й оцінювали людей за критеріями тієї «спільноти», у якій вони опинилися через народження.

У Великобританії, наприклад, це означало, що якби ви були білою англійською дівчинкою, яка народилася в білій англійській сім’ї, і ваша сім’я вирішила одружити вас проти вашої волі із старим сексуальним збоченцем, то держава втрутилася б. Але якби ви мали нещастя народитися в сім’ї «азійського походження» і сталося те саме, то держава дивилася б в інший бік.

1984 року директор британської школи на ім’я Рей Ганіфорд ввічливо запропонував у статті в Salisbury Review, що було б добре, якби учні в його фінансованій державою школі могли розмовляти англійською і не зникати в Пакистані на кілька місяців. Наслідком були сирени звинувачень у «расизмі», які зумисне іґнорували його арґументи і поклали край його кар’єрі.

Мультикультурна модель, можливо, проіснувала б набагато довше, якби не було радикального ісламу. Терористичні акти і змови по всій Великобританії та Європі, часто задумані доморощеними екстремістами, були тією межею, яку могли проіґнорувати лише деякі люди, наділені чуттями. Питання тепер у тому, що можна зробити.

У своїй промові в Мюнхені пан Кемерон справедливо зосередився на проблемі доморощеного ісламського екстремізму. Він наголосив на кількох попередніх кроках, зокрема: організації, цінності яких суперечитимуть інтересам держави, більше не отримуватимуть грошей платників податків. Це симптом того, як низько ми скотилися, що припинення фінансування опонентів нашого суспільства буде поліпшенням нашої ситуації.
Але це перший і не остаточний захід. Річ у тім, що Великобританія, Німеччина, Нідерланди і багато інших європейських країн виховали не одне покоління громадян, які, здається, не лояльні до своєї країни і, навпаки, часто, здається, зневажають її.

Першим кроком уперед є те, що зі шкільного віку наші суспільства повинні зміцнювати спільний національний наратив, зокрема спільну національну культуру. Кілька років тому німецький письменник – мусульманин Бассам Тібі – придумав термін «Leitkultur» – ключова культура – для позначення цього явища. Це найбільш пристойна та доволі ліберальна протиотрута від мультикультуралізму. Вона визнає, що в суспільствах, які мають великий приплив імміґрантів і багато видів різних культур, останні співіснуватимуть нормально, тільки якщо вони об’єднані спільною темою.

Мусульманські громади, на яких зосередився пан Кемерон, не реформують себе. Тож британському уряду доведеться закрити і переслідувати в судовому порядку терористичні й екстремістські організації, зокрема певні «благодійні» фонди. Є організації, що заборонені в США, але які можуть, як і раніше, працювати у статусі благодійних у Великобританії. Духовенство й інших осіб, що приїжджають з-за кордону, щоб проповідувати ненависть і поділи, слід депортувати.

Чи зможе пан Кемерон встигнути все це? Існує причина для скепсису. Після вибухів 2005 року в лондонських метро й автобусі – теракту, здійсненого мусульманами, народженими у Великобританії, – Тоні Блер оголосив, що «правила гри змінюються». Зрештою, вони залишилися такими самими.
Цілком можливо, що пан Кемерон продемонструє більшу політичну мужність. Якщо він зробить це, то, без сумніву, буде розкритикований захисниками мультикультуралізму. Якщо він не зробить цього, то цілком може асоціюватися в майбутніх поколінь із Мюнхеном. Але не через свій виступ у цьому місті.

Він асоціюватиметься з попереднім прем’єр-міністром, який також вирушив до цього міста і який повернувся з честю, що, як виявилося, мала глибоко тимчасовий характер.

Джерело: The Wall Street Journal Europe, 09.02.2011
Зреферував Омелян Радимський
zgroup.com.ua.
Фото Forbes