РОМИ: УПОСЛІДЖЕНИЙ НАРОД ЧИ ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ?

Валерій СУХОМЛИНОВ

8 квітня було відзначено Міжнародний день ромів, заснований на першому Всесвітньому конґресі ромів, що відбувся в Лондоні 8 квітня 1971 р. Тоді ж було затверджено національні прапор і гімн, що дозволило ромам усього світу нарешті відчути себе єдиною нацією.

Нині на всіх континентах проживає 8–10 млн. ромів. За даними перепису, в Україні їх майже 48 тисяч. Проте цю цифру слід щонайменше подвоїти, якщо не потроїти. Річ у тім, що значна частина ромів, особливо старшого і середнього покоління декларують себе офіційним особам під іншими національностями. Тут є кілька причин. Майже генетичний страх репресій, а також інерція, породжена владною політикою минулих літ, коли кількість національних меншин офіційно применшували, вирішуючи у такий спосіб національне питання. «Роми бояться зізнаватись, якої вони національності, записуються молдаванами або румунами», – сказала на прес-конференції з нагоди ромського дня віце-президент Фонду «Чіріклі», консультантка Ради Європи з ромських питань Зола Кондур.

Основними проблемами ромів в Україні є дискримінація за національною ознакою, бідність, хвороби через неналежні умови проживання, неосвіченість. І що варто підкреслити – вони залишаються так само гострими, як і у період до здобуття Україною незалежності. Правоохоронці дискримінують ромів фактично в усіх сферах життя, необґрунтовано звинувачують їх у різних злочинах. Місцева влада не надає ромським дітям можливості вчитися.

Така ситуація для ромів не новина. Історія мого народу – це довгий шлях репресій і знущань. В архівах різних країн зберігаються тексти законів, указів, повелінь правителів різних країн і часів, що підтверджують цю сумну традицію. Перебування ромів у країнах Європи завжди було нестерпним. Тож депортації та гоніння на ромів і навіть вбивства, що є такими характерними сьогодні для європейських країн, є свідченням «тяглості» цієї «традиції» на тлі «цивілізованої» ненависті.

Ромів палили на вогнищах інквізиції, виганяли табори під загрозою кари, а в деяких країнах закріпачували. Дітей забирали у батьків і віддавали на виховання в селянські сім’ї, забороняли носити національний одяг, розмовляти рідною мовою. І все ж попри силу-силенну упередженостей щодо ромів, починаючи від XVIII ст. вчені Німеччини й Австро-Угорщини зайнялися вивченням мови, історії та культури ромського народу. У другій половині XIX ст. з’являються перші школи для ромських дітей у Болгарії та Угорщині. У 20–30-х рр. минулого сторіччя в Радянському Союзі на теренах Російської Федерації ромська інтеліґенція спромоглася добитися створення педагогічного технікуму та кількох шкіл. Видавалася також низка періодичних видань. Але проіснувало все це недовго: вже 1933 р. все було знищено сталінською владою. Україна навіть на таке не спромоглася, хоч ромське населення тут було не менш численним, ніж у Росії.

За часів Другої світової війни, внаслідок Голокосту, ромська громада Європи скоротилася вдвічі. У повоєнні роки уряди багатьох країн розробили програми сприяння освіті й інтеґрації ромів, ромською мовою почали займатися відомі поважні наукові інституції. З’явилася плеяда ромських літераторів, у таборах запрацювати школи, в поселеннях – школи-ясла-садки виховувалися кілька поколінь молоді. Хоч і не все було ідеально, проте щось все ж таки робили. В Радянській Україні активно тривав лише процес асиміляції, відтак не дивно, що нині рідною мовою володіє заледве половина ромів.

Створені вже у незалежні часи ромські громадські організації неодноразово ставили питання освіти, контактували з органами виконавчої влади. Однак за винятком однієї ромської школи на Закарпатті, що веде свій початок від 20-х рр., а отже, від влади чехо-словацької, та кількох класів у реґіонах, що проіснували недовго, досягти будь-яких успіхів не вдалося.

Сьогодні проблема національної освіти є питанням актуальним і болючим. Це стосується як національних меншин, так і титульної нації – українців. Міністерство освіти, народні депутати, активісти національних громад із справжнім запалом переймаються проблемами «дискримінації» російської, а також румунської та угорської мов. Скільки можна почути волань про неможливість отримання повноцінної освіти, скільки звернень до Європарламенту, Верховної Ради, скільки захисників! Політизовані пристрасті підтримуються й історичними батьківщинами, що вимагають, часто досить аґресивно, статусу найбільшого сприяння для своїх мов. І Україна йде їм назустріч.

Хотілося б запитати: ким же є роми на цій землі – упослідженим народом чи громадянами країни? Коли держава зрозуміє, що вона зобов’язана ґарантувати їм права, надані Конституцією, включно з правом на освіту?

Цього року на реалізацію недолугої в нашій країні долі Європейської хартії реґіональних та міноритарних мов Кабмін спромігся виділити кошти на книжки для позакласного читання національних меншин. Що ж то було? Казки. «Казки єдиної родини» молдавською, румунською, угорською, болгарською, польською, російською. Ромської серед них немає, та й кому читати. Замість цих «подарунків», використовуючи досвід зарубіжних колег, в тому числі й наших сусідів з Росії, можна було видати пристойного рівня підручник з ромської. Можна було підготувати викладачів різного рівня. Якщо цього не зробити терміново, то незабаром в Україні не залишиться людей, які розмовлятимуть ромською.

Так, більшість ромів є безробітними, неосвіченими і багатодітними, це найбідніші верстви населення країни, що обумовлено суспільними, соціальними й культурними чинниками. Але, що ж далі? Куди грядешимуть роми України – у соціальну прірву? А держава безвідповідально споглядатиме за цим?

8 квітня в рамках Міжнародного дня ромів відбулася дискусія щодо проблем ромів в Україні. В ній взяли участь представники МВС, Мін’юсту, профільного комітету Верховної Ради, а також Фонду «Відродження» і посольства Сполучених Штатів в Україні. Обговорення тривало досить мляво. На підняте мною питання стосовно освіти ромів і професійної підготовки молоді, зокрема відродження традиційних ремесел, реакція була на загал позитивна, але приватно по закінченні заходу представники влади відверто говорили про неможливість найближчим часом зрушити цю проблему.
Отакі-то справи…

Фото Лялі Кузнєцової