УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА ПРО ТАБІР «ДЖЕРЕЛА ТОЛЕРАНТНОСТІ»

Шановна пані Наталіє!
Звертаємося до Вас з палким бажанням висловити щиру подяку організаторам і керівникам таборів відпочинку «Джерела толерантності», організованих влітку 2005 р. у м. Трускавці та с. Ясіня Івано-Франківської області Конгресом національних меншин України.
У них побували шестеро учнів нашого навчального закладу – Охтирської гімназії Сумської області. Вихованці отримали велике задоволення від перебування у таборах, спілкування з ровесниками, чудово продуманих і проведених заходів. Кожна з дівчаток мала можливість проявити себе, показати свої таланти, ознайомитися зі звичаями і обрядами різних громад України.
Свої враження, почуття, хвилювання вони особисто висловлюють у листах-відгуках, які, сподіваємось, прочитають на сторінках Вашого шанованого видання вдячні читачі.
Зі щирою подякою, директор гімназії
Шейко Наталія Віталіївна

Загадковість табору толерантності.
Завжди цікаво дізнаватися про щось нове, особливо в такий спосіб. День української громади був першим, отже часу ми мали обмаль. Але, попри це, українці гідно провели день своєї громади і переконали в тому, що український народ багатий на традиції, звичаї й обряди. Кожного дня ми отримували величезну кількість нової інформації про життя інших народів, співали національних пісень, танцювали народні танці. У день грецької громади в національних костюмах ми відчули себе справжніми греками, а ввечері був карнавал. Росіяни влаштували для нас літературний вечір, присвячений видатним російським письменникам. Ми побували на вірменському весіллі, дарували молодятам подарунки, виголошували тости та вечеряли на подвір’ї табору.
У День Незалежності України передбачався підйом на Говерлу та завадила дощова погода. Але час не пройшов марно, адже саме в цей день діти і вихователі помінялися ролями. Усім було дуже весело.
Багато ще було незабутніх подій, про всі неможливо написати, проте я щаслива, що отримала можливість відпочити у «Таборі толерантності».
Процвітай же, таборе! Навчай бути толерантними!
Юлія Мандрика

Я не забуду вас ніколи!
Із стовідсотковою впевненістю можу сказати, що табір «Джерела толерантності» унікальний. Саме в цьому місці я зрозуміла – усі люди, незалежно від національності, рівні між собою, але у кожного з нас є величезний скарб – культура рідного народу.
Кожного дня нас чекало щось нове та непередбачуване. Але найбільше мені запам’ятався день болгарської громади, а особливо конкурс краси «Міс Болгарська роза», у якому я брала участь і посіла друге місце. Необхідно було представити себе якомога оригінальніше, інсценувати один з болгарських обрядів, а на третьому етапі пояснити через пісню чи танець значення слова «толерантність». Зі сторони свого загону я отримала неабияку підтримку і з впевненістю можу сказати, що цей конкурс здружив нас ще більше. А вже під кінець нашої зміни ми стали одним цілим і зовсім не хотіли роз’їжджатися.
У цьому таборі я знайшла багато вірних друзів і впевнена, що в будь-який час вони змогли б підтримати й допомогти. Часто пригадую той день, коли поверталися, а в Києві прийшов час прощання... Стільки сліз тоді пролилося, як не хотілося розлучатися. І хотілося крикнути на весь голос: «Я не забуду вас ніколи, любі друзі! Буду робити все можливе й неможливе, щоб наступного року зустрітися з тобою, дорогий мій таборе!»
Велике спасибі всім, хто доклав багато зусиль до того, аби табір процвітав. Дякую за те, що навчили нас бути толерантними. Тепер я точно знаю – людей роз’єднує зло, а об’єднує людяність. Дякую Вам за все!
Єлизавета Семенова

«Джерела толерантності» – дивний сон,
який здійснився
Різні народи: кримські татари, казанські татари, євреї, литовці, молдавани, поляки, росіяни, вірмени, українці... З різних країн... Як вони різні можуть жити разом, як вони живуть: дружно чи ворогуючи між собою?
А чи знаєте, що є таке місце на Землі, де все це відбувається?
У європейській країні Україна, де високі гори, прозорі ріки, квітучі гаї, співучі пташки, а головне – щирі люди, раз на рік, улітку, коли ласкаве сонечко зігріває серця людей, збираються різні народи, які проживають на нашій Україні.
Моя подорож до цього загадкового табору розпочалася тоді, коли я приїхала до Києва й познайомилася з двома дівчатками – литовкою й українкою, а тривала вона впродовж 13 днів.
Щодня я ніби подумки перелітала з однієї казкової країни до іншої. Подорожуючи Молдовою, посмакувала чудовими напоями. Перелітаючи до Польщі, відвідала Варшаву, місто, яке має багату історію. Перебуваючи на грецькому острові Кіпр, я відчула біль тих дітей, школа яких збудована на межі, якою війна роз’єднала народи.
Щодня ми вчили різні національні танці: кан – єврейський, дуже схожий на сучасний, ойра-ойра – український та литовський, що хоч і мають однакові назви, проте різні за рухами. Співали вірменську «Галіес», німецьку «Guten tag», литовську «Ку-ку» та багато інших.
Особливе задоволення я отримала від національного дня кримських татар.
З дитинства цікавлюся ісламом, тому моїм радощам не було меж, коли вперше тримала в руках Священну книгу – Коран. Також мені сподобалися дівочі сукні татарок. Вони вишиті золотою ниткою, до речі, вишивати їх повинна дівчина, яка носитиме це вбрання. Неабиякий вигляд надає шовкова марама й тюбетейка, що прикрашають голову жінки. Черевички із загнутими доверху носками чомусь видались мені кумедними.
У цей день нас пригощали справжньою кавою та печивом, рецепт приготування яких знають тільки кримські татари. Чаруючі пісні «Йирламага мен селем» та «Ебабіль» і загадкові, витончені танці вивчалися впродовж дня. На завершення всі мали змогу вивчити кримськотатарські легенди, а щоб було цікавіше й краще запам’ятати, ми їх інсценували.
Кожного дня у таборі з’являлися нові друзі. Ніколи не забуду їхньої доброти, щирості та щедрості. Усі 13 днів я жила, наче в казці. «Джерела толерантності» – це дивний сон, який здійснився.
Кожного разу, коли згадую татар, молдаван, греків, німців, євреїв та інших хлопців і дівчаток, у мене очі наливаються слізьми радості й смутку. Я б усе віддала, щоб знову їх побачити.
Часом стає сумно без дорогих моєму серцю вожатих, яких просто обожнюю. Мені не вистачає їхньої розсудливості, мудрості та гумору. Два тижні вони жили заради нас, піклувалися про нас і просто всіх любили.
Дякую всім за Вашу доброту й щирість!!!
Марина Сергієнко

Хто така людина толерантна
Оті дурні, що кричать «націоналіст!»,
не розуміють і ніколи не зрозуміють,
що я зумів об’єднати любов до мого
народу з любов’ю до всіх народів світу!
Остап Вишня

Українці, вірмени, кримські татари, румуни, євреї, молдавани, греки, болгари, поляки, татари, росіяни... У кожного народу своя історія, своя культурна спадщина. Саме завдяки цьому жодна нація у світі не схожа на іншу. Віце-президент Конгресу національних громад Йосиф Зісельс сказав на відкритті табору: «Слід сприймати іншого таким, яким він є, з традиціями, звичаями, темпераментом, настроєм, характером. Власне, це і є невеликий секрет нашого демократичного майбутнього». Але для того, щоб мати своє обличчя, зберегти національну гідність, необхідно пам’ятати власну історію, зберігати пам’ятки культури, архітектури, мистецтва, що нагадують про неї. А що ж об’єднує нас усіх? Мабуть, прийняття іншого, прихильне ставлення до розмаїття, адже саме на цьому «будується» толерантність.
А хто ж така людина толерантна? На мою думку, це людина доброзичлива до чиїхось думок, поглядів, вірувань.
Чого зараз не вистачає мені? Друзів і вихователів. Молдавани Алуна і Ярослав, болгарка Анна, румунка Юлія, вірменка Олена, кримський татарин Ельмаз, євреї Маргарита і Сергій, татарин Сабіт, греки В’ячеслав і Віктор – це мої найкращі друзі, з якими я познайомилася в цьому таборі. Дружба – найцінніший дар. Мені здається, що це почуття буває навіть більшим від кохання. Саме такого друга я знайшла у таборі «Джерела толерантності». Це – Глуган Анна, якій притаманні витримка, ерудиція, почуття гумору, доброта, толерантність.
Сам же табір змінив частинку мого внутрішнього світу. Мені здається, я стала впевненішою у собі і своїх силах. І за це від щирого серця дякую тобі, мій унікальний таборе «Джерела толерантності».
Ярослава Мєшкова

Чим більше ми знаємо про інших,
тим більше цінуємо своє!
У «Джерелах толерантності» незвичайна програма, адже немає жодного подібного в Україні, де діти могли б дізнаватися про культури різних народів, проживати кожен день, знайомлячись із новими звичаями і традиціями, переконуючись, що багатство культур, релігій і мов – безцінний дарунок світові, який мусимо зберегти. Ми дійсно відчули: роз’єднує людей зло, а об’єднує – людяність.
Хочеться розповісти про український національний день. Усе почалося з урочистої лінійки, на якій були присутні всі шість загонів. Упродовж дня діти дізнавалися про історію, культуру, звичаї нашого народу. Потім усі разом співали українських пісень, адже саме в них відображено цілі епохи історії України, повсякденне життя, любов до рідного краю, до коханої, до неньки... Танцювали гопака. І так було приємно бачити й чути, як діти інших національностей із захопленням знайомилися з українськими звичаями, як уважно слухали розповіді про історію нашого народу і, звичайно, як смакували справжнім українським борщем із варениками.
А ввечері був концерт, участь у якому брали діти різних народів з усіх шести загонів. Саме в ці моменти я твердо переконалася, що всі труднощі будуть подолані й запанує на землі правда, злагода, добро й взаєморозуміння між людьми різних національностей.
Тож хочеться подякувати організаторам, вихователям цього унікального табору за неймовірно теплу зустріч, за знайомства і дружбу, за ті незабутні чотирнадцять днів, які залишаться в серцях на багато років!
Альона Кулініч