Єдність у розмаїтті

«РУССКИЙ МИР» У ДІЇ

Богдана КОСТЮК

Одразу попереджаю шановних читачів, що мої міркування мають особистий характер і ґрунтуються на спілкуванні з друзями та колегами, які мешкають у тих реґіонах України, що у них новий закон про державну мовну політику (знаний як мовний закон «КаКа») сприйняли жваво й натхненно. Себто, миттєво почали надавати статус реґіональної російській мові.

Наприклад, Одеса. Ще не висохло чорнило на підписі президента Януковича на тексті закону, а місцева та обласна ради швиденько проголосували (з оваціями і переможними вигуками) за надання російській мові статусу реґіональної – і у місті, і в області. Тобто, російська мова леґалізована в одному з найбільш зросійщених, чи то русифікованих областей країни, де її і раніше ніхто не притискав. Швидше, це державна українська мова на Одещині була подібною до лінгвістичної сирітки, так би мовити. У Криму також російськомовний здебільшого парламент автономії проголосував за російську, але тамтешні керівники все-таки вчинили мудріше: до жовтня має бути розроблено комплекс заходів для надання статусу реґіональної кримськотатарській мові. Леґалізація подальшої русифікації Півдня та Сходу України триває – і чомусь долею інших 17 мов, які мають отримати статус реґіональних згідно із законом Ківалова–Колесніченка, ані автори закону, ані місцеві й обласні депутати та чиновники особливо не переймаються. Мовляв, це справа районних і сільських рад. А районні та сільські ради цього літа більше переймаються проблемами сільського господарства: після спеки – дощі, за дощами – шквали та штормові вітри. Мої друзі – болгари з Болграда та бессарабські молдовани – сподіваються, що надання статусу реґіональних мов відбудеться у вересні, і починають збирати підписи під зверненнями національних громад до місцевих органів влади. Аналоґічну процедуру розпочали угорці на Закарпатті – вони також попередили місцеву владу через ЗМІ, що будуть контролювати виконання мовного закону чиновниками. Себто, вимагатимуть від закарпатських чиновників і депутатів знання угорської мови (подібну заяву зробили лідери Меджлісу кримських татар: цілком слушно, що у Криму кожен чиновник і депутат зобов’язані відтепер знати одну з найдавніших мов, що вкоренилися на півострові – кримськотатарську!).

А отут давайте переведемо подих і замислимося.

Як на мене, існує різниця між реґіональною російською та реґіональною, наприклад, кримськотатарською або болгарською. Російську мову, якщо висловлюватися дипломатично, запропонували зверху. Не дипломатично – у багатьох випадках нав’язали. Інші мови національних меншин отримують статус відповідно до вимог і потреб носіїв цих мов, тобто – ініціатива іде знизу, від громади, від національної спільноти, для якої рідна мова – це «скелет», що на ньому тримаються культура, традиції та звичаї цього народу. Навряд чи над цими тонкощами замислювалися автори мовного закону, «проштовхуючи» русифікацію держави, замасковану під захист і збереження мов національних громад. І чомусь я ніяк не можу уявити чиновника, скажімо, з Донеччини, якого «перекидають» працювати на захід або південь України: чи він вчитиме болгарську, молдовську, угорську мову? Не впевнена – зате з російською у нього повний порядок! При тому, що державною мовою цей «варяг» може теж не володіти. І, до речі, закон «КаКа» не накладає жодних зобов’язань або штрафних санкцій на представника влади, який не володіє на належному рівні державною мовою. Тому що досі незрозуміло, що означає «належний рівень», не виписано це у законі.

Тож оптимістам доведеться визнати, що їхні сподівання, нібито мовний закон надасть поштовху для розвитку саме національних мов – не виправдалися. Самі національні спільноти мають вимагати від влади – з відповідним фінансуванням, що навряд чи реально за умов бюджетних скорочень («оптимізації» гуманітарної сфери) – підтримки їхнього розвитку. Для чого, насамперед, необхідно зібрати підписи представників цієї спільноти, ухвалити відповідне рішення тощо. Процедура лише на перший погляд легка, а насправді – це ж лише за російську мову депутати місцевих і обласних рад голосують оперативно, швидко й натхненно! Бо ж на її розвиток давно є необхідні кошти, і то не лише у держбюджеті України – Державна Дума Росії 2009 р. затвердила державне фінансування програми підтримки російської мови за межами Російської Федерації (адже Росія скрізь, де розмовляють російською). До того ж, найбагатші люди України – так сталося! – переважно російськомовні, до української мови та культури ставляться у кращому випадку байдуже. Знаючи смаки та мову спілкування цих людей, більшість українського інформаційного й розважального поля успішно зросійщено. І вітчизняні багатії, таким чином, є своєрідними провідниками пан-русизму, того самого «Русского мира», яким опікується громадянин Росії Гундяєв, відомий світові як патріарх Кирило. Звичайно, якби «Русский мир» мав бодай якесь відношення до Росії, свого часу уславленої діячами її культури та літератури, було би краще. Але маємо, на жаль, «Русский мир» Гундяєва, Путіна, Стаса Михайлова – і, на жаль, новий мовний закон підтримує в Україні саме цей варіант російського світу...

Мирослав МАРИНОВИЧ
Иосиф ЗИСЕЛЬС
Вячеслав ЛИХАЧЕВ
Олег РОСТОВЦЕВ
Віталій НАХМАНОВИЧ
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ
Володимир КУЛИК
Виталий ПОРТНИКОВ
Олег РОСТОВЦЕВ