Єдність у розмаїтті

«ОСОБЫЕ ПАПКИ» СТАЛІНА І МОЛОТОВА ПРО ВІЙНУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ

Вахтанґ КІПІАНІ

З прифронтової смуги, від Молдавії до Прибалтики, було виселено 1,675 млн. (!) осіб. Більше половини – на терито­рії України. Населення не хотіло переїздити на нові місця, втрачаючи майно, масово втікало в ліси...

Що читаємо? «Особые папки» Сталіна і Молотова про на­ціонально-визвольну війну в Західній Україні у 1944–48 рр.» – майже 600-сторінковий збірник документів за редакцією професора Ярослава Дашкевича та Василя Кука (Львів, Літе­ратурна аґенція «Піраміда», 2010). Наклад не вказано, але за словами одного зі знайомих істориків – «кілька сотень примір­ників».

Що цікавого? 131 документ, який наводиться у виданні, раніше був недоступний для дослідників. Нині вони збері­гаються у фонді під назвою «Особые папки» у Державному архіві РФ у Москві.

Інформацію про боротьбу націоналістичних повстанців на Заході України та дії радянських каральних органів про­ти них відбирав та особисто представляв Сталінові нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія. Його заступники – Сергій Круглов і Іван Сєров керували антиупівською боротьбою з оперативного штабу у м. Рівне.

На кінець липня 1944 р. – якраз у розпал війни з УПА – внутрішні війська НКВД мали на території України одну дивізію, дев’ять бригад, кавалерійський полк, танковий ба­тальйон (загалом – понад 33 тис. осіб). Згодом кількість бригад і особового складу ще не раз збільшувалася.

Плюс не треба забувати про структури НКГБ СРСР (28 тис. осіб) і власне армійські підрозділи, які активно вико­ристовувалися проти партизанів і цивільного населення.

Упорядники зауважують, що доволі популярна в літера­турі теза, що УПА не воювала з Червоною армією, а тільки з чекістами, (і навпаки) спростовуються документально. Ре­гулярні війська зіграли вагому роль у придушенні спротиву, депортаціях і, само собою, у масових військових мобілізаці­ях чоловічого населення.

Автор передмови Владислав Гриневич пише: «Інші ме­тоди були просто не дієві, бо за умов відсутності підтримки з боку місцевого населення радянська влада могла спира­тися тут лише на купку тутешніх колаборантів та привезе­них із Росії чи зі Сходу України функціонерів».

Документи фіксують випадки, коли повстанці, захопивши рядових червоноармійців, проводили їм «політінформацію», давали листівки і відпускали. На офіцерів, політпрацівників і співробітників НКВД такий гуманізм не поширювався.

У січні-лютому 1944 р. тільки на Рівненщині повстанці організували 154 напади на військові частини та окремих військовослужбовців, унаслідок чого загинули 439 черво­ноармійців і офіцерів. За повідомленнями партійних орга­нів в цій області діяли 56 загонів УПА, усього 10,6 тис. осіб.

Того ж року повстанці намагалися брати штурмом окре­мі райцентри Волинської, Рівненської та Станіславської об­ластей. Зокрема, загін із 50 осіб намагався скинути вже встановлену радянську владу в Снятині, але напад було від­бито силами винищувального батальйону, сформованого з місцевих поляків.

У документі НКВД вказано – «Чоловіче населення у віці від 15 до 50 років отруєне націоналістичною ідеологією. Більшість із них є фанатиками в цих питаннях».

Від рук упістів загинули командувач бронетанковими і механізованими військами 1-го Українського фронту ге­нерал-лейтенант Андрій Штевньов та командувач цього ж фронту Микола Ватутін. З документів «Особой папки» виходить, що напад на автомобіль останнього здійснили «бандгрупи» «Олега» і «Чорноморця». Серед іншого, вони захопили секретні карти та документи.

Рана командарма не була смертельною, однак почало­ся зараження крові, але Сталін не дав дозволу на викорис­тання американського пеніциліну. Микита Хрущов писав у спогадах, що вождь відмовив, мовляв – «американські ліки можуть отруїти нашого командуючого».

Власне, смерть Ватутіна і стала причиною активізації боротьби з партизанами. За кілька тижнів у березні 1944- го було проведено 65 чекістсько-військових операцій, під час яких убили 1129 «бандитів», затримали 2101 особу, окремо зафіксовано арешт 734 «активних членів ОУН». На призовні пункти доправлено понад 7,5 тис. осіб. Півтисячі сімей підготовлено до депортації (загалом, у 1944–1953 рр. із західноукраїнських областей (без Закарпаття) було висе­лено у віддалені райони СРСР 66 тисяч сімей).

Політвідділ 38-ї армії повідомляв, що при вступі на Ста­ніславщину населення зустріло частини Червоної армії «без зовнішнього прояву радості й піднесення. Значна частина колишньої інтеліґенції, торговців і службовців міст і сіл піш­ла з німцями».

Інакшою була ситуація, де німці при відході застосува­ли тактику випаленої землі. Скажімо, в селі Хотин на Рів­ненщині нацисти спалили 250 хат, залишивши 1300 людей без даху над головою, кілька десятків селян убили. Тож, закономірно, що в цьому селі червоноармійців зустрічали зі слізьми вдячності.

Аналоґічно було і з польським населенням, у політдоне­сенні зафіксовано: «Польське населення ставиться до наших частин більш доброзичливо і вважає Червону армію своєю визволителькою від вірної смерті від рук бандерівців».

Сталін був добре поінформований і про катастрофу галицьких євреїв. Скажімо, єврейське населення Львів­щини було практично повністю винищене. У Немирівсько­му районі вижили лише 9 євреїв з 2480.

Фіксується національний склад населення Львова ста­ном на серпень 44-го: поляків – 71 тис., українців – 43 тис. (після «звільнення» прибули 3 тис.), росіян – 6950 (прибули 4 тис.), євреїв – 2 тис. (половина з них – новоприбулі).

Помста червоноармійців за загиблих товаришів час­то призводила до насильства щодо мирного населення. В Острозькому районі Рівненщини невідомі вбили трьох роз­відників, відтак їхній командир – старший лейтенант Пічкур наказав розстріляти селян як «бандеровцев»: попри бла­гання жінок і повну відсутність доказів їхньої вини 20 осіб було вбито, четверо поранено.

Пічкур залишив ще й листівку, де пообіцяв вбивати по 100 осіб за кожного свого бійця. Пізніше це було засудже­но як самоуправство і показовий процес засудив двох чер­воноармійців до смертної кари, яка, «враховуючи бойові заслуги», була замінена ув’язненням.

Численними були випадки насильства щодо жінок. На­приклад, майор Табачников застрелив селянина за те, що він відмовився привести до нього жінку, а офіцер Сєров вбив дитину, яка вступилася за матір…

Щоб зупинити хвилю насильства і мародерства, влада застосовує інструмент трибуналів. Тільки у військах однієї 60-ї армії і тільки за половину весни 1944 р. було засудже­но за мародерство 47 осіб, зокрема розстріляно – 15, по­вернуто селянам 647 коней і 24 корови.

Йти воювати за Сталіна та радянську владу волиняни не хотіли. Так із 69 110 призовників у Рівненській області до військкоматів з’явилися лише 2620 осіб, «решту взяли шляхом проведення облав». На Львівщині – прийшли 3380 осіб з майже 53 тисяч.

Часто, за першої ж можливості, рекрути здавалися в по­лон німцям. Традиційними були страти «зрадників» перед строєм. Водночас ОУН теж мобілізує юнаків в УПА, на те­риторії Східної Польщі – починаючи з 17-річного віку, «фор­мирует банды для последующего вывода их на территорию Западной Украины».

ОУН намагалася створювати свої клітини в армії, хоча цьому активно протидіяв СМЕРШ, затримуючи після кож­ної хвилі призову сотні «націоналістів». Відомі листівки за підписом «Головний провід ОУН 1-го Українського фронту».

Наймасштабніші бої між ЧА та УПА мали місце 22–25 квітня 1944 р. під селом Гурби Мізоцького району Рівнен­щини. Там проти 4–5 тисяч повстанців кинули близько 30 тис. енкаведистів, червоноармійців, зокрема 15 легких танків.

Загалом: до 1952 р. на Західній Україні було заарешто­вано 134 тис. осіб, вбито – понад 153 тис., депортовано по­над 203 тис.

Прикметно, що зброї, як слідує з офіційних радян­ських реляцій, завжди вилучали небагато – і тому, що повстанські підрозділи не були добре озброєні, і тому, що в переліки вбитих включали жертви серед мирного населення.

От, приміром, Берія пише Сталіну про підсумки 109 операцій: вбито 2594, захоплено ще 3256 «бандитов» і 926 «нелегалів», а вилучено всього 2 гармати, 93 кулемети, 114 автоматів, 732 гвинтівки, 17 мінометів. Отже, один ствол на п’ятьох…

istpravda.com.ua
Кирилл ДАНИЛЬЧЕНКО
Мирослав МАРИНОВИЧ
Лиля БУДЖУРОВА
Виталий ПОРТНИКОВ
Вадим ФЕЛЬДМАН
Петро МАРУСЕНКО
Антон САВІДІ
Олена ДОНЕЦЬ