ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ: «Я ВІТАЮ НАРОД УКРАЇНИ З ВАЖЛИВИМ КРОКОМ У РОЗВИТКУ ВІЛЬНОЇ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ»
Андрій Новак, український економіст, громадський діяч. «43 % виборців не прийшли взагалі. Це означає апатію. Я думаю, її основна причина це фінансова і матеріальна безвихідь. Тепер дивимось на ті 57 %, які проголосували. Результат: дві крайні сили – праві і ліві. Це аґресія. Вона так само спричинена економічною безвихіддю. Я вважаю, що політичним силам необхідно задуматись над цим, перед тим як починати свої політичні ігри в новому парламенті.»
Володимир В’ятрович, історик. «Щодо радикалізації суспільства, то передусім мені як історикові сумно, що такий високий відсоток отримали Комуністична партія, яка, як на мене, не мала би бути взагалі присутня на політичній мапі України. Щодо успіху «Свободи», я думаю, що це успіх значною мірою був ґарантований, можливо, не стільки українським націоналізмом, як наступом російського націоналізму в Україні. Це реакція, це абсолютна реакція на те, що відбувалося протягом останніх двох років – казус Колесніченка-Ківалова. Взагалі за те, що впродовж останніх двох років зроблено чимало дуже таких серйозних кроків з боку таки, власне, влади, які розцінюють українці як топтання по національній гідності.»
Єгор Соболєв, громадський активіст. «Мене, чесно кажучи, результат «Свободи» більше лякає, ніж тішить. Я думаю, що результат «Свободи», це не те, що їх підтримали виборці. Це те, що виборці розуміють, що в нинішній політиці вибору немає, що це все така фальшива гра, яка в будь-якому разі обернеться для них поганим результатом. Люди, які дали такий величезний аванс «Свободі», проголосували не за «Свободу», вони сказали: «Ви всі нам набридли». За «Свободу» в Києві голосували люди, які хочуть, щоб хтось набив морду Чечетову. Це не підлітки, які героїзують мордобиття. Там багато діячів культури, інтелектуалів, які розуміють, що влада і опозиція фальшиві.»
Іван Малкович, український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА- ГА»: «Я думаю, треба зробити все, щоб демократичні сили об’єднались і діяли так, щоб у наступному уряді не було таких антинаціональних негідників як Табачник. Від освіти залежить те, якою буде наша молодь. Чи вони будуть українськими громадянами, захочуть вони Україну покинути чи розвивати, щоб вона процвітала. Освіта – це одне з найстратеґічніших питань. І треба зробити все, щоб такі люди як Табачник не пройшли.»
Василь Расевич, історик. «Прийнято вважати, що вибір народу треба шанувати, що народ не можна ображати і його волевиявлення треба сприймати з покірністю ягняти. А якщо народ забитий пропагандою і агітацією? А якщо народ «переконали», що нічого змінити не можна? А якщо народ малокультурний і малоосвічений і готовий за безкоштовний шашлик від партії влади роздерти пельку спостерігачеві? Запитання можна продовжити, але чи треба?
Одне можна сказати певно: результати останніх парламентських виборів – це справжнє волевиявлення українського народу. Із врахуванням усіх зловживань, обманів і маніпуляцій: це все він – український народ. Це саме народ на виборах обирає собі таку, а не інакшу владу, сподіваючись кожного разу на чудо. Українці вірять в дива, але не вірять у власні сили, та й не готові докласти навіть мінімум зусиль, щоб спробувати змінити ситуацію. Українці не покладаються на здоровий ґлузд, а поводяться емоційно. Тобто, думають не головою, а серцем. А якщо до всього ще додати нашу природну хитрість, то в результаті отримаємо точнісінько такий результат, як на цих виборах. Саме тому вже два з половиною роки Україною править відверто мародерська Партія реґіонів. Здавалося б, усі однаково потерпають від цієї влади, і тільки сліпий не може побачити її грабіжницького характеру, але ні. Знову знайшлися тридцять відсотків, які всупереч здоровому глузду проголосували за цю політичну силу. А якщо додати ще обранців на мажоритарних округах, то мазохістські нахили українського народу стануть очевидними.»
Сергей Рахманин, обозреватель газеты «Зеркало недели». «Народ и политики являются участниками диковинного эксперимента. Первый старательно изучает, до каких пределов мастера невозможного способны расширить границы дозволенного. Вторые пытаются определить максимальную глубину терпения народа.
В этой игре вторые, казалось бы, рискуют больше. Но и многочисленные прорицатели скорых безжалостных бунтов неоднократно оказывались посрамленными. Власть страны, вроде бы избравшей своей целью демократию и процветание, пока стреляет «в молоко». Но это вовсе не означает, что разочарованные граждане примутся отстреливать «прокисшие сливки» общества. Однако потребность в ношении бронежилета, похоже, возрастает.
Обращусь к исследованию разумковцев. На вопрос, как за период правления Виктора Януковича изменилось отношение власти к гражданам, 40,7% ответили, что ухудшилось; 42,6% – не изменилось. Как изменилось отношение граждан к власти? 45,4% – ухудшилось, 39,5% – не изменилось. Уровень демократии? 42,4% убеждены, что понизился; 39,8% – остался без изменений. Ситуация с преступностью – 38,4% (хуже) и 44,4% (на том же уровне). Экономическое состояние страны? 47,6% говорят об ухудшении, 29,1% не увидели перемен. Уверенность в завтрашнем дне? У 49,2% она ослабла, еще у 34% не окрепла.
Обращаем внимание: социологи опрашивали жителей всех регионов страны. Якобы расколотой на две половинки. Нет, это не страна расколота пополам, это народ согнулся пополам в пароксизме тошноты. А потому риторический вопрос, когда же народ прорвет, сформулирован некорректно, – его не прорвет, он попросту может вырвать. Со всеми извергающимися последствиями.»
Леонид Бершидский, Россия. «В 2004 году, возмутившись кривым подсчетом голосов, киевляне вышли на площадь – и никуда не ушли, пока не добились своего. В 2011-м и 2012-м москвичи тоже выходили – и разбредались по домам, пока уличный протест не утратил всякий смысл, пока не забыли, зачем выходим. Да, конечно, в тот раз у украинцев ничего не получилось. Голосовали за путь на Запад – получили разруху, некомпетентность и воровство, после которых даже Янукович многих впечатляет как менеджер. Но ведь вся история Украины – про обманутые ожидания и упущенные возможности. И несмотря на эту историю здесь продолжают драться. Даже на неровном поле. Даже в предлагаемых почти цирковых обстоятельствах. Даже несмотря на то, что выбирать из предлагаемого политического меню разумному человеку трудно – нет в нем ничего хорошего, как и в российском. Вот я и думаю: может, не случайно чемпионы мира по боксу – два брата- украинца, а не наши соотечественники?
Ганне Северінсен, колишня співдоповідачка Моніторинґового комітету ПАРЄ. «Сталін якось сказав, що важливе значення має не так голосування, як підрахунок голосів. Але, здається, також важливу роль відіграє їх реєстрація. Для чесних виборів дуже важливо мати можливість привселюдно побачити результати всіх виборчих дільниць. Якщо остаточні результати оголошуються за тиждень, ніхто не знає, що відбувалося за цей період.
Фальшиві партії, партії-клони були створені лише для того, щоб ПР здобула більшість голосів у ДВК, а виборців можна було збити з пантелику. Я цілком погоджуюсь із заявою ОБСЄ: «Враховуючи зловживання владою та надмірну роль грошей у цих виборах, демократичний процес, очевидно, загальмувався в Україні. В’язниця не повинна бути тим місцем, де можна почути думку провідних політичних діячів країни», а також із заявою ПАРЄ: «Українці заслуговували на кращі вибори. Олігархізація процесу означає, що громадяни втратили контроль над виборами, так само як і довіру до них».
Кепський закон про вибори разом із очевидними порушеннями виборчого процесу призвели до того, що президентові можна було б повідомити: добра новина – ви перемогли, погана новина – виборці вас не підтримали.
2002 року ми бачили, як демократична більшість зникла після виборів, коли «незалежні» кандидати перекочували до партії влади. Тоді йшлося про те, що потрібно змінити систему, аби уникнути цього на майбутніх виборах. Однак 10 років потому ситуація лише погіршилася.»
Девід Кремер, президент Freedom House. «Рівень порушень жахливий, як, до речі, й на минулих виборах до місцевих рад. Якщо говорити про загальнонаціональний рівень, то можна стверджувати, що це були найгірші вибори від 2004 року…
Стівен Пайфер, посол Сполучених Штатів Америки в Україні у 1998–2000 рр. «Не лишилося нікого, хто захищав би нинішній уряд. Є загальне бачення, що сьогодні Україна вже не демократична держава. Це очевидно.»
Андреас Ґросс, голова місії спостерігачів від ПАРЄ. «Ми стали свідками тенденції до нарощення авторитаризму. Сьогодні олігархи й гроші мають ще більше влади, ніж 2007-го, вони контролюють державну сферу. Поправки до виборчого законодавства посилили їхній вплив та позиції на цьогорічних виборах. Гроші стали ще сильнішими і впливовішими, а громадяни почуваються витиснутими на марґінес і ще дужче усунутими від процесу. Набагато більше людей, ніж 2007 року, не впізнають свого вибору в парламенті, обраному в жовтні 2012-го.»
