Єдність у розмаїтті

НОРМАН ДЕЙВІС: «ІДЕ ВИБІРКОВІСТЬ: ПОЛЯКИ – ЖЕРТВИ ҐЕНОЦИДУ, ІНШІ – НІ»

Аґнєшка Ліхнеровіч, Зузанна Пєховіч, TokFM

«Ґеноцид – політичне питання. Іде вибірковість: ми – жертви ґеноциду, інші – ні. Але тут немає невинних груп... УПА мала блискучі сторінки своєї історії. І не всі солдати УПА відповідальні за злочин. І не тільки поляки є жертвами».

Британський історик, автор відомих історичних бестселерів «Європа. Історія» та «Боже ігрище: історія Польщі», професор Лондонського університету Норман Дейвіс дав інтерв’ю польському радіо TokFM з приводу резолюцій до 70-річчя Волинської трагедії.

— У Сеймі Польщі вибухнула чергова запекла суперечка з приводу резолюції, яка має вшанувати жертв Волинської різанини. Частина депутатів прямо вимагає, щоб винищення поляків назвати словом «ґеноцид» і хоче ухвалення спеціального дня пам’яті кресов’ян.

— Усі ці суперечки — непотрібні. На мою думку, цю ситуацію слід аналізувати з кількох точок зору одночас­но. Винищення на Волині і Галичині, оскільки охопили не саму тільки Волинь, є частиною більшої проблеми. Не­правда, що жертвами вбивств і винищення були тільки поляки. Наприклад, кілька років тому відбулася велика дискусія, присвячена злочину в Єдвабнім. Чому тоді не згадували про Волинь? Адже це подібні явища. Сусіди, люди, що мешкали поруч роками, раптово нападають і жорстоко вбивають.

Я мав у Лондоні друга-українця. Він був жертвою зворотнього нищення, тобто нищення українців по­ляками. Його врятували поляки, відділ Армії Крайової, який вигнав ту банду [яка винищувала українців – ІП]. Це дуже складна історія. Не можна дозволяти, щоб одна сторона називала себе єдиною жертвою і рухатися далі в напрямі визначення «ґеноцид».

Очевидно, поляки були жертвами. Це більш ніж ни­щення – це етнічна чистка, метою якої було зайняття земель Західної України українцями. На початку Другої світової війни ці землі були багатонаціональними – були поляки, були українці, були євреї. Кожна з тих груп пере­жила страхіття. Не можна виокремлювати однієї з них і говорити тільки про її кривди.

Також слід поєднати те, що робилося на Волині і Східній Галичині з тим, що відбувалося після війни, тобто операцією «Вісла» – етнічними чистками, які проводив польський уряд проти невинних українців. Значною мі­рою це зачепило тих людей, наприклад, лемків, які самі не відчували себе українцями до кінця. Це все єдина проблема.

— Керівник польського ІПН вважає, що це не ви­правдовує ґеноциду.

— Як історик, бачу, що кожна етнічна група має в собі певну кількість людей, які хочуть бути визнаними жертва­ми ґеноциду. Це почалося близько 100 років тому. Вірме­ни продовжують боротися за визнання факту, що вони стали жертвами ґеноциду під час Першої світової війни.

Що означає ґеноцид? Хто дає визначення? Це пи­тання політичне. Це селекція жертв: ми – жертви ґе­ноциду, інші – ні. Але тут немає невинних груп. То був період жорстокості, виганяння, очевидно, сильними державами, якими були Третій Рейх та СРСР. Кожна група була жертвою різних жорстокостей. Але гово­рити лише про себе як жертву ґеноциду є політичним кроком.

— Багатьом полякам болить, що українці ставлять пам’ятники таким людям, як Степан Бандера. Польські політики наполягають, що не можемо пасивно спостерігати, як вбивці стають героями.

— Мій добрий друг з Польщі походить з тих реґіо­нів. Його батько був поляком, а мати українкою. Частина його рідні з материної сторони, українська, була вби­та УПА. Чи говорять польські політики про те, що УПА вбивала українців? Ні, це вибірковість. Штучна вибірко­вість з політичною метою, щоб мати можливість казати: «Польський народ був жертвою».

УПА як УПА мала блискучі сторінки своєї історії. Не визнавала ні Гітлера, aні Сталіна і намагалася воювати на кожному з обох фронтів. Війна розпалила насильство з обох сторін. Так як не всі українці, так не всі солдати УПА відповідальні за злочин. І не тільки поляки є жертвами.

— Маємо суперечки з литовцями про польську меншину. З Україною про минуле. З Білоруссю не маємо, бо тяжко мати з нею спір, це авторитарна країна.

— Польсько-українські відносини були заморожені впродовж усього періоду існування СРСР. У той час були офіційні братство, гармонія і дружба між радянськими народами. Тому тільки тепер мусимо змагатися з тими суперечками. Але я підтримую думку, щоб не мислити вибірково і спробувати зрозуміти ті події, як цілість: чому так було? Чому так сталося? І не тільки доля по­ляків, але також українців і євреїв. Південно-східні кор­дони Польщі перед війною були багатонародним поль­сько-єврейсько-українським простором. Це питання зі сфери альтернативної історії. Але дуже цікаве питання. Погляньмо на те, що відбувалося в Югославії у 90-х ро­ках. Дуже подібна історія взаємних вбивств сусідів: сер­бів, хорватів і боснійців.

Питання стоїть так: чи дійшло б на кресах [території, які у 1920–1939 рр. входили до Другої Речі Посполитої, а 1945 року внаслідок міждержавних угод були приєднані до СРСР в обмін на території Третього рейху – ІП] до таких жорстокостей, якби не було Другої світової війни? Це не виключено. Не можна шукати одного винуватця. Треба покірно прийняти, що так було і намагатися зро­зуміти всі чинники.

Переклала Олеся Ісаюк

istpravda.com.ua
Мирослав МАРИНОВИЧ
Иосиф ЗИСЕЛЬС
Вячеслав ЛИХАЧЕВ
Олег РОСТОВЦЕВ
Віталій НАХМАНОВИЧ
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ
Володимир КУЛИК
Виталий ПОРТНИКОВ
Олег РОСТОВЦЕВ