Єдність у розмаїтті

ПРИДНІСТРОВ’Я: ВІЧНЕ ПЕРЕХРЕСТЯ...

Богдана КОСТЮК
Придністров’я – справжнє перехрестя конфліктів і непо­розумінь. І що робити з цією уже звичною для реґіону бо­ротьбою номенклатур (молдовської проти придністровської і навпаки), культур (радянською проти модерної) і націо­нальних традицій (молдовської, української, російської, і всі одне проти одного), – ніхто достеменно не знає.
Історично Придністров’я увійшло до складу Молдовської РСР 1940 р., а до цього перебувало у складі Української РСР. Етнічний склад Придністров’я – це приблизно рівні за чисельністю українці, молдовани і росіяни. Кожен зі своєю правдою, зі своїм баченням ситуації і бажаннями: молдовани – за входження до Молдови, українці – не проти повернутись у межі України, а росіяни – категорично за «Руський мір» за підтримки 14-ї російської армії, яка стоїть у Придністров’ї. 1992 р. придністровці оголосили про формування Придні­стровської республіки (ПР), яку на світовому рівні досі не ви­знано. 21 липня 1992 р. Молдова і ПР підписали мирну угоду, і відтоді конфлікт перебуває у стадії деескалації і врегулю­вання, якщо говорити мовою політики і дипломатії.
Але ні політики, ні дипломати наразі не готові сповістити про вирішення придністровського конфлікту, і щорічні зу­стрічі сторін, зацікавлених у його розв’язанні, закінчують­ся вельми незначним просуванням до порозуміння. Нара­зі, міжнародна спільнота діє у рамках так званого «плану Ющенка-2005», який тодішній президент України запро­понував Молдові, Придністров’ю і Росії. План передбачав внутрішню демократизацію у ПР із проведенням там демо­кратичних виборів; моніторинґ українсько-придністровської частки держкордону спеціальними силами ОБСЄ і розмі­щення у зоні конфлікту нового миротворчого континґенту (14-та армія, за логікою Ющенка, мала піти геть, але ре­ально їй і досі нема куди виходити). «План Ющенка» пропо­нував Молдові надати Придністров’ю спеціальний статус, а за ПР визнавав право на вихід зі складу Молдови у разі її приєднання до Румунії (до речі, парламент Молдови після тривалих дебатів ухвалив відповідний закон, це сталось у липні 2005 р.). За ситуацією у реґіоні спостерігали б пред­ставники Молдови, Придністров’я, України, Росії і Румунії за підтримки ОБСЄ і США – це відомий нині формат «5 плюс 2».
Проте склалося не так, як гадалось: 2006 р. Україна у рамках виконання «Плану Ющенка» відмовилася пропуска­ти придністровські товари без оформлення документації у Кишиневі. Запровадження нових митних правил вдарило по придністровській економіці і спричинило новий етап напруги у трикутнику Молдова–Придністров’я–Україна. Хоча насправді має місце квадрат, бо головною стороною придністровсько­го конфлікту виступає Росія. «Руку Москви» можна помітити у багатьох чинниках життя Придністров’я. І хоч Україна, яка цьо­го року головує в ОБСЄ, заявляє про активізацію переговорів у форматі «5 плюс 2» і маленькі позитивні зрушення – говори­ти про успіх зарано. Спеціальний представник голови ОБСЄ з питань «заморожених» конфліктів Андрій Дещиця визнає, що конфлікт найближчим часом розв’язати неможливо – адже статус Придністров’я однозначно не визначений.
Провідний експерт Фонду Карнеґі (США) Метью Рожанскі взагалі вважає, що вирішення придністровського конфлікту ... не вигідне його сторонам. «Росія тримає руку на пульсі справ у Придністровському реґіоні, «грає м’язами» 14-ї армії, Україна, як і Румунія, заробляє собі міжнародний політичний капітал на при­дністровському конфлікті. А Молдова сподівається на підтрим­ку, серед іншого і фінансову, з боку іноземної спільноти, щоб під гаслом допомоги Придністров’ю вирішувати якісь свої справи», – вважає експерт. На думку Рожанскі, яку він висловив на засі­данні дискусійного клубу Інституту світової політики (Київ), США взагалі мають вийти з переговорів, оскільки за складної еконо­мічної ситуації і чималих «безпекових випробувань» в інших ре­ґіонах світу присутність Сполучених Штатів на придністровських переговорах не особливо потрібна Вашингтону.
Директор українського Центру близькосхідних дослі­джень Ігор Семиволос також вважає, що продовження придністровського конфлікту вигідне його учасникам – для накопичення політичного і фінансового капіталів, для лобі­ювання чиїхось ділових та (або) політичних інтересів. Тож «розморожувати» конфлікт у Придністров’ї найближчим ча­сом нікому не вигідно, вважає Семиволос.