Єдність у розмаїтті

ДЕМОНИ РЕВОЛЮЦІЇ

Сергій ЖАДАН

Розмовляв учора з Лімоновим. Той розпитував про майдан. Пояснював свою, доволі різку й неґативну оцінку подій у Києві зокрема тим, що майдан активно підтримують російські ліберали. Терпіти їх не можу, – говорив, – здали все, що можна, тепер підтримують майдан. Питав, чи справді Україна може розпастись. Говорив доволі коректно, хоча зрозуміло, що зі своєї політичної точки зору міг би й не церемонитись. Зрештою, тут, у нас, реагуючи на його заяви, теж мало хто церемониться. Загалом його арґументи зводились до питань геополітики: ЄС, американські сенатори, рука Польщі, роль Путіна. Я натомість говорив про соціальну складову українських протестів. «Едуарде Веніаміновичу, – говорив, – ви бачили коли-небудь харківських мера з губернатором?». «Ні, – відповідав він, – нам тут своїх вистачає». «Подивіться, – радив я, – тоді зрозумієте, чому харків’яни виходять на мітинги».

Потому мав випадкові розмови ще з кількома москвичами та москвичками. Всі говорили про безлад на Хрещатику, про биті вітрини й випотрошені магазини. «Звідки ви це взяли? – дивувався я, – на майдані більше порядку, ніж на Троєщині». Вони не знали, що таке Троєщина, посилаючись натомість на місцеве телебачення. «Серйозно? – перепитував я, – ось у нас, скажімо, російському телебаченню вже давно ніхто не вірить. Можливо тому нам краще спиться». Не певен, що вони мені повірили, проте не так вже мені й залежало на їхній вірі. Діалог будується на довірі. Довіра залежить від бажання дізнатись правду. Якщо такого бажання немає, якщо всіх влаштовує той рівень замкнутості й маніпуляцій, який їм дістався, годі навіть намагатися навести мости порозуміння. Лишається хіба що триматись своїх переконань і пам’ятати про право людини на її власні химери та ілюзії. Здається, це називається свободою совісті.

Українська революція відверто демонізується. Ви лише послухайте ці голоси! Від губернаторів до двірників, в одній істеричній тональності – всі ці плачі за понівеченим містом і знищеними пам’ятками архітектури, за втраченим бюджетом і розламаною країною. Всі ці перешіптування про аґресивних гуцулів та неприхованих фашистів, усі ці міфи про шахтарів, які поїхали туди наводити порядок. Революція лякає й приголомшує, вражає та непокоїть, вона викликає побоювання та підозри. Головне – вона викликає інтерес. Той, хто вірить у щирість протестів, переживає за розвиток подій і переймається з того приводу, що не може взяти в цьому всьому безпосередньої участі. Той, хто в щирість не вірить, не може зрозуміти – скільки їм усім заплатили, що їм пообіцяли, чому вони стільки часу там стоять і, головне – чому не збираються нікуди розходитись!

В часи революції питання віри взагалі є ключовим – важко переконати людину в безкорисній відданості своїм ідеалам, якщо вона не знає значення слова «ідеали». Важко говорити про принциповість із людиною, яка звикла ставитись із недовірою до всього, крім готівки. Які тут можуть бути дискусії? Одні дивляться на барикади крізь призми телеекранів, інші будують ці барикади власними руками. В кого більше шансів оцінити реальну захисну спроможність цих барикад – питання риторичне.

Революція загалом підкидає цілу низку риторичних питань. Як, скажімо, ставитися до людини, яка у відкриту підтримує репресії проти своїх співвітчизників? Як називати політиків, які воюють із власним населенням? Як називати президента, який чотири тижні ховається від громадян, а коли з’являється – викликає хіба що бажання знову кудись його заховати? Як при цьому називається оточення президента, котре його прикриває? І як називаються громадяни, які таких політиків підтримують? Як нам усім жити разом після завершення революції? Що нам робити з нашими демонами? Що робити з нашими янголами?

bukvoid.com.ua
Мирослав МАРИНОВИЧ
Иосиф ЗИСЕЛЬС
Вячеслав ЛИХАЧЕВ
Олег РОСТОВЦЕВ
Віталій НАХМАНОВИЧ
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ
Володимир КУЛИК
Виталий ПОРТНИКОВ
Олег РОСТОВЦЕВ