Єдність у розмаїтті

ЯК ЧЕРЕЗ ФОРУМ-ТЕАТР МОЛОДЬ ВИРІШУВАЛА РОМСЬКЕ ПИТАННЯ

Ірина ВИРТОСУ, Центр інформації про права людини

У Києві 7–8 грудня відбулася зустріч-навчання «Форум-театр для рома». Близько 20 учасників з різних міст України та Молдови опановували мистецтво форум-театру, обговорювали актуальні ромські проблеми, вчилися відстоювати своє право на недискримінацію.

«Серед учасників були представники як ромської громади, так і інших національностей. Такий підхід не випадковий – це гарна можливість для інтеґрації молоді, пізнання різних культур, обміну досвідом», – розповідає про зустріч тренер форум- театру Андрій Книжний.

Театр пригноблених

Форум-театр виник близько 40 років тому. Його ще часто називають театром пригноблених. Через особливу методику форум-театру є можливість розкривати актуальні соціальні проблеми, говорити про порушення прав людини, озвучувати дискримінаційні ситуації. Автор ідеї – драматург, письменник, театральний режисер і громадський діяч Августо Боаль. Саме він запропонував через театральну гру шукати відповіді на складні соціальні питання. Власне, у виставі беруть участь непрофесійні актори та акторки, які грають ролі з реального життя. Потім триває обговорення озвученої проблеми, і до цієї розмови долучаються уже глядачі. Будь-який глядач може зголоситися відіграти якусь із ролей за власним сценарієм, тим самим спробувати розв’язати проблему по-своєму.

На київській зустрічі «Форум-театр для рома» глядачі переглянули дві вистави: дискримінація у школі ромських дітей за етнічною ознакою та питання змішаних шлюбів в ромських родинах.

«Дуже добре, коли у своїх виставах ми можемо говорити не тільки про права людини. Так, якщо є якийсь конфлікт всередині общини, через форум-театр є можливість його пропрацювати. Це, зазвичай, реальні проблеми, які вимагають конкретних рішень. Цікаво, що порушені нами під час наших занять питання (йдеться про контекст взаємин ромської общини з іншими етно-групами та інституціями – авт.) актуальні не тільки для України, а й для інших країн», – розповідає тренерка з Молдови Кіра Крейдерман.

Під час репетицій учасники не просто вдосконалювали свою акторську майстерність. Найголовніше – вони намагалися якомога краще опанувати методику викладання форум-театру, щоб потім, повернувшись додому, у колі своїх друзів, колег чи незнайомих глядачів розпочинати нову дискусію про задавнені проблеми.

«На тренінґу мені все сподобалося, емоції зашкалюють… – ділиться своїми враженнями Едуард Худайберганов, представник ромської громади з Ужгорода. – Дізнався для себе багато нового, а ще знайомства з людьми, спілкування. І цей театр... У своїй організації «Романе-гіля» я готовий поділитися чудовим досвідом тренерства Кіри та Андрія, розповісти все, чому навчився. Я радий, що приїхав».

«Для мене – це щось новеньке. Мені здається, що завдяки театру люди багато що починають розуміти краще, і це їм допомагає. Не одразу, але допомагає. Я спробував себе в різних ролях, мені сподобалось…», – зауважує Олександр Чернявський з Молдови.

Відкритий урок

…У ромській сім’ї невеличке свято – їхній шестирічний син збирається до школи. Мама купила великий портфель, зошит, ручки. Хлопчик з нетерпінням чекає свого першого дзвінка… Однак чомусь досі від адміністрації школи жодного слова про зарахування першачка у клас.

У вчительській триває нарада – чи може ромська дитина навчатися в цій школі. Звучать «залізні» арґументи вчителів і голови батьківського комітету: «…ромські діти будут тягнути наш клас донизу..», «…наша школа – найкраща, я не хочу, щоб моя дитина сиділа за однією партою з ромом…», «…ось Рената була активна дівчинка в класі, але перестала ходити до школи, пояснила – що її не пускає чоловік…».

Врешті директор школи приймає найбільш «розумне» рішення і зачиняє перед дитиною-ромом двері свого навчального закладу.

Актори відіграли типову дискримінаційну ситуацію. Глядачі, чутливо реагуючи на цю історію, пригадували схожі випадки зі свого життя.

«Навіть якщо і візьмуть цю дитину в школу, то будуть створювати такі умови, щоб її «завалити». Я був старанним учнем, готував усі уроки, але було складно... Багато дітей не витримували і самі тікали зі школи. Більшість ромських батьків неосвічені, однак це не значить – що всі. Коли мій племінник пішов у школу, перше, що в нього запитали, – а ти писати вмієш?», – розповідає Едуард Худайберганов.

Пройшовши свій нелегкий шлях, Едуард сьогодні прагне допомогти ромським дітям здобути освіту.

«Часто для ромів створюють так звані «сеґрегаційні» школи: але там і гірші умови навчання, і викладають вчителі-пенсіонери, яким важливо просто відбути урок, взагалі підхід до навчально-виховного процесу інший… Наприклад, є і серед неромських дітей багато тих, хто курить чи пропускає уроки – однак до них ставляться поблажливіше», – переконана Альбіна Флора із Білгород-Дністровська Одеської області.

«У нас у школі багато було ромів, і кожному давали шанс – здобути освіту», – згадує свою школу Сашко Чернявський.

Однак попри образи та обурення, актори й глядачі спробували роз’вязати конфліктну ситуацію. І найкраще це вдалося Аннастасії Провозін з Одеси: вона змоделювала ситуацію, коли мама-ромка сміливо захищала право своєї дитини на освіту.

Наречена-невтікачка

…За столом зібралася вся велика ромська сім’я поговорити про майбутній шлюб 19-річної дочки. Батько і дід переконані, що дівчині вже давно пора заміж, ось уже і з хорошим хлопцем домовились. Проте дівчина ніколи його не бачила. Більше того – вона кохає іншого парубка, який уже запропонував їй руку і серце. Одна біда – він не ром. Дівчина добре розуміє безвихідь своєї ситуації, однак перечити батькові не сміє. Утім, її хлопець наважується познайомитися з її родиною. Розмова була короткою – його підкреслено вічливо випровадили з дому, тільки дізнавшись, що вони «три роки» замовчували про потаємне кохання… Якось зарадити ситуації намагається дядько дівчини, кажучи, що вона сама може вибирати, хто їй буде до серця. Однак йому одразу нагадують – хто в домі господар і доля чиєї дочки вирішується...

Після вистави запала важка тиша. Альбіна Флора спробувала пояснити болючі точки конфлікту.

«Якщо говорити про традиційну ромську родину, то дівчина слабо взаємодіє із зовнішнім світом. Роми – закриті. Багато ромів бояться, що через вплив ззовні вони можуть щезнути як етнос… Із цієї позиції, важливо, щоб і наречений був ром – тоді традиції не забуватимуться. Також у ромській родині дуже сильно прислухаються до старших. Думка дітей не враховується. І в нас такий варіант не проходить: що дочка може заперечити батькові. Якщо чоловік говорить – його всі слухають...», – зауважила Альбіна. І водночас наголосила, що старші люди більш мудріші, і, маючи досвід, можуть порадити щось краще для своїх дітей.

«Батько дивиться не тільки, чи наречений – ром. Йому важливо знати, що майбутній чоловік зможе забезпечити свою родину, яке становище він займає в суспільстві…», – пояснює культурні особливості учасниця з Чернігова Олена Казанська.

«Піти ромській дівчині до неромського хлопця – це велика образа й сором для сім’ї. У великій повазі – наші традиції», – наголошує Олександр.

Навіть після обговорення лишилось відкритим чимало питань – чи зможе дочка кинути виклик, піти вчитися, стати фінансово незалежною… Чи готова долати проблеми без родинної підтримки заради свого права на приватне життя?

«Форум-театр нерідко підказує рішення… Вони можуть бути для нас неприйнятними, але вони допомагають нам здобувати досвід, який у реальному житті ми можемо й не прожити», – пояснює, як працює методика форум-театру тренерка Кіра Крейдерман.

«Багато залежить і від активності самих ромів…»

Обговорюючи проблеми дискримінації ромів, Олена Казанська зауважила, що відновлення порушених прав часто залежить від активності самих ромів.

«Моя мама – ромка. Вона активна і сильна. Усе залежить від освітнього розвитку сім’ї: роми повинні розуміти, що вони можуть звернутися за допомогою для захисту своїх прав. І вони можуть цього точно добитися, якщо будуть активні. Як ми звикли? «Я не піду – адже все одно нічого не доб’юся, простіше перейти в іншу школу …». Тож і так непроста ситуація ускладнюється ще й безініціативністю ромів», – розповідає дівчина.

«Ромські діти не кусаються» – саме на цьому наголошує мама Олени, коли в черговий раз розповідає, хто такі роми і які вони мають культурні відмінності.

Модель активної громадської позиції матері допомагає Олені досягати того, що є справді важливим у житті. У першу чергу, це захищати свої права й відкривати світові – що значить б ути ромкою.

І це ніяк не сізіфів труд. Після вистави одна з учасниць Аннастасія Провозін, представниця німецької громади, якось зауважила: «Сьогодні я намагаюсь зрозуміти різні національності, не просто зрозуміти, а й прийняти. Ось у мене і напис на футболці такий… – усміхається дівчина, показуючи на свій одяг. – У спілкуванні з представниками інших культур часом буває дуже складно, проте цікаво. І про це потрібно г оворити».

«Форум-театр для рома» проводився Конґресом національних громад України та Київським освітнім центром «Простір толерантності» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Фото Ілони Істоміної надано Київським освітнім центром «Простір толерантності».

Кирилл ДАНИЛЬЧЕНКО
Мирослав МАРИНОВИЧ
Лиля БУДЖУРОВА
Виталий ПОРТНИКОВ
Вадим ФЕЛЬДМАН
Петро МАРУСЕНКО
Антон САВІДІ
Олена ДОНЕЦЬ