Єдність у розмаїтті

Виступ на парламентських слуханнях «Роль, значення та вплив громадянського суспільства на формування етнонаціональної політики єдності в Україні»

Йосип ЗІСЕЛЬС

Дякую за запрошення виступити в залі, до якої впродовж останнього року прикута увага не лише громадян України, а й багатьох людей в інших країнах світу.

1990 року ми разом з Віктором Кулиничем в Народному русі України створили Раду національностей. За 25 років, що сплили відтоді, накопичився чималий досвід співпраці з національними громадами України у десятках міжетнічних та міжконфесійних проектів.

Якби я виступав на цьому місці два роки тому, то розповів би багато про проблеми національних громад України: про недосконалість законодавства, про ксенофобію та антисемітизм, про проблеми освіти і культури, про проблеми реституції громадських об’єктів і збереження культурної спадщини народів, про проблеми фінансування та професійної підготовки.

За 23 роки цих негараздів і проблем ми могли дійти думки, що в українській владі існує упередження щодо національних меншин, але ми бачили, що влада й в інших важливих для суспільства питаннях: економічних, соціальних, політичних – діє так само поверхово, популістські, некомпетентно.

Але сьогодні я не буду говорити про всі ці проблеми та вимоги, оскільки вже рік всі ми живемо в іншому вимірі життя – в умовах російської воєнної аґресії проти України, тобто – в умовах війни.

Тому я звертаюся до керівників національних громад України з тим самим закликом, з яким 15 грудня 2013 року звертався до вас зі сцени Майдану. Давайте відкладемо до кращих часів наші проблеми та вимоги до влади та запитаємо себе: «А що ми ще можемо нині зробити для України, для її захисту від російської аґресії?».

Якщо ми всі разом не захистимо Україну, то не буде сенсу ні в обговоренні проблем, ні в спробах їх вирішити, оскільки не буде й самої України, тої України, яку всі ми спільними зусиллями намагаємося створити: гідну, демократичну, економічно розвинену, європейську.

Між миром і війною був Майдан, який назавжди залишиться у наших серцях, як свято і як біль. Основні уроки Майдану для мене полягають в наступному.

Ми спостерігаємо процес становлення української політичної нації – європейського народу, який складається з представників різних етносів і конфесій, що мають спільне з свідомими українцями бачення майбутнього країни;

Конфлікт, з яким маємо справу, в якому беремо участь, дуже складний, він має різні проекції, але для мене цілком очевидно, що:

– це не міжетнічний конфлікт між росіянами та українцями;

– це не міжконфесійний конфлікт між православними Київського та Московського патріархатів;

– це не міжмовний конфлікт між російськомовними та україномовними громадянами.

Це міжцивілізаційний конфлікт – між Євразійською та Європейською цивілізаціями, й Україна першою з пострадянських країн змогла дати гідну відсіч євразійському імперському реваншизму.

Ми маємо справу з системним конфліктом, тому й потребуємо системного підходу, щоб зберегти Україну, доки світ прокинеться від солодких снів та зрозуміє, що наші брати і сестри гинуть не лише за Крим та Донбас, а й за майбутнє європейської цивілізації.

Як ми, національні громади, можемо допомогти Україні?

Я не питаю про людей – громадян України різних національностей. Вони не чекали та не чекають вказівок і рекомендацій керівників організацій, вони самі вийшли на майдани, боронили їх, коли розпочався терор влади, гинули за своє бачення майбутнього України. І нині вони не чекають – допомагають біженцям по всій Україні, допомагають українській армії всім, чим можуть, – харчами, теплими речами, ліками та зброєю. Вони воюють і гинуть на фронті.

Я питаю саме про нас, про керівників національних громад, чим ми і наші громади можемо допомогти Україні? Я можу запропонувати вам, як мінімум, один напрям такої допомоги. У наших меншин є історичні батьківщини, у нас є наші світові та міжнародні діаспорні структури, і це величезний потенціал допомоги, який ми можемо і повинні залучити.

Рік тому, одразу після Майдану, виникла ідея створення широкої міжнародної громадянської мережі коаліцій «За демократичний вибір». Щоб краще зрозуміти про що йдеться, можу запропонувати певну модель бачення світу, який долею історії розділений на авторитарну та демократичну частини. Впродовж останніх 100 років ми спостерігаємо за спробами різних народів вирватися з авторитарного імперського полону та наблизитися до демократичного світу, стати його частиною. Між цими двома світами ми бачимо велику групу «перехідних країн» від Фінляндії на півночі до Ізраїлю на півдні, які на своєму шляху до демократії зіткнулися з аналогічними проблемами: «чорною» пропагандою, економічним тиском, політичними інтригами та воєнними аґресіями.

Я впевнений, що демократичний світ зацікавлений в своєму розширенні та зміцненні, але не хоче нічим суттєво поступатися заради цього. Для його пробудження й потрібні коаліції «За демократичний вибір», які можуть бути створені і вже створюються громадянською ініціативою у різних країнах.

У серпні минулого року Річні збори Світового конґресу українців ухвалили резолюцію про підтримку ініціативи створення таких коаліцій. Світові конґреси кримських татар, євреїв, естонців та інші вже знайомі з цією ініціативою та розглядають можливість приєднання до неї.

Керівники посольств Естонії, Литви, Польщі, Німеччини, Чехії, Румунії, Молдови, Грузії, Туреччини та Ізраїлю в Україні також ознайомилися з відповідним меморандумом про створення коаліцій та проінформували про це свої уряди.

Коаліції повинні бути повністю незалежні, без централізованого міжнародного управління та фінансування, вони мусять самі вирішувати, як працювати, за рахунок яких коштів, які напрями діяльності обирати, тобто бути незалежними та пасіонарними, як Майдан.

Із загальних міркувань ми бачимо наступні можливі напрями діяльності коаліцій:

– створення в країнах – історичних батьківщинах –інформаційного балансу з російською пропагандою державною мовою та існуючими діалектами, з урахуванням психологічних особливостей сприйняття інформації в цих країнах;

– цивілізоване лобіювання в урядах економічної, політичної та військової допомоги народам, які добровільно обрали демократичний шлях розвитку.

Вчора це були Молдова та Грузія, сьогодні – Україна, завтра, можливо, Білорусь, Азербайджан чи Вірменія. До коаліцій в різних країнах можуть увійти місцеві діаспорні організації, насамперед – народів, які добре пам’ятають «особливості» життя в комуністичній імперії, які ще не забули насильства та брехні тоталітарних та авторитарних режимів.

Крім цього, потенційними учасниками коаліцій є міжнародні та національні правозахисні організації.

5 березня на засіданні Ради міжнаціональної злагоди було презентовано ідею створення коаліцій. Тому я звертаюся до вас, керівників національних громад, із закликом – давайте, використовуючи свої міжнародні зв’язки, допоможемо створити мережу коаліцій «За демократичний вибір», і я впевнений – це допоможе Україні та іншим країнам захистити своє майбутнє.

Переможемо – повернемося до обговорення та вирішення наших проблем, як гідні громадяни нової України – демократичної, правової, економічно та соціально розвиненої.

А перемогти ми можемо лише разом!