Єдність у розмаїтті

МОВИ ГРЕКІВ НАДАЗОВ’Я В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ: ВИКЛИКИ І ПЕРСПЕКТИВИ

Андрій САВЕНКО, доцент кафедри загального мовознавства, класичної філології та неоелліністики Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, директор Центру елліністичних студій та грецької культури ім. Андрія Білецького

Греки України є етносом, культурний спадок якого становить унікальне надбання як в локальному плані (в межах України), так і реґіональному (в межах чорноморського «грецького світу»). Вивчення таких питань, як етногенез греків Надазов’я, видається важливим для осмислення та практичних кроків щодо вирішення проблеми визначення корінних народів України, формування національної політики щодо збереження та підтримки їхнього культурного розвитку. Особливо важливою зважена культурна політика, спрямована на розвиток спільнот та меншин, стає в наш час, коли аґенти геополітичних змін використовують чинник ідентичності для активізації процесів суспільних змін, багато з яких є відверто деструктивними.

Мовно-культурні особливості та динаміка розвитку грецьких спільнот можуть бути предметом дослідження елліністики та тюркології з огляду на двомовність грецьких спільнот. Зокрема, наукового вирішення чекають чимало питань типологічного характеру (статус мови чи діалекту для румейської та урумської мови; окремішній статус румейської чи включення до групи північногрецьких нарічь чи понтійського діалекту тощо), існує проблема кодифікації текстів румейською, питання оновлення та внормування лексичного тезаурусу, опис функціональних стилів тощо. Багато з них є проблемами практичного характеру. Класичне діалектологічне дослідження Н. Кондосопулоса розглядає румейський діалект як варіант понтійського. Інших висновків доходять такі вчені, як Х. Симеонідис, К. Журавльова, Х. Христу та М. Кіссіліер. Масштабні лінгвістичні дослідження діалекту зараз проводяться здебільшого за межами України (діалектологи Салоніцького університету, дослідницька група Санкт-Петербурзького університету). Якщо виходити з даних наукової бібліографії, останньою масштабною лінгвістичною роботою з діалектом були, очевидно, експедиції, очолювані професором А. Білецьким та видання їхніх результатів.

У системі вищої освіти України в межах філологічних спеціальностей 08 (класичні мови та літератури (переклад включно)) та 035.02 (кримськотатарська мова та література) відбуваються спроби факультативного залучення матеріалу румейської та урумської мови до навчального процесу. Зокрема, виходячи з досвіду Київського національного університету імені Т.Шевченка, на освітньому рівні «бакалавр» румейська мова згадується в контексті дисциплін «Лінгвокраїнознавство» – сучасний стан грецької діаспори, реґіони проживання, культурні особливості; «Історія першої (новогрецької) мови» в частині діалектна стратифікація сучасної грецької мови; «Вступ до перекладознавства» – діяльність перекладацького гуртка Білецького-Чернишової. Окремо матеріал румейської мови використовується на другому освітньому рівні «маґістр» для вивчення актуальних питань сучасної грецької діалектології. Цей курс передбачає ознайомлення з основними характеристиками грецьких нарічь (північна та південна групи) та діалектів, зокрема, румейським діалектом. Однією із залікових робіт є аналіз оригінального поетичного тексту румейською та аналіз зустріваних діалектних рис.

Варто зазначити, що науковий предмет елліністики та тюркології значно ширший за коло питань окремого діалекту. В Україні переважна більшість досліджень та навчальних практик пов’язана з культурною сферою метрополії (переважно, Грецією, та значно менше Кіпром), відтак сферою функціонування літературної новогрецької димотики.

Дійсно, чимало таких питань, як функціонування новогрецької внутрішньої двомовності, принципи побудови мовної норми, шляхи збереження самобутності через упорядкування процесу запозичення та інтернаціоналізації словника, явища інтелектуалізації мови цікавлять українську науку як в теоретичному, так і в практичному плані. Однак неможливо не підкреслити і той факт, що розвиненіший науковий та освітній простір метрополій витісняє на марґінес науково-педагогічні процеси, пов’язані з румейською та урумською в Україні.

Якщо в науковій сфері ситуація має невисоку динаміку, однак вона наявна: проводиться вивчення фольклорного матеріалу (монографія Ю. Кутної, присвячена казкам), розвідки, пов’язані з українсько-румейським перекладом (гурток Г. Кочура-М. Лукаша, дослідження Н. Гриців), лексикологічні дослідження та лексикографічна практика (укладено Румейсько-українсько-російсько-новогрецький фразеологічний словник / Укл. Ю.В. Жарікова [за заг. редакцією В.А. Бушакова]. – Маріуполь, 2013), досліджується творчість румейських літераторів, то сфера викладання практично не має розвитку.

Наслідком цього може бути ситуація, коли мови греків України зі статусу загрожених (severely endangered) або навіть тих, що знаходяться на межі вимирання (critically endangered), перейдуть до статусу мертвих (extinct) згідно зі статусом «Атласу мов світу, що наражаються на загрозу зникнення» ЮНЕСКО. Звуження меж функціонування діалектів, їхнє витискання літературно внормованими мовами є, з одного боку, природним явищем. Цьому сприяє багато чинників: масова освіта, ЗМІ, урбанізація і т.д., однак не варто не зважати на досить успішні проекти збереження мови (валлійська, каталонська, ірландська), а також проекти відродження мертвих мов (насамперед, іврит). У цьому випадку, аналізуючи досвід збереження згаданих мов, слід відзначити, що існує маса питань, які потребують роботи експертних груп, наприклад, питання алфавіту, який використовуватиметься в письмовій комунікації, правописної норми тощо.

Для покращення мовно-культурної ситуації в грецьких спільнотах Надазов’я, на нашу думку, варто було б зробити такі кроки:

– створити науково-дослідний центр мов греків України, об’єднавши в ньому фахівців-елліністів, тюркологів та діалектологів-україністів (вони можуть надати необхідний інструментарій для роботи в мовному діалектному середовищі), які б почали розробляти навчально-методичні матеріали, призначені для середньої та вищої освіти. Наразі існує лише підручник з урумської мови, підготовлений М. Смоліною (разом зі словником, упорядкованим О.  Гаркавцем) (Підручник видано за сприяння Конґресу національних громад України). Існування румейської середньої освіти в період 30-х років із відповідною навчальною літературою дає можливість використовувати вже наявні матеріали, піддавши їх необхідній обробці, уточненню та доопрацюванню для підготовки пілотних підручників румейської. Така робота не може бути виконана без залучення носіїв мови, зокрема, тих фахівців, що мають філологічну освіту, володіють мовою, але проблема відновлення викладання румейської не потрапляла в поле їхніх інтересів.

– спробувати розширити поле функціонування діалектів, адже без наявності комунікативної сфери розмови про відродження та відновлення є беззмістовними. У сучасних умовах потужною базою впровадження мовної політики є середня школа, тому видається потрібним розпочати роботу з МОН щодо впровадження румейської та урумської в школах, де викладаються мови меншин. Наявність навчально-методичних матеріалів дозволить відкрити групи вивчення румейської та урумської при існуючих грецьких культурних центрах. Очевидно, варто передбачити окремі статті фінансування таких проектів (ґранти міжнародних установ для розвитку національних спільнот, підтримки малих мов; фінансування як цільових програм відповідних міністерств; внесення окремих статей у бюджети органів місцевого самоврядування). В Україні вже існують схожі проекти, наприклад, курси кримськотатарської в «Кримському домі».

– паралельно, чи на базі проектів, пов’язаних із вивченням мов, можна засновувати інші, які сприятимуть створення румейського/урумського комунікативного простору: спільноти в соціальних мережах з можливістю спілкуватися румейською, ютюб-канали і т.д. Окремою можливістю є викладати румейську/урумську дистанційно, це, зокрема, може вирішити проблему територіальної віддаленості носіїв мови.

Насамкінець варто наголосити на тому, що мова є суспільним продуктом, тому рішення використовувати в комунікації ту чи іншу мову залежить передусім від колективу мовців. Ефективна національна мовна та культурна політика повинна віддзеркалювати цю волю, мати її за джерело власних концепцій та підходів. Відтак саме грецькі спільноти України мають визначитися з орієнтирами власного розвитку, джерелами, що лежать в основі їхньої ідентичності та самобутності, і тим, яка мовна форма чи стихія якнайкраще буде їх оприявнювати.

uagreeks.com

 

P.S.У листопаді цього року у Києві і Маріуполі відбулися презентації абетки урумської мови для дітей і дорослих «Урумська мова надазовських греків села Старогнатівка (оҐузький діалект)». Автором абетки є урумська поетка Кирікія Хавана, упорядниками і координаторами – Олександр Рибалко і Костянтин Новосильний. Роботу здійснено в рамках проекту «Збереження мовного та культурного надбання греків Надазов’я» за підтримки Українського культурного фонду.

Докладно про це ми розповімо в наступному числі газети «Форуму націй».

Кирилл ДАНИЛЬЧЕНКО
Мирослав МАРИНОВИЧ
Лиля БУДЖУРОВА
Виталий ПОРТНИКОВ
Вадим ФЕЛЬДМАН
Петро МАРУСЕНКО
Антон САВІДІ
Олена ДОНЕЦЬ