Єдність у розмаїтті

ЛІТКОНТЕКСТ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО ЄВРО

Іван АНДРУСЯК

Тотальний футбол: есеї. Упорядник Сергій Жадан. – К.: Грані-Т, 2012

Що ближче Євро-2012, то більше незадоволених, а нерідко й обурених ним людей. Це не дивно: влада в Україні така, що своєю г і п е р т р о ф о в а ною захланністю, непомірною винахідливістю в сфері «відкатів» і десятиліттями відточеною майстерністю, яка проявляється винятково в тому, щоб якомога більше ускладнювати людям життя, здатна будь-яку добру справу перетворити на спричинок до крайнього роздратування, – і ця влада зробила все, щоб кожну нормальну людину в Україні вже буквально тіпало від слів «Євро» та «футбол». Ото вже що в нас уміють, то це зіпсувати свято…

Тим не менше, незважаючи на всі ці «старання» (а вони неабиякі – скажімо, плануючи в червні поїзду до польського міста Любліна, я зіткнувся з тим, що взяти в Києві квиток із Любліна до Львова неможливо, лише назад до Києва; а якщо мені треба у Львів, то я мушу подати «Укрзалізниці» письмовий запит, який вони п’ять днів розглядатимуть лише для того, щоб сказати мені, які там ходять потяги! – уявляю весь той жах, який чекає на наших «відомчих» теренах європейських уболівальників!), свою головну місію Євро, без сумніву, виконає. Хоч і не так ефективно, як могло би бути, але від цього нікуди не дітися, бо місія ця полягає в розширенні міжнаціональної комунікації, поглибленні порозуміння між народами та нівеляції всеможливих упереджень. Незважаючи на бойкот, який європейські очільники цілком слушно оголошують президенту Януковичу і його поплічникам у відповідь на політично мотивовані переслідування лідерів опозиції в нашій країні, все одно до Києва, Львова, Харкова та Донецька приїдуть хай не мільйон, як могло би бути, та принаймні десятки, а може, й кілька сотень тисяч уболівальників, і далеко не всі вони будуть зацикленими винятково на футболі «ультрасами», не всі шукатимуть нагоди лише побитися з «конкурентами», далеко не всіх їх цікавитиме лише дешеве українське пиво й дешеві українські повії. Звісно, буде трохи й такої публіки – без неї футбол, як і будь- яка інша яскраво пристрасна штука, неможливий, – але приїдуть і цілком притомні, інтеліґентні, адекватні, освічені люди, вповні свідомі того, що в доброго спорту і доброго мистецтва, попри всі між ними подекуди навіть засадничі відмінності, насправді дуже багато й спільного. І ці люди все одно комунікуватимуть з нами, а ми з ними – і ця комунікація, як би влада не намагалася їх нашкодити, все одно сприятиме більшому порозумінню.

Утім, важливе не лише пряме комунікування між людьми – ще важливішим є комунікування в рамцях культурних просторів, спричинок для якого дає Євро- 2012, а можливості розкриваються у сферах, і не причетних напозір до футболу. Скажімо, в літературі – адже це справжня «золота жила» для міжкультурної комунікації; Євро ж дає незайву нагоду для її «експлуатації». Німецькі й польські книговидавці одразу ж це збагнули – і ще минулого літа запропонували чотирьом українським та чотирьом польським письменникам написати книжку про міста, що прийматимуть матчі Євро-2012. Ідея нібито ж проста, але вона повною мірою вкладається в цей важливий дискурс міжкультурного комунікування задля порозуміння: написати не так про футбол, як про те, що зазвичай залишається поза спортивними трансляціями – міста, посеред яких будуються стадіони, підлітки, які з дитинства ганяють м’яча на подвір’ях і шкільних майданчиках, про історію та архітектуру, культуру й політику – всі ті щоденні й надзвичайно важливі речі, з яких формується наше життя, наші свідомість, пам’ять і надія.

Упорядником цієї книжки, яка отримала назву «Тотальний футбол», виступив один із найвідоміших і найпопулярніших у Європі сучасних українських письменників Сергій Жадан. У Німеччині й Польщі вона вже побачила світ, – а тепер, саме напередодні Євро, настала черга й України. У нас партнером проекту виступило київське видавництво «Грані-Т» – збірка «футбольних і навколофутбольних» есеїв побачила світ у тій же серії «De profundis», у якій виходили такі важливі для самоідентифікації й міжкультурного комунікування книжки як «Життя, смерть та інші неприємності» професора Ярослава Грицака, «Від бароко до постмодерну» професора Леоніда Ушкалова, «У пошуках майбутнього часу» професора Романа Шпорлюка, полемічні збірники «Leopolis multiplex» і «Страсті за Бандерою» та ін.

«Ми хотіли створити книжку не лише для футбольних уболівальників. Оскільки спеціально для них буде написано чимало інших книжок – більш фахових та спеціалізованих. Зі статистикою, інформацією та аналітикою. Наша книжка розрахована, скоріше, на тих, хто не надто знається на статистиці, проте хотів би трішки більше дізнатися, що ж стоїть за цією Грою, чим живуть стадіони після того, як завершуються матчі, що запалює серця та горлянки десятків тисяч чоловіків, які живуть своїм щоденним життям, від гри до гри, святкуючи перемоги й переживаючи поразки. В цьому сенсі книжка, запропонована вам, містить чимало необов’язкових, утім надзвичайно ліричних та повчальних деталей. Щоб відчути їх, не обов’язково бути футбольним фанатом, але щось мені підказує, що саме людина, яка любить футбол, відчує їх по-справжньому», – пише в передмові Сергій Жадан.

Справді, футбол тут виступає передовсім спричинком для розмови – сама ж мова ведеться передовсім про культуру (в максимально широкому сенсі цього слова, зокрема й про футбол як складову цього широкого культурного простору), себто насамперед про людей, які є її носіями. А носіями культури, як відомо, є далеко не лише інтелектуалісти чи інтеліґенти, а буквально кожен із нас, у міру власного виховання, традиції, захоплень, занять тощо. Есеїстика як жанр відкриває тут для письменників неабиякі можливості.

Ясна річ, книжка писалася з огляду передовсім на європейських уболівальників, які приїдуть чи не приїдуть в Україну й Польщу в червні 2012-го, але бодай з огляду на Євро нашими країнами все ж зацікавляться. Тим не менше, упорядник і видавництво вирішили не робити її спеціальної «української версії». «По-перше, нам дуже хотілося, щоб український читач отримав змогу прочитати тексти польських авторів. По-друге, певен, що і в розповідях про українські міста вітчизняні адепти Гри знайдуть багато цікавого. Тому ми вирішили нічого не змінювати, не адаптовувати, а запропонувати цю книжку в тому вигляді, в якому її отримали німецькі та польські читачі. Щоб усе було чесно. Як у футболі», – завважує Жадан. Утім, цілком ідентичними німецька- польська й українська версії «Тотального футболу» все ж не вийшли – через те, що іноземна версія містила есей Юрія Андруховича про Київ, який в Україні вже публікувався і авторські права на українську версію якого належать іншому видавцеві. Тому спеціально для українського видання «Тотального футболу» есей про футбольний Київ написав Євген Положій; проте все інше, що прочитає тут український читач, точнісінько таке саме, як і те, що прочитає читач польський і німецький: Сергій Жадан представлений есеєм про Донецьк, Наталка Сняданко – про Львів, Сашко Ушкалов – про Харків, Павел Гюлле – про Ґданськ, Марек Бєньчик – про Варшаву, Наташа Ґерке – про Познань і Пьотр Сємьон – про Вроцлав.

Євген Положій у своєму есеї розповідає часом хвацькі, а часом дуже щемкі історії про футбол і кохання та футбол і Чорнобиль, коли «2 травня 1986 року, після свистка судді фінального матчу на Кубок Кубків, який зафіксував третю європейську перемогу київського «Динамо» (3-0!), з балконів напроти так тихо падали недопалки. І київські фанати не вийшли на переможний марш». Але ключовим символом у його київському тексті є, зрозуміло, каштан – і він малює захопливу картину того, як «хлопчаки, які, з ранцями за плечима повертаючись зі школи, буцають ногами маленькі коричневі кульки плодів каштанів. Здалеку, серед жовтого листя київських парків, сотні школярів видаються маленькими футболістами. Підкоряючись якійсь невидимій силі, вони рухаються з усіх мікрорайонів міста в одному напрямку, вперто копаючи перед собою тверді маленькі м’ячі. Можливо, колись Блохін, Михайличенко або Шевченко, інші київські малюки, які згодом стали зірками футболу світового рівня, саме так здійснювали перші свої слаломні проходи серед дерев та перехожих і завдавали разючих ударів по лавочках».

Натомість Сергій Жадан для адекватнішого змалювання «колориту українського сходу», сиріч Донецька, спілкується з фанатами, яких «вітчизняні ЗМІ звикли зображувати як постійне джерело агресії та дестабілізації. Особливо за фанатів узялися після того, як із українських стадіонів зникла міліція. Схоже, комусь дуже важливо й вигідно показати, що відсутність на трибунах працівників правоохоронних органів – прямий і короткий шлях до хаосу та насилля». Вони кажуть, що не вболіватимуть за українську збірну на Євро – тим не менше, «донецька» влада запланувала ключові ігри нашої команди саме на новенькій і розкішній «Донбас- арені», куди водять екскурсії в місті, де не так багато є місць, які не соромно показати, і яка різко контрастує з довколишніми пейзажами.

Сашко Ушкалов – а він, між інших, грає в літературній збірній України з футболу (є й така!) – з неабиякою любов’ю, я б навіть сказав, трепетно розповідає про футбольні пам’ятки Харкова, зокрема про дивовижну «брехайлівку», де ще в радянські часи збиралися погомоніти уболівальники й де тепер стоїть знаменитий пам’ятник м’ячу, занесений навіть у книгу рекордів Ґіннеса.

А ось львів’янка Наталка Сняданко у своєму есеї одразу ж чесно зізнається: «Футболу я не люблю і, відповідно, на ньому не знаюся. Тому про футбол пам’ятаю зазвичай самі несуттєві з погляду футбольних шанувальників деталі – наприклад, вусатого дядька у трамваї, який акуратно складає до торбинки свій уболівальницький шалик. Він робить це надзвичайно ретельно і ніяк не може досягнути бажаного результату, тож виймає шалик із торбинки тричі й складає так, щоб лінії згину якнайточніше наклалися на лінії згинів попередніх. І в цьому значно більше зворушливого, ніж педантичного». Її есей складається з отаких милих деталей, шкіців, нюансів про дивовижне місто, яке постало на перетині культур і традицій – і яке щодня серед цього перетину мусить наново відкривати саме себе.

А про есеї польських письменників не розповідатиму – щодо них краще потримати інтриґу, бо там на українського читача чекають особливо цікаві відкриття.

«Я сподіваюся, що це буде великий чемпіонат. У ньому будуть шалені перемоги й неможливі поразки, відчайдушні емоції та нестримні святкування. Сподіваюся, що гравці будуть викладатися до останнього, а трибуни заповнені по вінця. Сподіваюся, що ви зможете по-справжньому побачити ці вісім міст, з їхніми історіями, характерами та перспективами. Сподіваюся, що ви зумієте відрізнити справжні вболівальницькі емоції від усього того холодного політиканства та офіціозу, з яким вам, очевидно, теж доведеться тут зустрітися. Сподіваюся, що у вас після цього Євро буде менше стереотипів і більше інформації, менше упередження й більше любові. Адже у футбол, на моє глибоке переконання, і грають саме з глибинного та невичерпного почуття любові. І ще сподіваюся, що для нас усіх – тих, хто тут мешкає, тих, хто бачив Марадону в грі, й не втратив досі віру в тотальний футбол, – увесь цей чемпіонат буде чудовою нагодою для єднання та порозуміння. Інакше навіщо було все це починати», – завважує Сергій Жадан у передмові. Й хочеться лише побажати, щоб його сподівання справдилися.

Кирилл ДАНИЛЬЧЕНКО
Мирослав МАРИНОВИЧ
Лиля БУДЖУРОВА
Виталий ПОРТНИКОВ
Вадим ФЕЛЬДМАН
Петро МАРУСЕНКО
Антон САВІДІ
Олена ДОНЕЦЬ