Єдність у розмаїтті

ПАРАЛЕЛЬНИЙ СВІТ КРИМСЬКИХ ТАТАР

Мирослав МАРИНОВИЧ, спеціально для «Форуму націй»

Цього року здійснилося моє давнє бажання – побувати в Сімферополі на вшануванні жертв іще одного невизнаного ґеноциду – ґеноциду кримських татар, що стався 1944 року внаслідок їхньої трагічної депортації до тодішніх республік Середньої Азії.

Лідер у боротьбі цього народу за повернення на рідну землю – Мустафа Джемілєв – був легендою в комуністичних концтаборах брежнєвського періоду. А ім’я українця генерала Петра Григоренка, який відважно обстоював право кримських татар повернутися на землю своїх предків і тому став їхнім національним героєм, надихало українських політв’язнів солідаризуватися з їхньою героїчною боротьбою.

Оте давнє табірне побратимство з кримськими татарами й покликало низку колишніх українських політв’язнів – Євгена Сверстюка, Василя Овсієнка, Олеся Шевченка, Йосипа Зісельса й мене, – а також колишніх політв’язнів з Росії, Естонії, Вірменії і правозахисників зі США, Великобританії й Польщі приєднатися до загальнонародного кримськотатарського Дня пам’яті. Серед гостей були особи, чиї прізвища значущі для всіх, хто обізнаний з історією правозахисного руху в колишньому СРСР: Людміла Алєксєєва, Владімір Буковский, Сєрґєй Ковальов, Вардан Арутюнян, Валєрій Калабуґін, Наталія Ґорбанєвская, Алєксандр Лавут, Алєксєй Смірнов, Андрій Григоренко, Татьяна Янкелєвіч, Пьотр Ґлєбовіч, Петер Реддавей. З кримськотатарських політв’язнів, окрім самого Мустафи, були також Айше Сеітмуратова та Ізет Хаіров.

Це були дні «короткого замикання» історії. Довкола добре знайомі й навіть рідні обличчя, але чомусь посріблені голови і зсутулені спини. Той самий гострий і відважний розум, але чомусь сповільнені тілесні реакції й хода... Проте у всіх без винятку загорілися очі, коли ми вийшли на центральну площу Сімферополя, де 18 травня, у річницю депортації, зібрався понад 30-тисячний мітинг кримських татар. Хто б міг собі таке уявити якихось 35–40 років тому?! І серед них скільки молодих людей, які хоч і зазнають різних соціальних утисків при розподілі кримських багатств, але вже не знають арештів і примусового повернення в Середню Азію.

Після урочистого відкриття мітингу та мусульманської молитви нас усіх – із накинутими на плечі блакитними шаликами з кримськотатарською символікою – запросили на балкон кінотеатру, що виходить на центральну площу. А в кількох із нас, кого запросили до слова, аж тремтіли голоси від зворушення. Що не кажи, але перед нами – багатотисячне коло тих, які щиро вдячні нам за ще один вияв солідарності з ними.

Згодом, біля пам’ятника Петрові Григоренку, люди вже могли нас тісно обступити, і не один дякував за цю підтримку. Для нас, українців, було важливо представити іншу Україну – не ту чиновницько-байдужу, з якою кримські татари стикаються найчастіше, а ту Україну, що може зрозуміти біль усіх етнічних груп, які проживають у ній, бо сама сповнена болем, синонімом своєї історії.

Втім, тими днями Верховна Рада змусила всіх нас відчути ще й сором. Виступ лідера комуністів Петра Симоненка образив не лише кримськотатарський народ, вкотре звинувачений у масовому колабораціонізмі з нацистами, а й увесь український народ, оскільки таке розпалювання міжнаціональної ворожнечі є прямим злочином, скоєним в українському парламенті. Проте хоч яким прикрим для нас був той виступ, але роль, яку він відіграв, дуже символічна. Адже повільне, але невпинне відродження квазірадянської влади потребувало певного ідеологічного увиразнення. Отож повторення найгидкіших штампів комуністичної пропаганди, підтриманих реґіоналами за очевидної вказівки Президента, – це і є найкраще свідчення того, що в Україні успішно відновлюють ту людиноненависницьку й народоненависницьку систему, яка, здавалося, вже відійшла в небуття.

Про це і йшлося у заяві українських політв’язнів, підтриманих іншими учасниками зустрічі, які просто не могли не висловити свій протест проти нового озвучення старої комуністичної «платівки». Висновок підписантів очевидний: «Все це стало можливим лише тому, що комунізм іще не засуджений за злочини проти людства поряд із нацизмом».

Проте недарма кажуть, що всесвіт – це мільйони паралельних світів, які сусідують одне з одним. У той час, коли на Чортовій горі, на яку народні депутати перетворили Печерські пагорби Києва, чиниться відьомський шабаш, кримські татари натхненно відбудовують своє життя і свою культуру. Цю іншість їхньої цивілізації на тлі кримських комуністичних рудиментів видно в усьому: у відроджуваній національній і людській гідності, у шанобливості міжлюдських стосунків.

Коротка доповідь народного депутата Рефата Чубарова про нагальні потреби кримських татар вражала. Відроджувати доводиться майже все, і то з нуля – з майже цілковитої руїни. Адже в руйнуванні комуністи були мастаки. Майже дощенту знищені мова, культура, мистецтво. Не було вчителів кримськотатарської мови, бо не було професорів, які могли б навчити їх самих. Але якщо на вигнанні народні пісні ще сяк-так збереглися, то прикладне мистецтво знищене дотла. Давні народні промисли сьогодні треба відтворювати по крупиночці, за найменшими рисочками орнаментів і за формами викопаних черепків.

Ми мали можливість побачити це власними очима, коли на околиці Сімферополя завітали до оселі талановитого гончара Рустема Скібіна. За віком він іще зовсім молодий, але відроджуване в його руках давнє народне мистецтво вже обдарувало його навзаєм великою і спокійною гідністю.

Цю гідність людей, які знають своє призначення на цій землі, ми відчули й у Євпаторії – в отому історичному кримськотатарському Кезлеві. Ми відвідали відбудовану оборонну вежу, каміння для якої по всьому місту збирали кримськотатарські ентузіасти. Головний задум простий: хоч історична пам’ятка буде не автентичною, а лише відтвореною, усе ж бодай каміння в його відбудові має бути давнім – має дихати історією. За словами нашої натхненної жінки-екскурсовода, вітражі з народним орнаментом для цієї вежі виготовлені у Львові. Там же виготовлені й розкішно орнаментовані у кримськотатарському стилі шкіряні меню для двох ресторанів, що оточують оборонну вежу.

Але всі ці матеріальні речі не були б настільки значущими, якби не були з такою любов’ю виплекані ентузіастами й піднесені в ціні їхньою гідністю.

Ми їхали на летовище, сповнені відчуттям, що упродовж кількох днів ми пройшли велику науку у школі відродження народного життя і культури, а головне – відродження національної гідності. А Євген Сверстюк дав точне визначення сучасного кримськотатарського буття: «паралельний світ». Хай довкола тебе навісніють ідеологічні примари комуністичного минулого, твоя справа – будувати паралельний світ високої цивілізації й тим самим відвойовувати простір, захоплений антицивілізацією насильства і кривди. Бо всі плацдарми, захоплені тою останньою, таки тимчасові.

Травень 2012, м. Львів
Кирилл ДАНИЛЬЧЕНКО
Мирослав МАРИНОВИЧ
Лиля БУДЖУРОВА
Виталий ПОРТНИКОВ
Вадим ФЕЛЬДМАН
Петро МАРУСЕНКО
Антон САВІДІ
Олена ДОНЕЦЬ