Єдність у розмаїтті

ПІАР В ДУСІ РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ

Тетяна ХОРУНЖА

2 жовтня у Києві відбулася імпреза під назвою Міжнародний саміт «Досвід України для світу» на честь 20-річчя «Декларації про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин».

Організатор заходу Інститут прав людини і запобігання екстремізму та ксенофобії, очолюваний народним депутатом Олександром Фельдманом, ос­новним месиджем Заходу вважає те, що Україна може служити наочним прикладом вдалої етностабільної держави для країн Європи, які роздираються етнокуль­турними і релігійними протиріччями. Отже, насамперед все це зібрання привезених з реґіонів слухачів мало продемонструвати «подолання руїни» і «покращення» останніх двох років, адже внутрішній привід – політика держави у сфері етнонаціональної політики та 20-річчя закону «Про національні меншини» – не стали предме­том обговорення, оскільки продемонстрували би повну відсутність державної політики у цій важливій сфері.

Знищивши спеціальний орган, що опікувався пробле­мами національних меншин, влада чітко дала зрозуміти, що це питання не належить до її пріоритетів. Досі не при­йнято Конціпції етнонаціональної політики, не внесено змін до закону «Про національні меншини», не прийнято закону про реабілітацію репресованих за національної ознакою, немає конкретних шляхів для подолання проблеми дискримінації ромів, біженців, мігрантів, пошукачів притулку. Організації національних меншин мають багато не вирішених внутрішніх проблем, про які неодноразово говорили на зібраннях різного рівня.

Новий омбуцман не розуміє особливих прав національних меншин, а відтак не збирається захищати їх, не маючи відповідного підрозділу у своїй структурі та пред­ставника національних меншин у громадській раді. Мабуть тому, добре знаючи ситуацію в Україні, Верховний комісар ОБСЄ у справах нацменшин Кнут Воллебек у привітанні саміту звернув особливу увагу саме на ці аспекти.

Питання ксенофобії, антисемітизму також залиша­ються винятково у сфері уваги і діяльності неурядових громадських організацій, ефективні громадські ради при відповідних органах ліквідовано, як і посади помічників міністра внутрішніх справ в областях, які,накопичивши досвід і професійні знання, були ефективним механізмом вирішення багатьох системних і нагальних проблем.

Важливим залишається питання оновлення законодав­ства про свободу совісті, що мусить, на думку керівників Церков і релігійних організацій, опрацьовуватись відкрито та публічно, конструктивно та без надмірного поспіху.

Це так би мовити реальна ситуація. Натомість…

Натомість влада піарилася в дусі радянських часів. Глава держави підкреслив, що в Україні не лише ґарантовано на законодавчому рівні права національних меншин, а й забезпечено відповідні умови для їхньої самоорганізації та етнокультурного відродження. «Дер­жава взяла на себе зобов’язання щодо всебічної, в тому числі, фінансової підтримки діяльності громадсь­ких організацій у збереженні та розвитку традиційних національних культур… протягом останніх років в Україні суттєво вдосконалені механізми державної етнічної політики, – наголосив Президент.

Патерналізм – невід’ємна риси авторитарної влади – на те немає ради, декому, а може й багатьом, вона навіть подобається. Але президент, на жаль, читає те, що йому пишуть. То хотілося б запитати у творців пре­зидентських текстів із «команди професіоналів», чи розуміють вони самі цей набір слів, чи підозрюють, що процес національного відродження, якщо таке явище ще відстежується, не може бути вічним, а також, як розрізняють вони традиційні і нетрадиційні національні культури, що вважати суттєвим вдосконаленням нікому досі невідомої «етнічної» політики – чи не закон про «Засади державної мовної політики», що перетворився на кофр без ручки – нести важко і вже нецікаво – ки­нути школа, але ж розраховували на певну кількість голосів, а виявляється одна нахабна критика – і що найобразливіше – і з Заходу, і зі Сходу.

Віце-прем’єр-міністр України Раїса Богатирьова пе­реконувала у своїй доповіді, списаної її спічрайтерами з видань колишнього Комітету у справах національностей, що «уряд надає важливого значення збереженню й розвитку культур національних меншин». Радник глави адміністрації Ганна Герман урочисто обіцяла, що коли «знайдеться» у новому складі ВР, то захищатиме права національних меншин, особливо наголосивши, враховуючи передвиборчі часи, що партії, які обіцяють зміни на краще лише етнічним українцям, не матимуть підтримки народу. Народ в залі на таке не реагував.

Млявою була реакція і на виступ депутатів Європарламенту (які, очевидно, маркували міжнародний характер зібрання). Один із них хвалив Україну за можливості, надані угорській мові (наче вона їх досі не мала), інший розповідав про «лінгвістичні» дебати на застарілу тему в латвійському парламенті, третій спричинив протест вірменської громади, який зала підтримала досить активно.

Виступи представників національних громад, чий список було різко скорочено, мабуть через те, що «ка­раул устал», відтворювали широко відому картину відкриття трамваю у місті Старгороді. На цьому фоні лише пан Іштван Гайдош світився від передчуття депу­татського мандату, а тому дякував рідній партії за все можливе і неможливе.

Це все. Народ «рвонув» на сцену фотографуватися з лідерами, а нам залишалося запитати: «Що це було, який досвід Україна запропонувала Заходу, що потерпає від етнокультурних і релігійних суперечностей, і чи варто на­швидкуруч організовувати такі зібрання «національних туристів» лише для того, аби дати можливість владі попіаритися у переддень виборів?»

Кирилл ДАНИЛЬЧЕНКО
Мирослав МАРИНОВИЧ
Лиля БУДЖУРОВА
Виталий ПОРТНИКОВ
Вадим ФЕЛЬДМАН
Петро МАРУСЕНКО
Антон САВІДІ
Олена ДОНЕЦЬ