ГРОМАДЯНСТВО: УКРАЇНА
«Слава Україні та її синам – запорожцям, нашим славним воякам, гайдамакам та ОУН-івським синам, – вічна слава!»
Це приспів до пісні «Слава Україні!», яку на мелодію радянського патріотичного хіта «День Победы» виконує Орест Лютий (герой актора Антіна Мухарського) та анти-тоталітарний гурт «Сталін унд Гітлер капут» у рамках музичного проекту «Лагідна українізація».
У відео-кліпі, відзнятому на цю «українізовану пісню», використано зйомки з маршів на честь героїв визвольних змагань, які у різні роки проводили у Львові, а з часом і по інших містах країни, активісти ВО «Свобода»; картинки з мітингів проти харківських домовленостей та мовного закону від Ківалова-Колесніченка, які «свободівці» ініціювали у різних містах України. Власне, це і є видима частина шляху ВО «Свобода» до Верховної Ради України. Крізь міліцейські кийки та сльозогінний газ, арешти найактивніших членів і прихильників створена 1991 р. як реґіональна («галицька», «бандерівська») партія з націонал-соціалістичною ідеологію «Свобода» на парламентських виборах-2012 здобула симпатії не лише на заході, але й у центрі та півдні України.
Відтепер, чимало політологів та істориків і в Україні, і поза її межами намагаються збагнути феномен ВО «Свобода», точніше – її успіх у в цілому консервативному суспільстві, яким є українське суспільство. При цьому думки дослідників розділені як на абсолютне неприйняття цієї політичної сили, так і на її безапеляційну підтримку. Для когось «свободівці» – фашисти, для когось – герої. Істина ж, за логікою, має бути десь посередині.
Європа: ухил вправо
ВО «Свобода» фактично продовжило в українських реаліях політичний «правий ухил», що упродовж останніх років демонструє Євросоюз. Так, до влади в окремих країнах ЄС на парламентських виборах прийшли праві політики та партії. Це – ідеологічний результат та один із серйозних наслідків економічної кризи, зниження соціальних стандартів, з одного боку, та потужної хвилі міґрації, з іншого. За словами політолога і депутата Бундестагу ФРН Андрія Гунька, обидві тенденції «розхитують Євросоюз, висуваючи в політичний аванґард радикальну ідеологію».
Киньмо оком на мапу Європи: праві сили у різний час за останнє десятиліття перемагали на парламентських виборах в Австрії, Угорщині, Греції. За словами німецького політолога – професора Києво- Могилянської академії Андреаса Умланда, принципової різниці між європейськими правими партіями немає, вони сповідують ідеологію захисту корінної нації, захисту держави від міґрантів та демонополізацію в економіці.
Проф. Умланд пояснює: «Праві та екстремістські партії у повоєнній історії Європи приходили і по тому йшли. Нинішній «правий ухил» я пов’язую зі світовою фінансовою кризою. Люди не вірять «старим» політикам, які не змогли їх захистити. Люди сподіваються, що демонополізація в економіці, жорстка міґраційна політика повернуть їм робочі місця, а відтак певну соціальну стабільність».
Україна: праві та ліві у Верховній Раді
Ситуація в Україні чимось подібна до загальноєвропейської, стверджує Андреас Умланд. «ВО «Свобода» потрапило до Верховної Ради як відповідь частини країни на внутрішню політику чинної влади та на події в ЄС. Але в Україні наявні тенденції, які виокремлюють правий спектр української політики від, наприклад, грецького чи австрійського. Так, тамтешню перемогу праворадикальної, неофашистської партії можна пояснити неґативними наслідками світової кризи на економіку Греції. А в Україні інакша ситуація», – каже Умланд.
Польський політолог Анджей Бзежинськи, який спостерігав за перебігом виборчої кампанії та виборами-2012 в Україні, вважає, що до Верховної Ради «свободівців» привели ... «реґіонали». За його словами, гуманітарна та соціально-економічна політика, яку провадить Партія реґіонів з моменту приходу до влади свого почесного голови Віктора Януковича, викликала супротив патріотично налаштованої частини суспільства. «Саме після приходу «реґіоналів» до влади почалось і сходження «Свободи», якій 28 жовтня 2012 року віддали свої симпатії люди, критично налаштовані щодо нинішньої влади. Вони обрали ВО «Свобода» як найбільш опозиційну партію», – зазначає експерт.
Європейські політологи також зауважують, що у новому складі українського парламенту існуватиме певний баланс між радикальними силами – комуністами (зліва) та «свободівцями» (справа).
Київський політолог Максим Розумний, який досліджує історію правих рухів, зауважує, що в Україні збільшення радикальних настроїв у суспільстві та популярність правих пояснюється ще і тим, що більше про побудову власне української держави за європейським зразком, крім них більше ніхто і не говорить. «Ми йдемо на «історичному протиході», коли в Європі вже національні державності, національні організми, так би мовити, занепадають або ж інтеґруються у щось ширше. Ми, українці, лише формуємо свою політичну націю, свій націоналізм. Це такий націоналізм, який може мати як традиційне етнічне забарвлення, так і політичне», – каже політолог.
«Зауважу, що українське суспільство шукає виконроба для формування політичної нації українців, яку складуть, вочевидь, усі народи, що мешкають здавна на цих теренах, але які вважають себе українцями за духом. Українцям потрібен аванґард – більш рішучий і послідовний, ніж це були націонал- демократи помаранчевого періоду. У цьому сенсі ВО «Свобода» далека від традиційних європейських правих», – вважає політолог.
Київ: від «бабушек Черновецького» до «свобідних бабусь»
Справжнім ударом по іміджу влади у Києві стали не лише спроби «донецьких» відібрати налагоджений у столиці малий та середній бізнес, або взяти його під контроль, але й відверті фальсифікації на тих виборчих округах, де перемогу здобули саме опозиціонери, зі «свободівцями» включно. Програли і ставленики влади, і «молода команда екс-мера Черновецького» – кияни підтримали молоді політичні сили, що не викликало здивування у тих, хто цікавиться життям столичної громади.
Координатор Громадської ініціативи «Кияни проти руйнації Києва» Наталя Мусієнко високу підтримку ВО «Свобода» пояснює: «Важливий фактор перемоги «Свободи» в Києві – це те, що хлопці- «свободівці» постійно впродовж років б’ються з киянами на барикадах міста – на Пейзажній алеї, на будівельних майданчиках в історичних кварталах. Там, до речі, їх побачили і оцінили так звані «бабушки Черновецького», на 90 відсотків – російськомовні, які з у підсумку перетворились на «свобідних бабусь». Поразку партії влади та її сателітів-комуністів координатор Громадської ініціативи «Збережи старий Київ» Ігор Луценко пов’язує і з тим, що серед провладних самовисуванців було забагато одіозних, як для киян, персон – таких як Лев Парцхаладзе, Ігор Баленко, Василь Горбаль, яких кияни звинувачують у забудові історичної частини столиці та нищенні її історико-культурних пам’яток.
ВО «Свобода»: українці за духом, єднаймось!
Як самі «свободівці» бачать себе на політичному полі України та Європи? Розповідає кандидат у депутати від цієї партії, відомий артист Богдан Бенюк: «Змінюється час, змінюються стосунки, змінюються відносини між людьми. ВО «Свобода» – права сила, а за європейськими стандартами чи то традиціями, праві – це партії, яких бояться національні меншини. А в Україні все інакше, тут не на приналежність до нації ми звертаємо увагу, а на ставлення до України як Вітчизни, на ставлення до української мови та культури.
Бачте, виходить, що у нас в Україні існують важливі пріоритети, які дають різним людям і народам можливість спілкуватись і жити разом: це – правда, чесність, правдивість в існуванні, є духовна спорідненість у повсякденному житті».
А за словами журналіста-«свободівця» Ігоря Мирошниченка, «хвилю неправди, яка накрила Україну, може подолати лише сила духу та спорідненість різних людей! І «Свобода» єднає саме таких людей, які є справжніми громадянами України». На думку деяких політологів (як українських, так і зарубіжних), на відміну від європейських правих, праві сили України підтримують у людях не національну приналежність, а громадянську позицію та ставлення до української держави. А це може дати «Свободі» шанс «перерости» власну ідеологію і стати звичайною консервативною партією європейського зразка.
