РЕЙТИНҐИ VS КУЛЬТУРА

Естонці-переселенці у Криму

Церква у грецькому селі Лаки

Синагога «Егія-Капай» в Євпаторії

Український інформаційний простір усе більше на­гадує поле битви за рейтинґи. Різноманітні шоу, «хо­лостяцькі» ігри змінюються записами концертів «зі­рок» шоу-бізнесу – при цьому йдеться про трансляцію музичних фестивалів і концертів за участю здебіль­шого українських та російських «попсовиків».

Керівники телевізійних каналів свій інтерес до цього «культурного» сеґменту пояснюють рейтинґовістю зазначених акцій. Чим більше в ефірі України Філіпа Кіркорова і Маші Рас­путіної – тим вищий рейтинґ каналу, який їх показує. Чим час­тіше на телеекранах з’являються Микола Басков енд компані, тим більша кількість українців вмикає телевізор.

Логіка у цьому, звичайно, є – адже недарма сучасна українська освіта, діячі культури та чимало журналістів роблять усе від них залежне, щоб знизити інтелектуальний рівень населення України, перетворити українців на спо­живачів низькопробного культурного продукту. І функці­онування каналу «Культура» навряд чи наверне більшість заклопотаних своїми справами українців до справжнього мистецтва. А закриття книгарень та бібліотек із розташу­ванням в їхніх приміщеннях дорогих ресторанів або торго­вих центрів – під егідою «розвитку міської інфраструктури», як то подають київська, одеська чи полтавська влада – є яскравим свідченням ставлення керманичів до потреб інте­лектуального розвитку людини та нації.

Наведені вище міркування носять особистий, приватний характер – а «навіяли» їх мені репортажі з Криму, з росій­сько-українського музичного фестивалю Crimea Music Fest та повідомлення ЗМІ Кримської автономії про «Голіцинські винні дні», які відбуваються у м. Новий Світ наприкінці ве­ресня. Якщо чесно, то я не маю нічого проти Crimea Music Fest, це справді якісне музичне дійство за участю професій­них виконавців. Але питання в іншому: чи не забагато «зірок» естради з Росії виходить на душу населення України? А якщо вже телебачення України «крутить» російських виконавців популярної музики, то чому немає і виконавців класичної музики або джазу? Адже паралельно з Crimea Music Fest в Ялті, у Коктебелі зібрались кращі виконавці джазу – у різних його напрямках – з різних куточків світу.

Тут знову ремарка про рейтинґи: на класиці та джазі пересічний українець навряд чи орієнтується, аудиторія та­ких концертів невелика, а відтак, менша кількість глядачів дивиться концерт класичної музики або джазовий фести­валь. Також врахуймо, що більшість нинішніх очільників України походять з того міського середовища, якому мен­тально ближчими є Стас Михайлов та Вірка Сердючка, а не Дмитро Хворостовський чи Володимир Співаков.

Поза сумнівом, українсько-російські «поп-проекти» вигідні кримським політикам і чиновникам. Бо це – політичні рейтинґи та бізнесові заробітки. Приїздять собі учасники фестивалю та глядачі-туристи до Криму, живуть у дорогих ялтинських готелях і пансіонатах, харчуються у недешевих ресторанах, дегустують теж доволі дорогі кримські вина і випензлюють на модних дис­котеках з чималим «вступним квитком». Ось і прибутки...

У вересні Південний берег Криму «накриває» наступна хвиля – до Нового Світу їдуть представники імперської ди­настії Романових і князів Голіциних на свято вина. І відтак, знову заповнюються дорогі готелі та ресторани, чути про­славляння «добрих старих» Голіцинських часів, себто часів Російської імперії. Кримські та всеукраїнські телевізійні ка­нали, як і друковані та електронні ЗМІ, хто із захватом, а хто з пафосом писатимуть про цю подію, спілкуватимуться з Романовими і Голіциними – бо ж то рейтинґово, то ж іс­торія виноробства та Російської імперії...

І навряд чи хтось з колеґ-журналістів приділяє серйозну увагу інформуванню потенційних туристів з України, Росії та інших країн світу про наявність неросійського Криму! Це не «5-зірковий» Крим, не південний берег Криму – це містечка і селища, де живуть представники різних народів та етнічних груп, які зробили свій внесок у культурну скарбницю Криму. «Інакший» Крим – це татари, караїми, греки, болгари, естон­ці, ще десятки народів, які намагаються виживати і не аси­мілюватись, які сподіваються передати свої традиції, знання, історичний досвід наступним поколінням. Тим часом, молодші покоління, вмикаючи телебачення, бачать на екрані сюжет про новий ресторан в Ялті, де за один вечір відвідувачі залишають суму, що дорівнює місячній зарплатні кримського фермера або народного митця з Бахчисараю. Можна лише подякувати Єв­росоюзові та Аґентству США з міжнародного розвитку (USAID), котрі підтримують розвиток туризму в «інакшому» Криму.

Цікаво, чи розуміють кримські політики та чиновники, власники готелів – пансіонатів – вілл – ресторанів, що ту­ризм у Криму може розвиватись не лише завдяки «5-зір­ковим» місцинам? І не лише проекти демократичних країн, а місцева та всеукраїнська влада повинні підтримати май­стрів та митців, які розвивають традиції своїх народів, а не прославляють у своєму мистецтві російських імператорів або сучасних російських та українських політиків. Крим роз­вивався завдяки своїм народам задовго до того, як його було долучено до складу Російської імперії.

Від редакції. 10 червня минулого року у Бахчисараї за фінансової допомоги Посольства Чеської Республіки в Україні та кримського офісу проекту Аґентства США з міжнарод­ного розвитку (USAID) «Локальні інвестиції та національна конкурентоспроможність» (ЛІНК) відкрився Туристичний інформаційний центр. Усі маршрути до відомих бахчисарай­ських пам’ятників промарковані.

У вересні цього року також за підтримки USAID ЛІНК. в Криму відкрили новий туристичний маршрут під назвою «Знайомство з культурою чехів та естонців в Червоно­гвардійському районі Криму». Туристи змо­жуть відвідати голо­вні естонські і чеські пам’ятки у Сімферопо­лі, почують історію з відвідуванням колиш­ніх колоній в селищах Червоногвардійсько­го району: побачать костели, традиційну архітектуру, а також продеґустують стра­ви чеської та естон­ської кухні.

11 вересня в Єв­паторії і Сакському районі екскурсоводам представлено новий культурно-етнографічний маршрут «Культура євреїв-ашкеназів в Криму. Нові культурно-етно­графічні маршрути по Сакському району».

Маршрут присвячено євреям-переселенцям, які жили в Криму на початку XX сторіччя, і є частиною семиденної екскурсії «Євреї в Криму». Він розроблений так, щоб екскур­санти могли якомога більше дізнатися про історію, куль­туру, звичаї, традиції та обряди євреїв, що жили в Криму. Одним із об’єктів на шляху маршруту є синагога в Євпа­торії Егія-Капай, побудована 1912 р. Туристи відвідають також села, розташовані в Сакському районі, – Ікорія (нині Ромашкіно) і Добрушино, створені євреями-переселенцями. Тут можна побачити безліч типових єврейських будин­ків, побудованих ще на початку XX сторіччя, пам’ятники, встановлені жителями в пам’ять односельців, що загинули у Голокості, унікальну школу, яка була створена в момент переселення євреїв в село. В екскурсію включено дегуста­цію страв національної кухні і знайомство з музикою і тра­диційними піснями євреїв.

19 вересня відбулася презентація туристичного марш­руту «Знайомство з культурою німців і швейцарців у Білогір­ському та Кіровському районах Криму». Маршрут розробле­ний в рамках проекту розвитку культурно-етнографічного туризму за підтримки USAID ЛІНК і включає в себе екскур­сію по місцях німецько-швейцарської історії уздовж траси Сімферополь-Білогірськ.

Як зауважила Маргарита Араджіоні, завідувачка відді­лу етноконфесійних досліджень Кримського відділення Ін­ституту сходознавства Національної академії наук Украї­ни, Крим і Чорне море завжди сприймаються як територія відпочинку, але ж культурно-пізнавальний туризм, а тим більше збагачений етнокультурним компонентом, міг би стати особливо привабливим для гостей півострова. Одним із перспективних напрямів може стати саме культурно- пізнавальний, патріотичний, ностальгічний, паломницький туризм, тому що на півострові збереглися пам’ятники ба­гатьох епох, конфесій та етнічних груп. У Криму абсолютно чудові пам’ятники античного періоду – Херсонес і Пантіка­пей, Калос Лімен, Тірітака і Керкинітіда, чудові т.зв. «Пе­черні міста» і монастирі, залишки середньовічних церков і могильників, і звичайно ж пам’ятники культури народів, які проживали тут у XVIII–XX сторіччі. Крім вірмен, греків та євреїв, яких ми знаємо ще з античної епохи, тут жили німці, поляки, чехи, естонці, швейцарці, литовці, кримчаки, пред­ставники багатьох інших етнічних груп.