СТОП-КАДР
Починаючи з 20 жовтня 1941 року у присілку Маріуполя, що зветься Агробаза, у колишньому протитанковому рові було знищено понад 16 (шістнадцять) тисяч євреїв.
На цьому фото всі вони ще живі. Яскраво в останній раз у житті світить сонце. Обабіч дороги стоять випадкові перехожі, сусіди, створюючи живий коридор для приречених.
Ми не знаємо, про що думають ці люди. Чи здогадуються одні, що їх ведуть на смерть, чи знають інші, що чекає їх попереду?
Кожного року від колишнього збірного пункту біля п’ятого корпусу металургійного інституту до місця розстрілів ідуть люди, і не лише євреї. Вони щирі у своїй скорботі. То чому ж сьогодні на центральному проспекті того самого Маріуполя біля драматичного театру стоять сітілайти, виготовлені партією «Союз славян», що сповіщають про перемогу князя Святослава над юдейською Хазарією і закликають маріупольців пишатися цим фактом?
Ці «слов’яни» сподіваються на ненависть, вони плекають її як єдину цінність, навколо якої намагатимуться «равнять шеренги».
А ми лише спостерігаємо? Ми думаємо, що нас це не стосується, що ми лише на узбіччі. Так, але допоки не поставили в колону і не погнали.
Подивіться на фото, перейдіть вулицю, станьте поруч з приреченими поки вони ще живі, відчуйте, що може статися з кожним із нас. Адже ми можемо вважати себе живими лише тоді, коли зрозуміємо цінність життя, не зневажаємо людської гідності, протистоїмо ненависті й аґресії й шануємо нашу спільну пам’ять.