КОММІ НАЗАВЖДИ?

Дивна все-таки держава – Україна! Одна з найбільш постраждалих від комунізму країн, десятки мільйонів мешканців якої було знищено у період СРСР та у роки про­тистояння гітлерівського нацизму і сталінського комуніз­му, – Україна продовжує підтримувати комуністів.

Громадянська війна, знищення УНР, «розрив» території України між кількома державами, Голодомори 1932–1933 та 1947 років, фізичне винищення інтеліґенції у різні роки, як і депортації етнічних меншин і боротьба за створення «єдиного радянського народу» не стали тим суспільно-по­літичним та громадським досвідом, який дозволив би після проголошення Незалежності 1991 року провести люстрацію і назавжди заборонити комуністичну ідеологію. Так. Того ж 1991 року Комуністична партія України опинилась поза законом, але вже буквально за пару років «воскресла»: її незмінний лідер Пе­тро Симоненко поін­формував про ство­рення нової (чи то оновленої) КПУ, але за оновленим «фа­садом» залишилась «стара будівля». Мо­дернізована в оліґар­хічну інституцію під червоним прапором, Компартія провадить ту саму ідеологічну роботу і на тих самих ідеологічних засадах, що й у добу існуван­ня УРСР. У зовнішній політиці Компартія виступає за союз із Росією, підтримує входження України у Митний союз. А у внутрішній політиці позиції КПУ значно більш оригінальні і менш за все спрямовані на реалізацію ідей марксизму-лені­нізму щодо соціальної рівності, рівності усіх перед законом та націоналізацією олігархічного майна. Так, у виступах лі­дерів Компартії звучить риторика на кшталт сучасних «єв­ропейський рівень життя українським робітникам і селянам» (тут комуністи конкурують з нинішнім міністром соціальної політики Наталією Королевською), та випробуваних часом гасел: «країну – народу», «робітникам – заводи, селянам – землю» тощо. Хоча більшість членів КПУ у повсякденному житті воліє брати приклад з «ненависної» буржуазії, або ж взагалі є частиною її, якщо вивчити біографії кількох нових депутатів-комуністів у Верховній Раді України.

Але проблема не лише у тому, що понад 10 відсотків українців віддали голоси на парламентських виборах-2012 за комуністів – проблема у тому, що українське суспільство не ставить на порядок денний (а політики, відтак, не беруть до уваги) необхідність оцінити результати комуністичного панування на території сучасної України. Немає належних і відомих українській спільноті висновків науковців та аналі­тиків – звичайно, такі дослідження є, вони опубліковані, але ними цікавиться вузьке коло небайдужих українців. Політи­ки ж або не помічають цих досліджень, або замовчують їх, ховаючи відповідні книги, публіцистичні матеріали та освіт­ні брошури подалі від громадськості. У результаті, у день народження Сталіна 21 грудня 2012 року у Сімферополі просто неба розміщено виставку, присвячену Сталіну – а представники кримськотатарського народу та патріотично налаштовані кримчани, які власноруч демонтували вистав­ку, можуть «за хуліганські дії» постати перед судом. У понад сімдесяти відсотках населених пунктів країни досі стоять монументи «вождям світового пролетаріату» та «великої революції», а лави КПУ поповнюються молодими людьми, для яких Радянський Союз – це оповіді батьків і дідусів, що призводять до створення романтизованого, ідеалізованого образу СРСР та комуністичної ідеології.

Нині важко прогнозувати, коли суспільство поставить – і чи поставить взагалі – питання вивчення радянського, комуністичного періоду історії України. А зробити це кон­че потрібно в інтересах нормального розвитку держави та її суспільства. Адже, як стверджують британці, «досвід, який не залишає досвіду, не є досвідом»…