Єдність у розмаїтті

УКРАЇНА, ЯКУ МИ ВТРАЧАЄМО

Богдана КОСТЮК

Іноді журналістові варто виїхати за межі рідного міста (у моєму випадку – за межі Києва), щоб збагнути глибше де­які речі, що вдома не видаються аж такими надзвичайними чи незвичними.

Для мене стали звичними акції на захист історичного се­редовища Києва, які відбуваються то на Десятинній горі, то на вулицях Б. Хмельницького чи О. Гончара, чи у дворах та скверах старої частини міста щомісяця. І опинившись у ком­панії одеситів, я щиро здивувалась їхнім розповідям про зро­сійщення міста, яке провадить чинна місцева влада. На сьо­годні з мапи Одеси зникла вулиця, названа на честь одесита, письменника, публіцис­та, автора української геополітичної концепції, одного з ідеологів укра­їнського націоналізму – Юрія Липи. Не вшано­вані належним чином українські патріоти, які народились або працю­вали в Одесі. Так, з цим містом на Чорному морі пов’язане життя Євгена Чикаленка (1861–1929), якого сучасники назива­ли «неформальним міні­стром культурної спра­ви» у під-російській Україні та «батьком української преси» на Наддніпрянщині. Без думки цього громадсько-політично­го діяча та мецената не обходилася жодна значима суспіль­на акція, він був одним із очільників національного руху на початку ХХ сто­річчя. «Оскільки Є. Чикаленко був плоттю від плоті української спільноти міста не лише у пері­од свого станов­лення як гімна­зист та як член Одеської укра­їнської громади (1894–1900), то в Одесі є чимало чикаленківських місць», – пише одеський істо­рик Олександр Музичко в журналі «Пам’ятки України». – На жаль, у наші дні на цих будівлях у старій частині міста не зна­йти ані меморіальних дощок, ані інших візуальних згадок про Чикаленка – як і про Сергія Шелухіна, Андрія Ніковського та інших діячів українських визвольних змагань.

Щоправда, одеські реалії стосуються не лише україн­ських інтелектуалів – за словами краєзнавця Олени Крас­ножон: «Одесу у різний час будували іноземці, і на вулич­ках нашого міста можна вивчати архітектуру класицизму і модерну, італійський, грецький, французький стилі забу­дови... Точніше, можна було вивчати – адже в останні роки одеські нувориші замість реставрації проводять доволі недбалий ремонт старовинних житлових будинків, садиб, громадських будинків. Унаслідок в Одесі побільшало кітчу». Одесити також нарікають, що відомі одеські будиночки з їхніми маленькими симпатичними двориками руйнують не час і погода, а люди, які називають себе інвесторами і на­магаються «перекроїти» місто під свої смаки та естетичні уподобання.

Голова підкомітету із захисту культурної спадщини Комі­тету Верховної Ради з питань культури Олександр Бригинець пояснює: «На жаль, пам’ятко-охоронне законодавство не працює. Наші закони, які реґламентують захист історичного середовища, не є ідеальними, але ж вони передбачають кримінальну відповідаль­ність, наприклад, за руйнування старо­винних садиб зі статусом пам’ятки історії (культури). Але руйнують ці прекрасні са­диби і будівлі люди, яких ми називає­мо олігархами, які вважають себе ви­щими за закони». «В Євросоюзі, за будь-якої ситуації, збереження минув­шини – справа на­ціонального значення, і влада суворо контролює втручання сучасного забу­довника в історичне середовища».

В Україні масовими стали випад­ки, коли місцева влада під тиском громадськості повертає у комунальну власність «прихватизовану» пам’ятку. Але це не завжди на користь споруді. Так, Київрада повер­нула місту садибу Мурашка по вул. Малій Житомирській – і відтак місто доводить садибу до стану руїн, щоб потім де­шево перепродати приватному інвестору. Інвестора навряд чи цікавить історична, культурна цінність будинку – йому потрібна земля під ним, визнає депутат.

Одна з найбільших хоральних синагог, розташована у Бердичеві, отримала нового власника, який, замість рес­таврувати будівлю, провів у ній «косметичний ремонт» і розташував рукавичну фабрику. Єврейська громада міста надто нечисельна, щоб серйозно боротися за цю пам’ятку історії й архітектури.

«Польська громада Бердичева також втрачає «свої» пам’ятки – садиби, які будувала місцева польська шляхта; пам’ятники на старому цвинтарі тощо, – визнає краєзна­вець Лариса Вермінська. – Місцева влада обіцяє підтриму­вати культурне життя національних громад, але не здатна протистояти знищенню історичних споруд грошовитими земляками або приїжджими «капіталістами».

«Ми досі живемо по-радянськи, і це особливо кида­ється у вічі, коли озираємося довкола. Незалежна Україна нищить своє до- радянське і навіть вже радянське минуле, зафіксо­ване у житлових будинках, релігій­них спорудах, в історичних квар­талах і монумен­тах. Власне, істо­рія України така ж багатобарвна, поліетнічна, як і її культура, – відтак, кожну з пам’яток маємо захища­ти, як свою, бо це спільна історія титульного народу та інших етносів, що тут проживають», – вважає головний редактор часопису «Пам’ятки України» Ігор Гирич.

З ним згоден експерт Ради Європи Террі Санделл: «Україна досі живе ілюзіями радянської доби – мовляв, кого цікавить старовина, хто перейматиметься руйнуван­ням садиби родини Сікор­ських у Києві, окрім не­великої групи інтеліґенції та небайдужих городян?! Але побачити садибу, де виростав геній авіації Ігор Сікорський, де гостював його товариш, митець Ка­зимир Малевич, їхатимуть тисячі поляків та амери­канців. А старі єврейські квартали Києва, Львова та Бердичева, грецькі храми Одеси і Ніжина зацікав­лять туристів з багатьох країн світу, де проживає єврейська і грецька діаспори. Вважаю, що за ситуації, коли влада у Києві фінансує роботи з охорони культурної спадщини за принципом «дамо те, що лишилося», місцеві органи само­врядування, гро­мади мають шу­кати приватного інвестора. Але та­кого, який працю­ватиме прозоро, чесно, професійно, який не перетво­рить старовинний замок у приватну резиденцію, не пе­репрофілює музей на казино тощо», – каже Санделл.

Відтак, небай­дужим українцям, незалежно від їхнього етнічного походження, вар­то єднати зусилля, вимагати від влади зберігати (і реально охороняти!) істо­рично-культурну спадщину і шукати можливості для її збе­реження, належного утримання та інформування про неї. 

Одеські фото Наталії Непийводи
Кирилл ДАНИЛЬЧЕНКО
Мирослав МАРИНОВИЧ
Лиля БУДЖУРОВА
Виталий ПОРТНИКОВ
Вадим ФЕЛЬДМАН
Петро МАРУСЕНКО
Антон САВІДІ
Олена ДОНЕЦЬ