ЗА РОБОТУ, ТОВАРИШІ?

Відповідно до постанови від 25 груд­ня № 11 «Про комітети Верховної Ради України сьомого скликання» Комітет із питань прав людини, національних мен­шин і міжнаціональних відносин має такий склад: Голова Комітету Валерій Пацкан, фракція ПП «УДАР Віталія Клич­ка», перший заступник голови Комітету Андрій Шевченко, фракція ВО «Бать­ківщина», заступник голови Комітету Ганна Герман, фракція Партії реґіонів, заступник голови Комітету Ірина Лу­ценко, фракція «Батьківщина», секретар Комітету Іштван Гайдош, фракція Партії реґіонів, член Комітету, голова підкомі­тету з міґраційної політики та зв’язків з українцями закордоном Богдан Бенюк, фракція ВО «Свобода», член Комітету, голова підкомітету з питань етнополіти­ки і жертв політичних репресій Мустафа Джемілєв, фракція «Батьківщина», член Комітету, голова підкомітету з міжнаціо­нальних відносин Іван Попеску, фракція Партії реґіонів, член Комітету, голова підкомітету з прав людини Василь Само­йленко, фракція Компартії України

Тут, як казав поет, «ни убавить, ни прибавить». Те, що це найменший за складом комітет, зрозуміло – не пре­стижний. Але щоб у комітеті не було жодної рядової одиниці, це вже занадто. Всі начальники – як один. У кожного хоч такий-сякий, а портфель, необхідність у наявності якого розумів ще дід Щукар. Відтак мінімальний потяг до влади реа­лізовано за принципом сам собі голова.

Йдемо далі. Правами людини опіку­ватиметься член Компартії України! Чи ви, панове, самі розумієте, що робите? Історична практика довела, яким не­природним для цієї партії є саме сло­восполучення «права людини». Що змінилося, на яких підставах комуністи опікуватимуться правозахисною діяль­ністю, кого захищатимуть?

Друге. Невірно по суті розглядати питання етнополітики і міжнаціональ­ них відносин відокремлено у різних підрозділах із протилежними концепту­альними підходами керівників.

Третє. Як розуміти в даному випад­ку термін «жертв політичних репресій»? Як жертв репресій і депортацій за на­ціональною ознакою часів більшовиць­кої влади, як радянських дисидентів і політв’язнів, як нових політв’язнів доби «покращення»?

Зрозуміло, що розподіл комітетів є наслідком політичних домовленостей, але ж голова Комітету не має жодно­го досвіду роботи у цій сфері, не прига­дуємо також подібного інтересу з боку принаймні двох заступників. Хоча задля справедливості слід зауважити, що пані Герман публічно обіцяла представникам національних громад таки займатися їх­німи проблемами в разі, якщо «знайдеть­ся» у парламенті. Обіцянку виконано.

Не сьогодні склалася ситуація, коли інституції, або підрозділи виконавчої влади, що опікувалися проблемами, які належать, кажучи офіційною мовою, до компетенції Комітету, знищено до ноги. Держкомнац, структури з моніторинґу дотримання прав людини, посади від­повідних помічників міністра МВС, до­радча рада при СБУ, відповідний під­розділ у структурі служби омбуцмана. У структурі Міносвіти ліквідовано від­діл, що займався освітою національних меншин, нині є лише одна людина, що має дотичність до цих проблем, але структурно вона перебуває у секторі законодавства(?). Натомість працює громадська рада, яка не помічає як у типових планах навчання мова нацмен­шин набуває статусу іноземної.

Не буду вкотре перелічувати всіх іс­нуючих проблем. Про них не чують, хоч і обіцяли почути кожного.

Подивимось, чи не увійшли до Комі­тету депутати лише для того, аби отри­мати портфель.