Єдність у розмаїтті

УКРАЇНЦЯМИ НЕ НАРОДЖУЮТЬСЯ. НИМИ СТАЮТЬ

Богдана КОСТЮК

«До того часу, поки Господь дарує мені життя і здоров’я, мати­му мужність боротися за нашу країну й укра­їнський народ». Ці сло­ва належать «речникові русинів (українців)», або ж «батькові мазохізму», львів’янину Леопольдо­ві фон Захер-Мазоху. А ці – «я не уявляю свого життя без Києва, без величної природної кра­си України» – поляку, всесвітньо відомому маляру Казимиро­ві Малевичу. Ну, а ці слова один із засновників більшовизму, «демон революції» Лев Троцький адресував єврейській інте­ліґенції, яка, проживаючи в Україні, розмовляла здебільшого російською мовою: «1923 року я на партійній конференції біль­шовицької партії України висунув вимогу: чиновник мусить вмі­ти говорити і писати мовою оточуючого населення!».

Скільки десятків, чи то сотень, народжених в Україні, укра­їнців не за національністю, а за духом та (або) освітою, полі­тиків, митців, письменників, науковців, інтелектуалів творили історію світу, але при цьому світ не асоціював їх з українськими теренами? Київський філософ, публіцист, наш сучасник Сергій Грабовський досліджує роль і місце України та українців в істо­рії світу не перший рік. Свої розвідки він об’єднав у збірку нари­сів і портретів «Генії проти ідіотів», яка вийшла уже другим (до­повненим) виданням у грудні 2012 року. Головний висновок, до якого прийшов С. Грабовський, це той, що українцями не наро­джуються – ними стають! «Боротьба за державну незалежність України у ХХ столітті ніколи не була вузькоетнічною справою. Ідеалами вільної та незалежної Української держави захоплю­валися люди різного етнічного й соціального походження», – пише автор. Як приклад. він наводить прізвища офіцерів та генералів, які встали під прапори армії УНР у 1918–1920 рр. – генерал Дельвіґ, нащадок друга Олександра Пушкіна; австрі­єць чи німець Антон Кравс, генерал Української галицької армії; генерал УНР Володимир Сінклер, нащадок швед­ського офіцера зв’язку при штабі гетьмана Івана Мазепи; ко­мандувач Українського чорноморського флоту, етнічний поляк Вацлав Клочковський та багато інших. «Український патріотизм цих людей визначався аж ніяк не складом крові, як далеко не цим визначалась й визначається нині зрада України. І тут ідеть­ся радше не про винятки, а про певне правило: якщо й мовиться про кров, то про готовність її пролити за Батьківщину», – ствер­джує С. Грабовський.

До речі, на початку 1990-х років, коли новостворені на уламках СРСР держави Російська Федерація та Україна діли­ли Чорноморський флот, чимало офіцерів різного етнічного походження зробили свій вибір на користь України. Азербай­джанець Тимур Сулейманов, грузин Вахтанґ Лордкіпанідзе і литовець Владас Трумпікас одними з перших склали присягу на вірність Незалежній Україні. Як розповідав мені пізніше Т. Сулейманов, за це командування Чорноморського флоту Росії моментально оголосило всю трійцю «українськими бур­жуазними націоналістами». Сергій Грабовський з цього при­воду зазначає: «Росіяни, вочевидь, мали рацію щодо таких визначень. Принаймні більше наблизились до істини у цьому питанні, ніж деякі професійно-провінційні «патріоти», котрі прагнуть визначати міру патріотизму українського громадя­нина за показником чистоти його крові...».

Крізь терни – до зірок!

Книга «Генії проти ідіотів» розповідає також про великих українців, чий внесок у справу розвитку авіації та вивчення космосу є неперевершеним. Так, більшість із них працювали у добу СРСР для розвитку «військово-технічного монстра», прой­шовши табори, знущання НКВД. Так, працювали на радянський режим – під наглядом совєтських спецслужб. А дехто – такі як Олександр Шаргей, вчений, який походив із шляхетного роду, народжений у Полтаві – уже під іменем Юрія Кондратюка став частиною історії вивчення Всесвіту. Американці назвали його «класиком світової теоретичної космонавтики», адже Шаргей (Кондратюк) вивів основні рівняння руху ракети, яка мала подолати космічний простір і дослідити Місяць. Як пише С. Грабовський, «Шаргей розробив теорію створення та функціонування багатоступінчатої ракети й міжпланетних проміжних баз, використання сонячного світла та гравітацій­ного поля небесних тіл для розгону ракети, а також енерго­забезпечення Землі, застосування шлюзу і скафандра для виходу у відкритий космос...». На сьогодні, понад двадцять оригінальних ідей та розробок Шаргея (Кондратюка) у галузі ракетобудування й космонавтики у другій половині ХХ сто­річчя отримали високу оцінку науковців – але його самого знають як «видатного російського інженера»! Доброволець, старшина армії УНР, людина, котра вважала себе українцем і розмовляла українською мовою – російський інженер?!

Українцем називав себе й уславлений академік Сергій Корольов – конструктор космічних та балістичних ракет, батько радянської космонавтики. Народився Корольов у Житомирі, мати – українка, батько – білорус; виховував­ся хлопчик у традиційній українській сім’ї своїх дідуся та бабусі, потім вчився в Одесі. Роки навчання припали на українську революцію, і як пише Сергій Грабовський про той час – «можливо, саме з огляду на вільнолюбний ха­рактер Української революції і було в совєтській космо­навтиці так багато конструкторів та вчених, чиї дитинство та юність припадали саме на роки цієї революції». Але, враховуючи реалії ХХ століття, талант С. Корольова (як і його колеґ, про яких ітиметься далі) міг розвиватися саме так – на службі совєтській імперії. «Корольов працював на імперію – але водночас він свідомо й цілеспрямовано пра­цював безпосередньо на все людство. Одне слово, справді велична і трагічна постать. Без пози. Але з артистизмом. З хохляцькою, як то кажуть, хитринкою і впертістю».

Крім Сергія Корольова, величезний внесок у радянську космонавтику зробили «недобитий» шляхтич Гліб Лозино-Лозинський, харківський конструктор Михайло Гуревич (обидва реально робили військові літаки «МіГ», а молодший брат Анастаса Мікояна Артем здобував лаври). «Грома­дянська війна на Україні, холера, голод 33-го року, страшні роки війни з фашистами. Але як би не було важко, я завжди говорив собі: не впадати у відчай!», – писав Лозино-Лозин­ський. Ще був одесит Валентин Глушко, який розробляв орбітальні кораблі «Бор» і «Буран». Ще був творець найпотужніших донині ракетоносїів одесит Валентин Глушко, про нього Сергій Гра­бовський пише: «... Валентин Глушко і в таборі ГУЛАГу, і піс­ля, коли був призначений одним з головних конструкторів ракетно-космічної техніки, завжди неодмінно говорив про себе – «українець». Конкурентом Сергія Корольова вва­жали Володимира Челомея, сина учителя з Полтавщини, розробника радянського ракетоносія «Протон» (росіяни ви­користовують його модифікації донині). Під керівництвом Челомея створені бойові орбітальні станції «Алмаз», великі орбітальні кораблі та космічні перехоплювачі. Вчений-кон­структор мріяв, щоб людство змогло літати на Місяць, а на­томість займався військовими космічними проектами...

Чи потрібна українцям історія України?

Відповіді на це питання і шукає Сергій Грабовський у своїй книжці. Адже досі історія України подається у шкіль­них підручниках та на лекціях у вишах як історія колонії, чи то колишньої колонії, коли інтелект нації «вимивали» коло­нізатори: хтось, як Микола Гоголь, творив російською мовою у столиці імперії; когось – таких як митець Казимир Мале­вич – уже радянська влада «вичавила» в еміґрацію. А Сергій Корольов та багато інших працювали у закритих конструк­торських бюро, пройшовши через табори. Тож автор книги «Генії проти ідіотів» міркує: «... Розказувати українцям про те, що вони класні та помітні у світовій історії – чи не озна­чає це займатись банальною дидактикою, вихованням «про­столюду» в «правильному річищі», постійно підкреслюючи всесвітньо-історичну правоту українського духу і діла? Де­конструкція колоніальних міфів, якій присвячена практично вся ця книга, має поєднуватися з елементарною просвітою».

На сучасному етапі свого існування, яке відмічене згортанням демократичних процесів, регресом в освіті та соціально-економічною кризою, книжки, подібні цій, по­трібні втомленому українському суспільству – щоб збагну­ти свою велич і вміння долати перешкоди, щоб відчути свою приналежність до сильного талановитого українського на­роду. Адже народом теж не народжуються – ним стають!