Єдність у розмаїтті

ВХІД ЛИШЕ ДЛЯ БІЛИХ

Сергій ЖАДАН

Нігерієць Олаолу Фемі вже більше року сидить у луган­ському СІЗО. 5 листопада 2011 р. на них із приятелем здій­снили напад четверо молодих (не зовсім тверезих, ясна річ) громадян України. Нігерійці відбивалися, зокрема Олаолу захищався шийкою з розбитої пляшки.

Наступного дня його арештували. Звинувачують у спла­нованому замаху на вбивство. У слідства купа суперечностей і протиріч, зрештою, кому цікаво – вся інформація є в неті.

Мені, натомість, хочеться сказати про такий момент. Ола­олу в основному підтримують (чи просто звертають увагу громадськості на цю справу) правозахисники та ліві активіс­ти. Саму громадськість проблема африканського студента, схоже, мало хвилює. Підозрюю, що громадськість у цьому ви­падку цілком підтримує представників правосуддя – мовляв, їх, цих чорношкірих, і так останнім часом багато на вулицях наших міст, аби за них ще заступатись. Траплялося також ба­чити реакцію українських правих на цей випадок. Вона теж не надто прихильна до затриманого – мовляв, в першу чергу потрібно підтримувати й виступати на захист ув’язнених укра­їнських патріотів, а вже потім – різних африканців.

А то й узагалі не треба їх підтримувати, цих африканців, яке нам, українським патріотам, до них діло. Реакція зрозу­міла й мало чим різниться, скажімо, від реакції яких-небудь чехів чи німців, коли ті дізнаються з новин про черговий арешт чужинців із України.

Все так само – яке нам діло до цих українців, вони всі потенційні злочинці, раз арештували – значить було за що. Так і з нігерійцем в Україні.

Впевнений, багато хто за будь-якого розкладу буде впевнений, що африканець справді напав із розбитою пляшкою на чотирьох українців. Аякже вони, ці африканці, всі потенційні злочинці, якщо сидить – значить, є за що.

Я далекий від того, аби розводитись про ксенофобію та інтернаціоналізм, просто стільки разів доводилося чути від українців за кордоном про французьке, німецьке чи ав­стрійське жлобство, про те, як погано до нас там ставлять­ся, з якою підозрою, з якими зневагою та недовірою, про те, які вони там усі свині й людиноненависники, бюргери і бюрократи. І ось думаєш – а чим, зрештою, українське бюр­герство різниться від, скажімо, німецького? Чим наша зне­вага та недовіра різняться від, скажімо, французької? Чим наше свинство краще за, приміром, австрійське? Та нічим. Ми так само схильні бачити ворогів у всіх іноземцях.

Вони, іноземці, займають наші робочі місця й розбещу­ють наших дівчат, торгують наркотиками й погано говорять російською (не кажучи вже про українську), займаються спекуляцією, проституцією, загалом – за ними тягнеться цей нездоровий дух криміналу, адже ясно, що всі вони при­їхали сюди, аби зробити наше життя нестерпним. Крім того, у них просто чорна (жовта) шкіра – вже цього достатньо, аби виявляти щодо них пильність.

Знову ж таки, не маю жодних ілюзій щодо моральних імперативів та законослухняності всіх тих іноземців, котрі приїздять до нашої країни, просто чомусь думаю, що китай­ці чи сенегальці в Україні поводяться приблизно так само, як українці де-небудь у Празі чи Берліні.

Намагаються вижити в чужій країні, намагаються пій­мати своє щастя за хвіст, хочуть почувати себе впевнено й спокійно. Чи варто їх за це засуджувати? Не певен.

Можна, звісно, вимагати повернення всіх іноземців на свої історичні батьківщини, обмеження їх у правах, чітку ре­гламентацію місць, де вони можуть з’являтися тощо. Втім, за нас цим часто займаються правоохоронні органи наших країн. Як ось у випадку з Олаолу. Тому, чесно кажучи, поді­бна солідарність із українським судочинством та міліцією в мене особисто жодної симпатії не викликає.

Знову ж таки повторюся, мені особисто не йдеться про жодну толерантність чи політкоректність, ідеться про еле­ментарну совість – мені не подобається, коли моїх співвіт­чизників принижують та пресують за кордоном (всі ці роз­бірки на митниці, перевірка документів на вулицях західних мегаполісів, безнадійна боротьба з бюрократами різних рангів та чинів), відповідно не подобається, коли принижу­вати та пресувати починають українці.

Аґресія породжується невпевненістю, страхом і комп­лексами. А використовується державною машиною. Боря­чись із цією машиною, всі ми змушені дотримуватися пев­них правил, незалежно від кольору шкіри, віросповідання чи політичних поглядів.

Проблема в тому, що сама державна машина цих пра­вил не дотримується. Тому ми зазвичай і програємо.

 


 

 

Кирилл ДАНИЛЬЧЕНКО
Мирослав МАРИНОВИЧ
Лиля БУДЖУРОВА
Виталий ПОРТНИКОВ
Вадим ФЕЛЬДМАН
Петро МАРУСЕНКО
Антон САВІДІ
Олена ДОНЕЦЬ