КОЛИ УКРАЇНА ВИЗНАЄ ҐЕНОЦИД ВІРМЕН?

24 квітня у світі вшанували пам’ять вірмен, загиблих під час ґе­ноциду 1915–1923 рр. Нагадаємо, його було ініційовано владою Осман­ської імперії на початку Першої сві­тової війни. В результаті понад 1,5 мільйонів осіб, у тому числі старших людей, жінок і дітей було страчено або вони стали жертвами різанини. Туреччина досі відмовляється визна­вати цілеспрямоване знищення такої кількості представників одного етно­су ґеноцидом. Натомість ґеноцид ві­рмен визнано і засуджено багатьма країнами і впливовими міжнародни­ми організаціями. На жаль серед них немає України.

19 травня 2005 р. Верховна Рада АРК прийняла постанову про визнання ґеноциду вірмен та оголо­сила 24 травня Днем пам’яті жертв ґеноциду вірмен у Туреччині. Поста­нову було прийнято на пропозицію депутата Сергія Шувайнікова, який очолював тоді Конґрес російських громад Криму. За ухвалення рішен­ня проголосували 59 з 62 депутатів, присутніх у залі. 2010 р. прокурату­ра Криму заявила про те, що поста­нову про ґеноцид вірмен було при­йнято з порушенням законодавства, оскільки Верховна Рада перевищи­ла свої повноваження.

Нині влада Туреччини наполягає на скасуванні постанови Верховної Ради Криму про визнання ґеноциду вірмен в Османській імперії. Пози­цію Анкари в цьому питанні озвучив спікер турецького парламенту Дже­міль Чічек, який нещодавно відвідав Україну. Зокрема, за даними теле­каналу TRT, питання про скасування постанови Верховної Ради автономії обговорювалося в Києві на зустрічі Чичека з його українським колегою Володимиром Рибаком. Крім того, спікер турецького парламенту озву­чив дану вимогу в Сімферополі під час бесіди з головою ВР Криму Во­лодимиром Константиновим.

Варто зауважити, що це вже не перша спроба іноземних політиків домогтися від кримського парламен­ту перегляду своєї оцінки подій, що відбувалися в Османській імперії. У травні 2005 р. на черговій сесії Вер­ховної Ради республіки спікер Борис Дейч запропонував депутатам ска­сувати постанову «Про день пам’яті жертв трагедії вірменського на­роду». За його словами, ухвалення цього документа викликало хвилю обурення в Туреччині, Азербайджані і в українському парламенті. Однак кримські народні обранці відмовили­ся переглядати своє рішення.

Автор постанови про ґеноцид вірмен Сергій Шувайников вважає вимоги турецької влади необґрунто­ваними. «Не знаю, це або політична реклама з боку спікера турецького парламенту, або просто небажання розуміти ситуацію, яка має майже столітню історію, що не приносить лаврів ні турецьким депутатам, ні турецьким представництвам. Якщо Туреччина хоче, щоб її сприймали, як європейську державу, напевно, треба по-іншому ставитися до цього питан­ня», – заявив Шувайников сайту «15 минут». Депутат сумнівається, що кримський парламент скасує свою постанову. «Я не думаю, що депута­ти кримського парламенту візьмуть на себе відповідальність. Це буде проявом неповаги до представників багатотисячної вірменської діаспори в Криму, які є громадянами України», – сказав він.

Нагадаємо, що Конґрес наці­ональних громад України у квітні 2005 р. звернувся до тодішнього президента України Віктора Ющен­ка, голови Верховної Ради Воло­димира Литвина, прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко, пред­ставників політичних партій та гро­мадських організацій, громадян України всіх національностей із до­кументом, який і сьогодні вважаємо так само актуальним.

«24 квітня вірменський народ у всьому світі відзначає трагічну дату – 90-річчя ґеноциду. Знищення 1 міль­йона 500 тисяч вірмен призвело до знелюднення історичної батьківщи­ни, де впродовж віків було створено одну з найдавніших цивілізацій. Май­же 800 тисяч біженців опинилися в діаспорі. Це був перший ґеноцид у но­вітній історії людства.

Народам України, які в минулому столітті пережили дві катастрофи – Голодомор і Голокост – зрозумілою є історична пам’ять і незагоювана рана вірменського народу. Вшано­вуючи пам’ять загиблих, ми мусимо усвідомити важливість міжнаціо­нального миру, виховання і утвер­дження в суспільстві принципів то­лерантності.

Ми вважаємо, що Україна мусить розпочати кроки до офіційного визна­ння ґеноциду вірмен, аби засвідчити, що трагічні уроки історії засвоєно нами, що ми ніколи не допустимо по­вторення таких трагедій у своїй кра­їні й в усьому світі.

Закликаємо всіх, для кого доро­гими є історична пам’ять, принципи толерантності і мир у суспільстві, підтримати нашу позицію.»

Дуже хотілося б, аби майже че­рез десять років держава, що на­магається нині стати європейською, зрозуміла необхідність дотримання стандартів, які забезпечують пова­гу до трагічної історії народів новіт­нього часу.