ПРИМИРЕННЯ ПО-ПОЛЬСЬКИ: УПА – ЗЛОЧИНЦІ, АК – ГЕРОЇ

Усі пропозиції представників громадськості та церков України до влади Польщі щодо спільного відзначення 70-ї річниці Волинської трагедії без політизації та без викорис­тання системи опізнавальних гасел «наші – герої, чужі – зло­чинці» потерпіли цілковите фіаско.

Ще недавно в Україні були великі сподівання щодо при­мирення двох народів. У червні 2011 р. повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної за­яви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової. У грудні 2011 року польські та українські інтелектуали звернулися до парламентів двох держав із пропозицією щодо встановлення Дня пам’яті і примирення українців і поляків. Три тижні тому голова ВР Володимир Рибак закликав голів Сенату та Сейму Польщі підтримати цю ініціативу.

Але замість примирення поляки форсували процес «роз­мирення». Скоро ще більше громадян Республіки Польща знатимуть, що українці – це різуни, убивці, посібники нацис­тів. І знатимуть це не від марґінальних «професійних борців з українцям», а від ст атечних депутатів парламенту.

Днями до польського Сейму [нижньої палати парламенту Республіки Польща – ІП] таки було внесено проект ухвали «Щодо ґеноциду, вчиненого ОУН–УПА проти поляків східних кресів [зауважте, уже не Волині, а значно ширше – Авт.] в роках 1939–47 рр.» Паралельно до Сенату [верхньої палати] скеровано проект подібного змісту «Про встановлення 11 липня Днем пам’яті мучеництва кресов’яків».

Колишні милі розмови про примирення і відповідні дії в руслі принципу «Пробачаємо і просимо вибачення», які були за часів Кучми і Ющенка, відійшли в минуле. Тепер поляки діють інакше і з поспіхом – наче хочуть устигнути виконати програму з «розмирення», поки на Банковій сидить Януко­вич. За словами президента Польщі Коморовського, полякам навіть легше мати справу з Януковичем, який сам гордо за­являє про своє польське коріння, ніж із його попередниками.

Появу таких документів можна було спрогнозувати з ло­гіки розвитку подій, які відбулися впродовж лише останнього року. Це й присвячена Волинській трагедії конференція іс­ториків, на яку не запросили жодного українського науков­ця, це й відмова польських правих депутатів вибачатися за акцію «Вісла», це й заява голови римо-католиків в Україні про те, що вони не будуть робити спільні заяви щодо при­мирення, бо полякам нема за що вибачатися, це українцям треба вибачатися за свій «неоязичницький» націоналізм. Це й заява співголови Польсько-українського форуму, депута­та Європарламенту Павла Залевського, який порадив істо­рикам більше не вивчати обставини Волинської трагедії. Ми знаємо, мовляв, як усе відбулося, і знаємо, що це ґеноцид. Кайтеся, українці. Це й проведення «реконструкції Волин­ської трагедії» – вочевидь, наочно покажуть популярні в «кресовому» середовищі комікси про страшних українських садистів. Це й позиція голови Інституту національної пам’яті Польщі Лукаша Камінського. Пікантна історія: 5 січня укра­їнська служба Польського радіо повідомила, що Камінський назвав події на Волині «трагедією» і говорив про «обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійсне­ні Українською Повстанською Армією та польською Армією Крайовою». Невже, подумалося тоді, ми знову повертаємося до примирення? Але ні, за кілька днів Польське радіо наді­слало уточнення, в якому жирними літерами було виділено, що пан Камінський не говорив такої нісенітниці. Що пан Ка­мінський вважає події на Волині «різаниною» і «ґеноцидними акціями українців». Це, на хвилиночку, позиція головного чи­новника з питань історичної пам’яті Польщі.

Це й створення у польському Сеймі парламентської групи «з питань східних кресів». Чуєте, прикарпатці, галичани і во­линяки? Це вами займуться польські депутати. На Рівненщи­ні вже одним спроб увала зайнятися польська прокура тура.

Це й, нарешті, прийнята цього тижня (49 голосів «за», проти і утримались – 0) ухвала міської ради Варшави вста­новити в районі Жолібож пам’ятник «Жертвам злочинів ОУН-УПА, здійснених на південно-східних землях Речі Поспо­литої в 1943–47 рр.». Уже навіть не на «кресах», зауважте, а на ПОЛЬСЬКИХ землях. 1947 року! І це не єдиний такий пам’ятник у Польщі: перший відкрито у Вроцлаві ще 1999, коли лише заговорили про примирення, а пам’ятник жертвам УПА в Перемишлі довго мав основою композиції вигадану історію про знищення українськими людожерами польських дітей. Власних дітей убила і повісила на колючому дроті бо­жевільна циганка з-під польського Радома Маріанна Долінь­ська 1923 р., але у «кресовому середовищі» переконані, що це зробили українці і х очуть переконати в цьому весь світ.

Подані до Сейму і Сенату законопроекти мають шанси бути проголосованими ще весною – чи в більш поміркова­ному, чи в радикальнішому вигляді. Про що йдеться у цих документах?

До Сейму проект подала депутатська фракція партії PSL (аграрної центристської партії, союзника урядової PiS). Цим документом пропонується встановити 11 липня «днем пам’яті за жертвами ґеноциду, вчиненого ОУН-УПА на схід­них кресах Другої Речі Посполитої». Одночасно Сейм визнає ОУН та УПА (а також «по ходу» дивізію «Галичину» і україн­ську допоміжну поліцію на службі Третього рейху) злочинни­ми організаціями. Натомість висловлює «найвище визнання членам польської Армії Крайової».

Ініціаторами проекту ухвали Сенату стали 28 сенаторів. Документ підтримує встановлення 11 липня Днем пам’яті му­чеництва кресов’яків. Далі – ті самі тези як під копірку. ОУН і УПА впродовж 1939–47 рр. учиняли злочини проти поляків, а Армії Крайовій – слава.

Що це може означати? Наразі можемо сказати, що укра­їнська влада, яка була поінформована про неґативні для іміджу України тенденції у польсько-українських відносинах, їх або проіґнорувала, або подала недостатньо чіткий сигнал для польської сторони про неприйнятність подібних заяв.

Адже у такий спосіб польська сторона оголошує злочин­ним весь національний визвольний рух в Україні 1939–47 рр., чим ставить під сумнів прагнення українців на самовизна­чення, до речі, закріплене Конституцією України. Що ж до часових рамок, згаданих у назві ухвали Сейму, то виникає ряд запитань. Із 1947 роком усе зрозуміло. Саме цього року було проведено операцію «Вісла», що завершила процес на­сильницької депортації українського населення із земель Закерзоння. Таким чином частина депутатів Сейму намага­ється виправдати цей злочин польської влади.

А от із 1939 роком зрозуміло не все. Невже польський парламент хоче звинуватити ОУН та УПА у розв’язанні Другої світової війни? Попахує міжнародним скандалом. У суворому XX столітті такі випадки нерідко розцінювались як casus belli.

Цікаве двоємисліє – і АК, і УПА убивали мирних жителів в міжетнічному конфлікті, але АК чомусь можна прослав­ляти, а УПА раптом стає «злочинною організацією». Поль­ські поліцаї на німецькій службі убивали українців Волині 1943-го і після нього, але засуджують тільки українських поліцаїв.

Чому ж польська сторона так наполегливо іде до цьо­го? Чи не тому, що відчуває хитку позицію Києва? Чи, може, хоче отримати таку собі сатисфакцію за даремно витрачені зусилля на євроінтеґрацію України? Ми не знаємо мотивації цього хитрого геополітичного задуму. Зрозуміло одне – це не примирення, а навпаки.

Як би там не було, але поляки приїздять і відкривають пам’ятники у Києві і Львові. Їм ідуть назустріч. І це правильно, бо ми ж пробачили і попросили прощення. От тільки поляки українців не пробачають. З українців сміються, з українців, які визволяли Польщу від нацизму, роблять різунів і посіб­ників нацистів. У Польщі нищаться українські пам’ятники. У Польщі визнають героїчною організацію, яка співпрацювала із нацистами і знищувала євреїв т а українців.

В Україні і за кордоном (в тому числі і в Польщі) мешкають мільйони людей, чиї родичі перебували в ОУН (не обов’язково бандерівській) або в УПА. Тепер їх усіх разом оголошують військовими злочинцями. Не конкретні прізвища, а лише за фактом перебування в організації. Твоя бабуся була в Україн­ському Червоному Хресті УПА? Вона вчинила ґеноцид.

Якщо МЗС не знайде способу зупинити цей перегляд Нюрнберґу, буде купа ображених і купа нервових рухів. Ця спроба продовжувати давні історичні геополітичні розбор­ки викличе лише чергові зайві для обох країн рухи. Будуть голосування місцевих рад і встановлення пам’ятників жерт­вам Армії Крайової. Зараз в Україні немає жодного такого пам’ятника.

Це не вигідно нікому – ні Україні, ні Польщі. Невже іс­торія нічого не вчить?

До речі, поки українська влада думає, як їй перетерпі­ти чергові «п’ять хвилин ганьби», свою відповідь підготува­ли вже депутати Львівської міської ради. Нещодавно вони вдруге проіґнорували вказівку президента Януковича та не включили до порядку денного питання про виділення будин­ку під т.зв. «Польський дім» у Львові. На усі запитання щодо цього львів’яни резонно відповідають: «Нам достатньо що­річних дев’ятитравневих провокацій з боку проросійських сил. Бракувало нам лише одинадцятилипневих від поляків».

Після останніх польських ініціатив із «розмирення» важ­ко не погодитися...

Польський проект постанови про визнання ОУН-УПА зло­чинними організаціями, які нібито вчинили ґеноцид проти поляків у 1939–1947 рр., є надто радикальним, тому мало­ймовірно, що його приймуть у такому вигляді. Про це в ефірі каналу ICTV заявив депутат польського Сейму та активіст Об’єднання українців у Польщі Мирон Сич.

***

Франчишек Стефанюк, представник PSL, що ініціювала проект, у коментарі аґенції УНІАН зазначив, що PSL вчерго­ве ініціювала ухвалення такої заяви на прохання родичів за­гиблих поляків на території так званих «східних кресів». Він підкреслив, що партія хоче ухвалення цього документа для того, щоб усі пам’ятали про ці трагічні події й щоб подібного не траплялося в майбутньому. При цьому він не вважає, що ухвалення Сеймом Польщі заяви, яка засуджує «злочини» ОУН і УПА проти мирного населення в західних областях України в 1939–1947 р., погіршить відносини Польщі та України. «Ця за­ява не стосується сучасної держави Україна, а коли ми говори­мо про те, щоб встановити 11 липня днем пам’яті мучеництва «кресів’ян», йдеться про те, щоб вшанувати пам’ять загиблих. Яким чином це може погіршити польсько-українські відноси­ни?», – запитує Ф.Стефанюк.

Водночас, Ф.Стефанюк не став прогнозувати, які шанси на ухвалення цього документа, зазначивши, що два роки тому Сейм Польщі відмовився затвердити подібну заяву, не­зважаючи на те, що вона була узгоджена головними політич­ними партіями, представленими в ньому. За його словами, заяву не було ухвалено на прохання української ст орони.

***

У МЗС України вважають, що ухвалення польським Сей­мом заяви про визнання ОУН–УПА злочинною організацією не відповідатиме високому рівню стратеґічного партнерства між двома країнами. Про це повідомив на брифінґу в.о. ди­ректора Департаменту інформаційної політики МЗС України Євген Перебийніс. «Можливе навіть гіпотетичне прийняття польським парламентом згаданої постанови не відповіда­тиме високому рівню українсько-польських відносин», – ска­зав він.

Є.Перебийніс зауважив, що цей проект, внесений однією з партій, ще не розглядався у комітетах Сейму і польським парламентом загалом. За його словами, в Україні роблять усе для того, щоб гідно вшанувати пам’ять жертв україн­сько-польського протистояння в роки Другої світової війни. «Ми переконані, що обидві сторони повинні докладати зу­силь для уникнення політизації питань трагічних сторінок іс­торії України і Польщі», – сказав Є.Перебийніс і додав, що це потрібно зробити заради утвердження історичної правди і справедливості, дружніх і партнерських відносин між на­родами обох сторін.

За його словами, Україна та Польща за понад 20 років незалежності стали прикладом того, як вирішуються такі су­перечливі питання. «Ми сподіваємося, що і надалі всі питан­ня, які виникають, вирішуватимуться в такому дусі, що вони не будуть політизуватися, а питання історії ми залишатимемо для істориків, а не для політиків», – додав Є. Перебийніс.