Єдність у розмаїтті

Я не забуду вас ніколи!

Із стовідсотковою впевненістю можу сказати, що табір «Джерела толерантності» унікальний. Саме в цьому місці я зрозуміла – усі люди, незалежно від національності, рівні між собою, але у кожного з нас є величезний скарб – культура рідного народу.

Кожного дня нас чекало щось нове та непередбачуване. У цьому таборі я знайшла багато вірних друзів і впевнена, що в будь-який час вони змогли б підтримати й допомогти. Часто пригадую той день, коли поверталися, а в Києві прийшов час прощання... Стільки сліз тоді пролилося, як не хотілося розлучатися. І хотілося крикнути на весь голос: «Я не забуду вас ніколи, любі друзі! Буду робити все можливе й неможливе, щоб наступного року зустрітися з тобою, дорогий мій таборе!»

Велике спасибі всім, хто доклав багато зусиль до того, аби табір процвітав. Дякую за те, що навчили нас бути толерантними. Тепер я точно знаю – людей роз’єднує зло, а об’єднує людяність. Дякую Вам за все!

Єлизавета Семенова

 

Різні народи: кримські татари, казанські татари, євреї, литовці, молдавани, поляки, росіяни, вірмени, українці... З різних країн... Як вони різні можуть жити разом, як вони живуть: дружно чи ворогуючи між собою?

А чи знаєте, що є таке місце на Землі, де все це відбувається?

У європейській країні Україна, де високі гори, прозорі ріки, квітучі гаї, співучі пташки, а головне – щирі люди, раз на рік, улітку, коли ласкаве сонечко зігріває серця людей, збираються різні народи, які проживають у нашій країні.

Щодня я ніби подумки перелітала з однієї казкової країни до іншої. Подорожуючи Молдовою, посмакувала чудовими напоями. Перелітаючи до Польщі, відвідала Варшаву, місто, яке має багату історію. Перебуваючи на грецькому острові Кіпр, я відчула біль тих дітей, школа яких збудована на межі, якою війна роз’єднала народи.

Щодня ми вчили різні національні танці: кан – єврейський, дуже схожий на сучасний, ойра-ойра – український та литовський, що хоч і мають однакові назви, проте різні за рухами. Співали вірменську «Галіес», німецьку «Guten tag», литовську «Ку-ку» та багато інших.

Особливе задоволення я отримала від національного дня кримських татар.

З дитинства цікавлюся ісламом, тому моїм радощам не було меж, коли вперше тримала в руках Священну книгу – Коран. Також мені сподобалися дівочі сукні татарок. Вони вишиті золотою ниткою, до речі, вишивати їх повинна дівчина, яка носитиме це вбрання. Неабиякий вигляд надає шовкова марама й тюбетейка, що прикрашають голову жінки. Черевички із загнутими доверху носками чомусь видались мені кумедними.

У цей день нас пригощали справжньою кавою та печивом, рецепт приготування яких знають тільки кримські татари. Чаруючі пісні «Йирламага мен селем» та «Ебабіль» і загадкові, витончені танці вивчалися впродовж дня. На завершення всі мали змогу вивчити кримськотатарські легенди, а щоб було цікавіше й краще запам’ятати, ми їх інсценували.

Кожного дня у таборі з’являлися нові друзі. Ніколи не забуду їхньої доброти, щирості та щедрості. Усі 13 днів я жила, наче в казці. «Джерела толерантності» – це дивний сон, який здійснився.

Кожного разу, коли згадую татар, молдаван, греків, німців, євреїв та інших хлопців і дівчаток, у мене очі наливаються слізьми радості й смутку. Я б усе віддала, щоб знову їх побачити.

Часом стає сумно без дорогих моєму серцю вожатих, яких просто обожнюю. Мені не вистачає їхньої розсудливості, мудрості та гумору. Два тижні вони жили заради нас, піклувалися про нас і просто всіх любили.

Дякую всім за Вашу доброту й щирість!

Марина Сергієнко

 

У «Джерелах толерантності» незвичайна програма, адже немає жодного подібного в Україні, де діти могли б дізнаватися про культури різних народів, проживати кожен день, знайомлячись із новими звичаями і традиціями, переконуючись, що багатство культур, релігій і мов – безцінний дарунок світові, який мусимо зберегти. Ми дійсно відчули: роз’єднує людей зло, а об’єднує – людяність.

Альона Кулініч

Сьогодні в нашому таборі був день демократії. Для мене демократія – це коли в суспільстві важлива думка кожної людини, всі враховують інтереси один одного, коли конфлікти розв’язуються шляхом компромісів, коли керівник хоче чути своїх співробітників. Для того, щоб була демократія усі повинні мати спільну мету і докласти до цього особистих зусиль.

Після сьогоднішнього дня наш табір став асоціюватися в мене з маленькою демократичною державою. Зараз поясню чому.

Кожен буде згоден із тим, що наші вожаті – то керівники, а ми – їхні підопічні. Буде доречним сказати, що керівники в нас дуже демократичні.

Це тому, що вони виконують усі функції демократії, тобто – прислухаються до думки кожного з нас, хочуть нас чути (проводять громадські опитування – фідбеки, та намагаються вирішити, що буде робитися в країні за волею суспільства та ще з компромісом, щоб задовольнив би кожного.

Саме суспільство в нас теж демократичне, оскільки воно складається з дуже різних частин населення, які намагаються порозумітися та затоваришувати у таборі.

Тепер, коли я багато дізналась про демократію, мені хочеться, щоб Україна дійсно стала справжньою демократичною державою. Мабуть, коли ми виростемо та подорослішаємо, то обов’язково докладемо своїх зусиль для цього.

Саша Клейман

 

«Наташа, здравствуйте!

Послушала информацию по радио и было очень приятно!

Большое спасибо за Ваш замечательный лагерь!

Мой сын очень доволен и это, я думаю, – самая лучшая оценка.

Желаю дальнейших успехов, удачи, но самое главное мира Украине, спокойствия и возможности наслаждаться жизнью, быть радостными, счастливыми, любить и беречь друг друга...

Всегда буду рада встрече с Вами.

Всей душой с Вами....

С уважением, Ваша Лела»

Lela Tsitsuashvili,

Doctor of Art, Associate Professor,

Curator Head of Temporary Exhibitions Department Georgian National Museum

 

Мирослав МАРИНОВИЧ
Иосиф ЗИСЕЛЬС
Вячеслав ЛИХАЧЕВ
Олег РОСТОВЦЕВ
Віталій НАХМАНОВИЧ
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ
Володимир КУЛИК
Виталий ПОРТНИКОВ
Олег РОСТОВЦЕВ