ТОЛЕРАНТНІСТЬ – ЦЕ ЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЕТАП РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

Два роки потому, виглядає, що ще жива пам’ять про причини зрушень зими 2013–2014: захист прав і свобод людини і громадянина. Захист почуття гідності. Реалізація свободи слова, висловлювання, зібрання. Несприйняття централізованого грабунку від імені влади. Незмога терпіти насильство, спричинене просто невдоволенням з боку режиму тим, що його опоненти опираються свавіллю.

Зараз обговорюють здебільшого реформи органів влади, перспективи коаліцій, персоналій і дерибану (у т.ч. повноважень). Поки це відбувається – виглядає так, що країною потроху починає розповзатися атмосфера повзучого страху.

Дедалі більше повідомлень про погрози на адресу львівського Фестивалю Рівності (через які організаторам відмовляють у майданчиках). Дедалі «гарячішою» стає ситуація довкола розкручуваної істерії невігласів щодо «переселюваних сирійських біженців» – і щодо будь-яких біженців – у Яготині та на центральних ЗМІ. Зафіксоване увімкнення лайномету «патріотичних» загроз щодо тижня проти расизму в Івано-Франківську. Тлом цьому йде зв’язок частини дійових осіб із парламентськими політичними силами чи державними службовцями, або ж пряма діяльність органів влади. Приклад останнього – розпорядження, за закритими від громадськості критеріями, стосовно позбавлення допомоги багатьох переселенців – яких імпліцитно, без деталей і обговорень, де-факто звинувачують у допомозі протилежній стороні на війні.

Інструменти таких дій зазвичай – невігластво, страхи і свідоме залякування людей, які не звикли ухвалювати особисті критичні рішення за належної поінформованості. А ще – проста погроза застосуванням сили. Актори – або політики з хештегом #унасжевійна, або крайньо праві сили, які вважають насильство стосовно незгодних не те, що прийнятним – гідним.

Виглядає так, що в усіх випадках причетні до конкретного заходу чи теми активісти й активістки ведуть свою власну боротьбу – чи то з політиками, чи то з доморощено-інтернаціональними ксенофобами, чи з усіма одночасно – із дедалі меншими перспективами солідарності. Новини про подібні останні події хіба збирають новозапроваджені сердиті емотікони у Фейсбуку. Зрештою, не всі постійно опікуються біженцями, переселенцями, антидискримінаційними діями – тож і співчувають (кажу без жодного засудження) з відстані, роблячи, що можуть, на інших ділянках суспільного життя. Тим часом, хоча мова ще не йде про постійну загальнодержавну тенденцію, – опору мракобісне і авторитарне, часто – насильницьке і ксенофобне самоуправство зустрічає дедалі менше.

Може, громади таки стане на щось більше, ніж емотікони і розшарення у соцмережах? На висловлення позиції щодо неприпустимості порушення тих самих базових прав, нехай і під іншим соусом? На протест «Ніколи знову»? Бодай на якусь суспільну непартійну Хартію, укладену за участі людей, яких поважають за інтелектуальні якості та етичні вибори? Таку, яка позначить необхідність осмикування політиків, неприпустимість диктату бойовичків (навіть місцевих), обстоювання прав і свобод – того, із захисту чого все і починалося наприкінці 2013-го?

Може видатися, що зараз таких точкових «вогнищ напруги» замало для подібних кроків. Але завтра може бути, перепрошую за банальність, запізно.

Спеціально нікого не тегаю тут – таких людей могло би бути дуже багато. Якщо я згущую фарби – буду вдячний за арґументовне доведення цього. Якщо ні – за арґументовані міркування.

Maksym Butkevych

Я просто в шоке.

Люди, которые поддерживали Майдан, прожившие два года войны за независимость, отрицают право людей иметь равные права со всеми. Это как? Как это умещается в вашей голове? То есть Майдан был за права каких-то отдельных людей? Только набожных, исповедующих традиционные, форматные ценности?

Зачем тогда весь это холивар с Рашенрейхом, если вы так близки с ними ментально? Там уже людей судят за отрицание бога и пи... нещадно ЛГБТ.

Что значит: «Нельзя во Львове потому,что Львов – набожный город»?

И что? А Рио-де-Жанейро не набожный? А Париж не набожный?

Очень хочется верить, что всеукраинский рагулизм – это не мейнстрим, а идиотизм и невежество отдельной группы людей.

***

Тема нетерпимости и толерантности – это водораздел, реперная точка.

Вы не можете быть «частично умеренным».

Вы или антисемит или нет.

Вы ксенофоб или нет.

Вы расист или нет.

Вы гомофоб или нет.

Все эти разговоры типа:

– Я не расист, но эти черные такие наглые...

– Я не антисемит, но эти евреи всегда нас гнобили – посмотрите на правительство...

– Я не гомофоб, но они везде лезут, выпячивают свою ориентацию, требуют равных прав...

Понимаете? Тут нет полутонов «Я желаю всем добра вообще» – здесь должна быть позиция.

Толерантность – это эволюционный этап развития человечества. Кооперация, взаимодействие, общее использование ресурсов и поэтому терпимость.

Земля – очень маленькая планета, на самом деле нужно или учиться жить на ней вместе или поубивать друг друга.

***

Для некоторых правда невыносима. Для некоторых местечковый патриотизм выше интересов страны.

Было ли это провокацией? Вполне возможно, но именно горсовет Львова запретил мероприятие, именно равнодушие львовян позволило устроить эту провокацию. Равнодушие в принципе источник огромного числа несчастий.

***

За ВСЁ, что происходит во Львове отвечают львовские власти и львовяне.

Голландцы будут видеть только картинку с зигующими дебилами и по ним будут составлять мнение об Украине. Европейцы НЕ ОБЯЗАНЫ понимать и знать нюансы украинской жизни.

Поэтому можете и дальше обижаться на меня, но фарш назад не провернуть.

Артур Нискубин

Другий рік поспіль я і мої колеги беремо участь у Фестивалі рівності у Києві. З виставками «Разом» і «Моє місце». А зараз мені гидко та соромно за те, що відбулося у Львові.

Anna Lenchovska

Власть всегда должна давать оценку нарушению прав граждан. Это не право, не привилегия, а обязанность. И на самом деле, не имеет значения, какие и чьи права нарушаются – ЛГБТ, оппозиции, патриотов, эмигрантов, женщин, стариков или детей. В этом контексте молчание официальных властей города Львова в ответ на сегодняшние события мало чем отличается от равнодушия государства времен Виктора Януковича к бесчинству титушек.

Я искренне разочарован отсутствием реакции мэра Львова Андрея Садового. В конце-концов, это не вопрос взглядов, а вопрос лидерства. Идеология политика не может быть основанием закрывать глаза на нарушение прав тех, чьи взгляды он не поддерживает.

Это не морализаторство. И даже не призыв к толерантности. Если в стране не возникнет ценностная база и механизмы для сдерживания подобных явлений, реинкарнация януковичей неизбежна.

Mustafa Nayyem

Каждый имеет право проводить акции, если они мирные. Это свобода мирных собраний.

Каждый имеет право высказаться против той или иной акции. Это свобода слова.

Но применение насилия, призыв к насилию, угрозы и т.п. – это уголовное преступление.

То, что случилось во Львове, станет уроком для многих, если ответственных за уголовные действия привлекут к суду и они понесут наказание.

Профилактический разговор с людьми, швыряющими камнями в других людей – это поощрение к преступлению. Полицейские, вспомните, как пострадали ваши коллеги летом на прайде, когда в них полетели уже не камни, а взрывчатка.

Сейчас власть может исправить то, что случилось только одним способом – привлечь к ответственности виновных.

Марина Говорухина

Я ставлюся до цього [«ПрайдКиїв-2015»] як християнин і як президент-європеєць. Я вважаю, що це абсолютно об’єднані поняття. Я не буду в ньому брати участь, якщо ви це хотіли запитати, але не бачу жодних причин, щоб хтось цьому перешкоджав – це конституційне право громадян. ... Я не поділяю збурювання політичних сил, які намагаються на цьому зробити піар. Це не тема для піару. Я певен, що якщо марш відбудеться, правоохоронні органи зможуть забезпечити його безпеку»

Президент України

Петро Порошенко

Засуджую напад на активістів ЛҐБТ у Львові. Ненависть підриває єдність України. Толерантність і недискримінація роблять Україну сильнішою.

міністр закордонних справ України Павло Клімкін

Погана новина, що «Фестиваль рівності» у Львові не міг відбутися через насильницькі протести. Прояви нетерпимості у Львові суперечать європейському майбутньому, заради якого українці так багато пожертвували.

Посол США Джефрі Пайєтт

Комітет з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин Верховної Ради України глибоко занепокоєний та засуджує зрив Фестивалю рівності у Львові.

У демократичній правовій державі, яка відстоює європейські цінності, неприпустиме свавілля. Кожна людина повинна дотримуватися закону, а в разі його порушення, справедливо нести відповідальність.

У межах своєї компетенції ми вимагаємо прозорого та невідкладного розслідування подій. Європейська інтеґрація України нерозривно пов’язана з толерантним та інклюзивним суспільством, а також повагою до людей незалежно від кольору шкіри, походження, інвалідності, мови, сексуальної орієнтації і ґендерної ідентичності та інших ознак.

Комітет ще раз підтверджує свою відданість принципу верховенства права та повазі до меншин.

P.S. Львівська поліція не відкривала кримінального провадження за фактами порушень правопорядку 19 березня поблизу готелю «Дністер», де мав відбутися так званий Фестиваль гідності «Львів-2016». Про це 21 березня повідомили у прес-службі ГУ Нацполіції у Львівській області.

За даними поліції, у місті було зреалізовано сценарій, спрямований на провокації. На щастя, ніхто не постраждав.

Натомість поліція відкрила кримінальне провадження за фактом неправдивого повідомлення про замінування готелю «Дністер», де якраз мало відбутися засідання представників секс-меншин, за ч.1 ст.259 (завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення та пошкодження об’єктів власності) КК України. Встановлюють особу, яка повідомила про неправдиве замінування.

З готелю були евакуйовані відвідувачі та працівники. Правоохоронці ретельно обстежили приміщення та прилеглу до готелю територію. Ніяких вибухонебезпечних предметів виявлено не було.

Поліцейські забезпечили можливість учасникам зібрання ЛҐБТ-спільноти безпечно та безперешкодно залишити будівлю готелю.