НІДЕРЛАНДСЬКИЙ РЕФЕРЕНДУМ – ЖАХЛИВА ПОМИЛКА

Незалежно від підсумку нідерландського референдуму щодо Угоди про асоціацію між Україною і ЄС це був повчальний і одночасно розчаровуючий процес. Нідерландський уряд витратив 40 млн. євро на референдум, в ході якого громадян попросять проголосувати за або проти документа, який майже ніхто не читав і суть якого розуміють лише деякі. При цьому договір стосується країни, де більшість громадян Нідерландів жодного разу не були і практично нічого не знають про неї.

Іншими словами, яке б рішення не прийняли люди, вони зроблять свій вибір, не усвідомлюючи, що стоїть на кону. Більше того, вони будуть приймати його в обстановці засилля часто неповної та тенденційної, а часом і відверто неправдивої інформації. Тому референдум, який мав би стати інструментом демократії, перетворився на фарс і наругу над демократією.

Референдум спочатку був призначений на неправильній підставі. Кампанію з проведення голосування було організовано тими, хто пізніше підтвердив, що вони не стільки турбувалися з приводу України, скільки прагнули дестабілізувати Європейський Союз. Їхня кінцева мета полягає в тому, щоб вивести Нідерланди зі складу ЄС. Україна була лише жертвою на цьому шляху. Разом з тим, кампанія організована при використанні дотацій ЄС, не призначених для цих цілей. Це яскраво демонструє нігілізм організаторів. Пізніше вони зуміли шляхом різноманітних вивертів збільшити максимальну субсидію, виділену нідерландським урядом на проведення референдуму, в чотири рази.

Урядове субсидування кампаній в рамках референдуму в цілому було фарсом. Комісія, яка займалася роздачею коштів, не цікавилася змістом заявок – увага приділялася лише технічним моментам. В результаті один бізнесмен зумів отримати 50 тис. євро на те, щоб надрукувати туалетний папір з «інформацією», що агітує проти Угоди про асоціацію з Україною. Суть цих меседжів зводилася до напівправди, або до відвертої брехні. Багато було засновано на чутках. Мета одна – домогтися, щоб люди проголосували проти Угоди.

Подаючи заявки на отримання коштів, організатори референдуму пішли на чергову хитрість, стверджуючи, що збираються провести різні кампанії: проти, за і нейтральні. Це дозволило їм акумулювати більше коштів. Разом із тим, їхні кампанії на підтримку Угоди і нейтральні ініціативи було так розумно зроблено, що вони також схиляли до неґативного голосування.

Депутат від Соціалістичної партії Голландії Гаррі ван Боммель, який навесні 2014 року, після кривавої різанини в центрі української столиці, стояв на Майдані та висловлювався на підтримку тих, хто бореться за свободу, зараз раптом змінив свою точку зору. Він почав говорити «ні, ні і ще раз ні» (ніби одного «ні» недостатньо), і для підтвердження своїх слів знайшов цілий ряд «патріотичних українців», що пояснювали голландським виборцям, що насправді Україна розділена і знаходиться в стані громадянської війни, а багато українців виступають проти Угоди з ЄС.

Пізніше на партійному зібранні Боммель вирішив використовувати розкритикований французький пропагандистський фільм «Маски Революції», де Україну зображено як країну, керовану бандою корумпованих, праворадикальних, напівфашистських шахраїв. Пізніше він також показав відео Олексія Журавка, колишнього депутата Партії реґіонів, який на даний момент переховується від СБУ, яка підозрює його в наданні фінансової допомоги сепаратистам. Журавко донині публікує в соціальних мережах фото пересування українських військ на сході країни, щоб проінформувати ворога про їхнє місцезнаходження та бойову комплектацію.

Головне – загітувати проголосувати проти, зміст не має значення.

Таким чином, рівень дискусії продовжував падати. Голландські медіа намагалися залишатися «нейтральними», балансуючи точки зору обох сторін. Однак потрібно було показати різні думки не тільки в Нідерландах, а й в Україні. Одна голландська журналістка скаржилася мені, що її відправили в Київ, щоб взяти інтерв’ю у українців, які виступають за і проти Угоди, а також тих, хто ставиться до неї нейтрально. Але де тут знайти тих, хто проти, бідкалася вона. У підсумку вирушила в ДНР, будучи впевненою, що там вже точно знайдуться противники Асоціації. Той факт, що три чверті населення України виступають за Угоду, було озвучено лише кількома ЗМІ.

Останню проблему – непереборне бажання залишатися «нейтральними» – складно пояснити. Впевненість у тому, що істина знаходиться посередині, дійшла таких масштабів, що приймати чиюсь сторону і мати переконання практично вважається нездоровим.

Одним з факторів, що грають у цьому роль, є той факт, що багато експертів реґіону або живуть в Росії, чи мають там родичів, або орієнтовані на Росію, а тому дивляться на війну між Україною і РФ «російськими очима»; або, принаймні, знаходяться під відчутним впливом російських медіа та громадських настроїв.

Але вони не розуміють одного: путінська Росія – це не Росія, це країна, яку 75 років ґвалтували і по черзі викрадали одні з найгірших ґвалтівників в історії – кегебісти. І в той час як письменник-дисидент Володимир Войнович робить вибір і відкрито заявляє, що не приїде до Криму, поки той залишається окупованим, незважаючи на те що там поховано його батьків, вони продовжують залишатися «нейтральними» і підтримувати нав’язану Москвою ідею того, що в Україні йде громадянська війна, а країною керує корумпована кліка, що заграє з правими екстремістами. Їхня думка має наслідки, оскільки вони вважаються експертами і нібито знають ситуацію краще.

Кампанія на підтримку референдуму запустила найгірші з можливих дискусій і дебатів у соцмережах. Я завжди наївно вважав, що у голландців після 400 років демократії є хоча б якісь мінімальні стандарти. Мої очікування було розбито вщент. Те, що я побачив, було гірше, ніж я міг собі уявити у найжахливіших кошмарах. Це було куди гірше, ніж крики натовпу у Вільнюсі 2011 року під час проведення гей-параду, які я тоді приписав тому, що пост-тоталітарна держава ще не навчилася повноцінної демократії. Ситуація в Литві з часом змінилася на краще. Литовці знають, що таке відсутність свободи, і тому розуміють, як важливо її захищати за будь-яку ціну.

Схоже, у Нідерландах минуле давно забуто, а комфортне життя в успішній країні зробило людей жадібними, самозакоханими, егоцентричним і, насамперед, постійно незадоволеними. Вони переконані, що заслуговують тільки кращого і що весь світ намагається забрати те, що належить їм по праву»: мусульмани, поляки, корумповані політики, а тепер ще й 45 мільйонів українців. Вони повторюють слогани про екстремістів і «фашистів» в Україні, не розуміючи, що їхні популістські лідери є вірними учнями Муссоліні і йому подібних, і що їхнє «народне повстання» має ті ж елементи, що і німецька політика в 1930-х.

Для мене референдум став дуже болючим протистоянням з країною, в якій я виріс. Нідерланди були ліберальною країною, країною з вільними і доброзичливими людьми, з дуже активною спільнотою людей, що займаються волонтерством і благодійністю.

Нідерланди, за якими я спостерігав в останні кілька тижнів, були повною протилежністю цієї країни. Мені соромно за голландців, які проголосували проти України, вони не розуміють ціни свободи, не розуміють, як важливо знати, що вас підтримують. Сказати, що країні потрібна невеличка війна, щоб отямитися, було б занадто радикально, але в глибині душі я не можу позбутися цієї думки. 70 років миру перетворили наш народ в розкормлену різдвяну індичку, яка курликає. Бідна країна – бідна Україна, інтеґрації якої в європейське співтовариство загрожують ці егоїсти.