Єдність у розмаїтті

КНИГА ПРО ЖИТТЯ ТА МИНУЛЕ

Тетяна САМАДОВА

Флоранс Хейман «Повернення пам’яті: сторінки єврейської історії Чернівців». – Київ: ДУХ і ЛІТЕРА, 2016. – 408с.

У випадку з роботою Флоранс Хейман маємо справу з багатовекторним дослідженням, яке виконало одночасно кілька різних завдань. З одного боку, йдеться про напрям міської історії – дослідження конкретного населеного пункту, а саме – міста Чернівці на тлі специфічної ситуації Буковинського реґіону. З іншого боку, метою автора було заглиблення саме у контекст пам’яті – збереження та передачі спогадів представників єврейських родин.

Праця складається з чотирьох частин, які досить тісно переплетені між собою, і, відповідно, провести між ними чітку тематичну чи хронологічну межу навряд чи можливо. Значну увагу приділено символічному світу єврейського містечка, яке, за великим рахунком, являло собою специфічний окремий мікрокосм одного народу на теренах багатонаціонального реґіону: «Штетл (містечко) у розповідях колишніх мешканців постає ідеалізованою місциною юдаїзму, громадою зі спільним життям, з однаковою їжею та мовою. Це місце, де живуть – вдома, у себе, поміж собою. Зазвичай кухня, страви, які там готуються, відіграють провідну роль у соціальній та культурній кристалізації».

Про наявність такого «світу у світі» свідчить те, що виїзд зі штетлу до великого міста сприймався представниками єврейської спільноти як потенційна загроза асиміляції. Метаморфічно можна окреслити це явище як своєрідне соціальне сходження – Йеріду, коли йдеться про полишення євреями рідних місць і потрапляння в чужий світ.

Безперечним плюсом книги є її насиченість цікавими деталями, що ілюструють атмосферу життя єврейських міст: «Навіть професійні жебраки мали свого керівника. Разом з вуличними музиками їх можна було побачити на всіх ринках. Вони продавали так звані листи, або записки щастя, які діставали папуги чи маленькі мавпочки. Інколи хтось з них наймав бідну жінку з дитиною, і ходив з ними містечками, розповідаючи про свої нещастя та бідкаючись на власну долю. Жебрацтво найбільше розквітало на Пурім».

Важливо, що єврейство Буковини зовсім не виглядає монолітним – навпаки, воно постає дуже різношаровим як і будь-яка етнічна група, незважаючи на значну відмінність єврейського етносу від інших у побутових і доктринальних аспектах. Флоранс Хейман наводить уривки зі спогадів дуже різних людей – як із заможних сімей, так і з бідних, і, відповідно, майнове розшарування є одним із тих найтрадиційніших роздільників, які проводять межі між представниками одного й того самого етносу. Серед інших категорій такого типу можна виділити освіту, рівень ортодоксальності родини та інші. З цього випливає, що єврейські родини Чернівців різнилися між собою за становищем і поведінкою, й, відповідно, статусом у барвистому поліетнічному суспільстві буковинських міст. Напевно найцікавішими є спогади тих осіб, чиє дитинство хоча би почасти припало на «світлі» дорумунські/донімецькі часи: «У мене були надзвичайні батьки, обоє. Мій батько за соціальним статусом був більш буржуазним, ніж мати. Він був більш вільним. Мати була схильна до фемінізму, вона хотіла, щоб її доньки працювали і щоб вони отримали професію. Щодо мене, то я жила у своєму світі, й мені дозволялося жити в цьому світі мрій. Моя родина також належала до нього».

Одним із основних світоглядних конфліктів між євреями Чернівців було питання рівня релігійності й обрання конкретного відгалуження юдаїзму в межах від ортодоксії до ортопраксії. Важливим є питання самої єврейської ідентичності та щільності контактів єврейства з представниками інших етносів у Чернівцях на тлі мінливої історико-політичної ситуації. Флоранс Хейман говорить про те, що євреї суміщали свою ідентичність з австрійською і що саме період перебування Буковини у складі Австро-Угорщини був «золотим» часом для єврейства Чернівців. Для більшості опитаних нею респондентів та їхніх батьків була характерна ностальґія за практично безтурботним періодом життя часів «доброї бабусі Австрії». Єврейська ідентичність була кількарівневою – вона цілком успішно поєднувала у собі особу жителя штетлу чи великого міста з постаттю жителя Австро-Угорщини та підданого імператора династії Габсбургів.

Безперечна цінність даної праці, серед іншого, полягає у тому, що на сторінках книги добре прослідковується динаміка відносин між євреями та політично домінуючими етносами на території Буковини і конкретно міста Чернівці. Зібрані авторкою свідчення жителів реґіону дають змогу побачити взаємовідносини з німцями у світлі трансформацій, які від досить приязних відносин другої половини ХІХ сторіччя, що виявлялися у значній повазі до німецької мови та культури, перейшли до кардинально іншої стадії у 1930-х роках і набули рис явного регресу.

Зрештою невиправною помилкою було би не згадати про яскравий та інформативний огляд біографій видатних літераторів Пауля Целана та Рози Ауслендер. Тема Другої світової війни дуже вдало розкривається через призму доль цих двох відомих чернівчан, які, потрапивши до Чернівецького ґетто, зуміли зберегти життя та продовжували займатися літературною діяльністю. Тема їхнього життя та творчості займає помітне місце у книзі та дозволяє побачити те, що навіть темні воєнні часи не ставали перешкодою на шляху до занять улюбленою справою.

Хотілося би звернути увагу на понятійно-категоріальний апарат, що ним авторка послуговується для позначення тих чи інших явищ. Певні питання викликає вживання понять «барокова цивілізація», «східні традиції класової боротьби», «сільськогосподарський пролетаріат» та «космополітизм» у контексті суспільства Буковини загалом та самого єврейства зокрема. На загал, ці терміни некоректно вживати щодо цього історичного періоду, а деякі з них роблять відсилку до дуже специфічної радянської доби.

Праця Флоранс Хейман «Повернення пам’яті: Сторінки єврейської історії Чернівців» є багатовекторним непересічним дослідженням, побудованим на основі усноісторичного методу. Одним із базових аспектів та мотивів для написання книги є персональна заангажованість авторки у безпосередню тематику дослідження, що додає йому легкого елемента ностальґії та підштовхує як дослідницю, так і читачів до філософування. Фактично у роботі йдеться про реконструкцію пам’яті та меморіалізацію досвідів кількох поколінь. Незважаючи на певні неточності та подекуди специфічний понятійний апарат, книга є дуже легко та доступно написаною, вона розкриває світ переживань автора і вочевидь є якісним зразком не просто дослідження з історії пам’яті й міських студій, а і просто вартісною книгою про життя та минуле. Одним із найцінніших моментів у ній є фраза одного з респондентів: «Немає чернівчан, котрі народжуються. Чернівчани лише помирають». На жаль, час неминучий, але будемо сподіватися, що Чернівці ніколи не втратять історичного ореолу своєї яскравої мультикультурності.