Єдність у розмаїтті

КИЇВСЬКЕ ЄВРЕЙСТВО У ДОВГОМУ XIX CТОРІЧЧІ

Тетяна САМАДОВА

Натан Меїр «Євреї в Києві, 1859-1914». – Київ: ДУХ і ЛІТЕРА, 2016. – 416с.

Ставлення до єврейського населення часто-густо виступало лакмусовим папірцем для розуміння рівня міжетнічних відносин у кожній конкретній державі в різні історичні періоди. Американській дослідник Натан Меїр присвятив свою працю становищу єврейства у період з другої половини XIX до початку XX сторріччя. Це, свого роду, фінальний акорд «довгого XIX сторіччя», крапку на якому поставила світова війна.

Київ було обрано автором невипадково – місто залишалося одним із центрів російської імперської свідомості, а отже – перебувало під пильним контролем влади. З цього ракурсу видається дивним, чому євреї так прагнули отримати дозвіл на проживання у ньому або ж просто потрапити до міста, часами оминаючи законодавчі перешкоди. У той же час Київ для євреїв асоціювався з кращими освітніми можливостями, потенційними варіантами заробітку в різних сферах та тією ж таки доброю інфраструктурою (залізниця, вокзал, ярмарок, біржа і т.д.). По суті, місто саме створювало суспільний запит для населення. І не відгукнутися на нього євреї не могли. Початки життя єврейства припали на «період всеосяжного оптимізму», що надалі трансформувався радше в «еру страхів і втрат» – у 1881 та 1905 роках Києвом прокотилися погроми, що їх автор пояснює досить глибокими причинами: «Насправді, мабуть, одне поєдналось з іншим – п’янка суміш місцевої та завезеної ворожості, що стихійно спалахнула в умовах швидкої модернізації і змін, економічної конкуренції, соціальної нестабільності, релігійного антагонізму та тривожного сусідства релігійних і етнічних груп внаслідок міграції».

Натан Меїр не пише про Київ та єврейство у ньому як про доконану статичну величину. На тлі мінливої політичної ситуації змінювалися й настрої населення, що часто-густо виливалося у неприємності для єврейства, що асоціювалося з чужим світом. Проте така нестабільність та неоднозначність була характерною і для самого єврейського соціуму всередині соціуму імперського. На сторінках книги ми бачимо надзвичайно заможного єврея-промисловця Лазаря Бродського поряд із біднотою, для якої цей багатий світ не є доступним. Тобто матеріальний чинник був і залишався одвічним роздільником населення по різні фінансові прошарки, проте, не самі лише прибутки можна розглядати у цій категорії. Часом незадовільне матеріальне становище змушувало євреїв відходити від традиційних засад своєї віри: «Погіршення економічних умов, мабуть, зробило для багатьох неможливою відмову від праці по суботах через страх бути звільненими, а інші завдяки швидкому поширенню ідеологій єврейського націоналізму та соціалізму набули альтернативного відчуття єврейської ідентичності та причетності».

Каменем спотикання виступала безпосередньо єврейська ідентичність з усією її варіативністю. У модерному Києві зійшлися у мовчазному (хоча і не завжди) протиборстві молоде громадянське суспільство з його новими запитами та традиційна єврейська громада: «Студенти були типовими апікорсім – єретиками й вільнодумцями: в суботу вони сиділи по кав’ярнях замість синагоги та їли некошерні страви в дешевих їдальнях, коли ще не було єврейських студентських їдалень».

Неоднозначним було також ставлення до процесу акультурації євреїв, адже часто-густо влада не мала сформованої точки зору щодо перебування у Києві різних категорій єврейства. Та напевно наймінливішою була оцінка рівня інтеґрованості єврейського населення у житті одного з найбільших імперських міст. Натан Меїр описує цілі стратеґії проникнення та інтеґрації у міське життя. Заможніші представники єврейства прагнули не просто займатися відстороненим спогляданням з позиції середньостатистичного обивателя – вони хотіли мати свій суспільний вплив на новому місці, переходячи до категорій плутократії. З одного боку, офіційна державна влада була зацікавлена у фінансовій активності єврейського населення. З іншого – вона хотіла тримати цей процес під контролем, не даючи забагато повноважень представникам етнічної та релігійної меншини. У автора це добре прописано на прикладі Представництва у справах єврейської благодійності, довкола якого розгорнулася боротьба за фінансовий контроль. Ще один приклад такої спроби контролю – запровадження казенного рабинату, що конкурував із традиційним виборним.

Фактично, в економічній сфері присутність у Києві єврейства була радше вигідною для владної системи, та виникав одвічний світоглядний конфлікт у тому числі й між представниками різних релігійних угрупувань. Православна церква сприймала факт присутності чисельного нехристиянського елемента як потенційну загрозу: «Раніше здавалося, що Київ не може жити без євреїв, але тепер дехто вважав, що він не може жити з євреями – принаймні в тому вигляді, як це було звичним для апологетів “святого Києва”». Церкву дратувала побудова синагог, що своєю присутністю збиватимуть з пантелику православних прочан та створюватимуть символічний простір іншої релігії. Загалом транслятором імперської ідеології та розпалювачем антиєврейських настроїв часто-густо виступала консервативна преса як-то газета «Киевлянин». Таким чином, відбувалося конструювання образу єврея-ворога за допомогою різного роду обвинувачень. Отже, влада зрештою прийшла до рішення максимально розпорошити єврейство, намагаючись не дати йому змоги занадто консолідуватися: «Кінцевою метою держави було розпорошення єврейської громади, перетворення її з самодостатнього суб’єкта з різноманітними функціями на просту сукупність синагог».

Тим не менш, імперська політика не змогла зреалізуватися повною мірою – незважаючи на погроми та значні обмеження, єврейство в Києві часів Російської імперії залишило свій помітний і важливий слід. Присутність єврейського населення стала тим індикатором, який викристалізував Київ як сукупність різного роду дихотомій 

Мирослав МАРИНОВИЧ
Иосиф ЗИСЕЛЬС
Вячеслав ЛИХАЧЕВ
Олег РОСТОВЦЕВ
Віталій НАХМАНОВИЧ
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ
Володимир КУЛИК
Виталий ПОРТНИКОВ
Олег РОСТОВЦЕВ