Єдність у розмаїтті

ДЕ ШУКАТИ І КУДИ ЙТИ ЗА СПРАВЖНЬОЮ ТРАДИЦІЙНОЮ МУЗИКОЮ

Андрій ЛЕВЧЕНКО, випускник маґістерської програми з юдаїки НАУКМА, дослідник української традиційної інструментальної музики, співзасновник культурно-мистецького проекту «Рись»

 Всі ми добре знайомі з українськими народними піснями у виконанні Анатолія Солов’яненка, Бориса Гмирі, хору ім. Г. Вірьовки та іншими народними хорами. Однак давайте дивитися правді у вічі – це лише обробки або «варіації на тему» справжніх народних пісень, з якими всі звикли асоціювати українську сентиментальну душу. Тож що таке «справжня українська народна пісня», де її почути, і хто про неї дбає?

1–2 листопада у стінах Національної музичної академії України ім. П. Чайковського відбулася міжнародна музична конференція. Участь взяли десятки українських та іноземних дослідників. В програмі конференції працювала етномузикологічна секція. Для фольклористів та етномузикологів це значима подія року, коли можна зібратись і поділитися думками з колеґами, розповісти про свої здобутки. Справді, конференція зібрала провідних українських науковців, що досліджують музичний фольклор та інструментальну музику. Серед гостей були і дослідники з Литви.

Офіційно в Україні існує чимало осередків дослідження традиційної музики, один з них – київська консерваторія. Однак і тут кафедру музичної фольклористики ліквідовано ще 2014 року, спеціальні курси переведено на кафедру історії української музики, а вже п’ять років існує лише лабораторія етномузикології із мізерним штатом працівників. За словами литовських колеґ, подібна хвиля закриття та уніфікації спеціальностей, що займаються традиційною музикою, сталася також і в Литві.

Попри бюрократичні та інші обставини, дослідники продовжують працювати, здійснюють експедиції в села, записують музику, видають збірники статей тощо, а на подібних конференціях мають можливість поділитись своїм досвідом та знахідками. Окрім того з’являються незалежні ініціативи, що займаються збереженням та популяризацією традиційної музики.

Перший день конференції закінчився неочікуваним для київської сцени концертом за участі традиційних співачок із сіл. Насправді, кожного разу організатори конференції роблять концерт та запрошують сільський гурт, однак цього разу концерт був справді неочікуваним за кількістю гуртів. Це справжні народні співачки, не зіпсуті клубною сценічною культурою. Вони приїхали з трьох областей – Чернігівської, Сумської та Черкаської. Це була дійсно знакова подія для киян і гостей міста, адже зараз можливість послухати таких виконавців випадає вкрай рідко навіть у селах.

Концерт мав назву «Лівобережне багатоголосся: автентика і реконструкція», ідея концерту – показати збережену до нашого часу унікальну українську традицію багатоголосся. Окрім автентичних співачок із сіл, багатоголосі пісні співали також музиканти-дослідники, які змогли вивчити і перейняти техніку й манеру співу саме так, як вона існувала в селах. Йшлося також про те, аби показати, що ці пісні можуть реконструювати дослідники і заспівати навіть ті, які збереглись лише у записах.

На концерті було представлено багатоголосі традиції Деснянського Полісся (с. Дніпровське Чернігівського району Чернігівської обл.), Слобідщини (с. Комиші Охтирського району Сумської обл.) та Середньої Наддніпрянщини (с. Білоусівка Драбівського району Черкаської обл.). А також виступали міські гурти: «Древо» і «Михайлове Чудо». В залі консерваторії був повний аншлаг, а сам концерт пройшов невимушено і гармонійно. Це був не просто виступ гуртів, а й концерт-лекція з фаховими коментарями провідних дослідників співочої традиції: Євгена Єфремова, Олени Гончаренко, Ірини Данилейко та Галини Пшенічкіної.

Ведучий концерту Євген Єфремов – відомий дослідник українського традиційного співу, а також засновник першого в Україні гурту «Древо», що ще у 70-х почав співати народні пісні без обробок, тобто «в автентичній манері». Це була спроба молодих дослідників відтворити ті пісні, що вони чули в експедиціях у селах від старших співаків і співачок.

Так склалось, що в Україні зараз відомішим є сценічний варіант народної музики, який далекий від оригіналу й має зовсім інші прояви й ознаки. Це добре видно з одягу, поведінки на сцені, і звісно, манери і техніки виконання самої музики. Цьому явищу вигадали окрему назву – «шароварщина» або «шароварна культура». Назва недаремно апелює до шароварів, адже їх давно почали асоціювати з «українським» і «народним». Якщо додати сюди ще хрестоматійні пластикові віночки, горілку, борщ і сало, отримаємо повний набір аксесуарів кітчевої української народної культури. Звісно, йдеться про стереотип, але він напрочуд добре прижився, і далі продовжує набирати абсурдних форм, за якими годі шукати хоч якихось паралелей зі справжньою народною культурою. Яку, на противагу шароварній, останнім часом стали називати «традиційною», щоби позбутися того кітчевого смислового значення, яке нині асоціюється з «народною музикою».

Традиційна музика будь-якої країни світу сама по собі оригінальна, Україна – не виняток. Однак коли йдеться про якусь узагальнену формулу традиційної музики будь-якої країни, то її неодмінно чекає спрощення, реґіональні особливості. Техніки втрачаються, а в результаті отримуємо різні форми кітчу, який хоче вмістити у собі все і по-максимуму яскраве. Таку ж долю спіткала і «народна музика» в Україні, і якщо тепер заговорити про неї, то більшість сприйме вашу розповідь скептично, згадуючи саме радянський сценічний варіант, самодіяльні сільські колективи з баяном тощо.

Де шукати і куди йти за справжньою традиційною музикою у Києві та інтернеті?

Окрім таких концертів, що вкрай рідко відбуваються у стінах консерваторії, у Києві існує ще декілька осередків традиційної музики. Найвідоміший з них – Центр народної культури – Музей Івана Гончара, де відбувається велика кількість подій, присвячених традиційній музиці та традиційній культурі загалом. Також музей став партнером великого міжнародного музичного проекту, і разом з угорським музикантом Міклошем Ботом запустив онлайн-архів музичного фольклору «Polyphony project».

Мета проекту – зафіксувати найкращі зразки українського багатоголосся та викласти у вільний доступ у мережу (polyphonyproject.com). Цей ресурс вже працює, на ньому опубліковано понад 1000 пісень у форматі аудіо та відео, навіть з можливістю прослухати окрему партію пісні (окремий голос виконавця/виконавиці) – це спрощує роботу з піснею охочим перейняти традиційний спів, а також дослідникам, які працюють із цією темою.

За часів незалежності видано понад 100 дисків з традиційною музикою, записаною у різних реґіонах України. Запустився неймовірний онлайн-проект bervy.org.ua, де можна послухати унікальні архівні записи, починаючи ще з 60-х років минулого сторіччя. На сайті працює інтерактивна мапа, тож музику можна слухати за реґіонами.

Крім можливостей пасивного знайомства і слухання, відбуваються також події, де можна навчитися традиційної музики. Такі події готує культурно-мистецький проект «Рись», що організовує освітні заходи, присвячені традиційній музиці в Україні. Тепер майже будь-хто, незалежно від наявності музичної освіти, може почати вивчати спів або гру на музичних інструментах. Зараз проект втілює довготривалі курси зі співу, а цього року вже вчетверте відбулася «Літня Школа традиційної музики», де близько 100 учасників впродовж тижня відкривали для себе українську традиційну музику.

Видається, у наш час існує досить можливостей аби відшукати і познайомитись зі справжньою традиційною музикою, тож лишається лише зробити крок.

 

P.S.

 

Ми вже неодноразово звертали увагу наших читачів на те, що неодмінним фактом підтвердження існування національного життя є найрізноманітніші фестивалі-концерти. Але репертуар виконавців на цих заходах, маючи безумовно національне забарвлення, не є результатом пошуку автентичної національної культури етносів, що живуть в Україні. Зусилля національних громад допоки, на жаль, не спрямовано на пошук зразків культури, що її створили і берегли впродовж тривалого часу носії автентичної культури, які незворотньо йдуть у вічність.

 

Це проблема спільна, але вже час повернутися до збереження нематеріальної культурної спадщини, в тому числі музики, співу, танців, а також звичаїв, обрядів, свят, які ще можна почути в наших селах і родинах. Не гаймо часу. Долучаймося до цієї важливої роботи.

Фото Валентини Проценко

Мирослав МАРИНОВИЧ
Иосиф ЗИСЕЛЬС
Вячеслав ЛИХАЧЕВ
Олег РОСТОВЦЕВ
Віталій НАХМАНОВИЧ
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ
Володимир КУЛИК
Виталий ПОРТНИКОВ
Олег РОСТОВЦЕВ