УКРАЇНСЬКА ОСВІТА ПО-ЛАТВІЙСЬКИ
У січні відзначила 20 років від заснування Українська школа у Ризі (Латвія).
Школа розташована у центрі латвійської столиці у гарному будинку – пам’ятці архітектури кінця ХІХ ст. Ця школа давно вже «переросла» свій офіційний статус середнього учбового закладу, і перетворилася на центр українства не лише у масштабах Риги або Латвії, а і всієї Балтії!
Ризьку українську середню школу засновано 1991 року, це державний середньоосвітній навчальний заклад, який пройшов державну акредитацію і фінансується з держбюджету Латвії. Його педагоги надають більш як двомстам учням якісну освіту згідно з чинними в Латвії стандартами, застосовуючи і найкращі європейські методики. «Навчання здійснюється за двомовною системою: 60% – латиська мова, 40% – українська. Крім того, з першого класу учні вивчають англійську та російську мови. З сьомого класу додатково, за бажанням, запроваджується ще одна іноземна мова – іспанська або німецька. Крім загальноосвітніх дисциплін вивчається українська мова та література, історія і культура України, народознавство, міфологія й естетика. Учні школи постійно беруть участь в олімпіадах і конкурсах, які відбуваються як в Латвії, так і в Україні. Щороку українські школярі з Риги беруть активну участь у Міжнародному конкурсі української мови ім. П. Яцика, на якому посідають призові місця.», – розповів речник МЗС України Олександр Дикусаров, який разом із главою відомства Костянтином Грищенком був присутній на відзначенні 20-річчя школи. Урочистості також відвідали Президент Латвійської Республіки Андріс Берзиньш та мер Риги Ніл Ушаков.
Пан Грищенко у промові подякував латвійській владі за всебічну підтримку цього освітянського осередку українства на латвійській землі, а також передав у дарунок школі спеціальний інтерактивний комплекс для облаштування кабінету україністики, а також понад 170 найменувань книжкових видань, які поповнять бібліотечний фонд школи.
А тепер – стоп! Забудьмо про офіціозні державні та міжнародні заходи з нагоди ювілею Української школи у Ризі й повернімося в Україну. Чи хтось пригадає, як Президент Віктор Янукович або глава уряду Микола Азаров святкують дні народження (чи то дні заснування) середніх шкіл? Чи хтось пригадає бодай одну школу, яка має таку підтримку з боку влади у цілому та конкретних політиків чи державних діячів поодинці? Ну хіба що перед виборами або на «малій Батьківщині», і то кількість цих меценатів на пальцях двох рук можна перерахувати. А чи чув хто-небудь, що за умов нинішньої «оптимізації» будівля котроїсь з болгарських, польських чи кримськотатарських шкіл, або ж українських шкіл на Донбасі чи російських на Галичині отримала не повідомлення про скорочення або взагалі закриття закладу, а про розширення її бібліотечних фондів за рахунок нових книг і підручників, або ж спромоглася провести ремонт чи утеплення приміщення, або фантастичну річ – технічну модернізацію?! Особисто я подібної інформації не пригадую… І не акцентую увагу на підтримці окремих шкіл, університетських кафедр чи національних культурних центрів з боку урядів окремих держав, що їхні мови, історія та культура вивчаються у цих освітніх закладах. Добре, що через свої дипломатичні установи держави ЄС (а також Ізраїль, Канада, Японія, США) підтримують українців, котрі воліють долучитися до світових культур, світової гуманітарної цивілізації… або ж – пізніше виїхати звідси і «прикріпитися» до демократичних розвинених країн.
Як визнав К. Грищенко, не кожна елітна гімназія або зразкова середня школа в Україні має такі можливості та ресурси, що їх має ризька Українська середня школа… Публіцист, перекладач, доктор математики Максим Стріха з цього приводу відзначає: «За умов, що склалися в освіті України, немає жодного сенсу порівнювати функціонування українських середніх шкіл та шкіл країн Євросоюзу! Адже в ЄС добре розуміють, наскільки важливими є якісна середня освіта, забезпечення шкіл людським (інтелектуальним) і технічним ресурсом для процесу навчання. Якісне навчання сьогодні – це розвиток науки, економіки і суспільства завтра і післязавтра. Українська школа у Ризі – один з учбових закладів, відомих в українській ойкумені завдяки саме успішному втіленню європейських стандартів освіти, європейських принципів підтримки національних меншин. Подібні школи успішно працюють у Тбілісі (Грузія), Познані (Польща), інших державах ЄС, де активно діє українська громада». А в Україні громада не завжди може відстояти право своїх дітей на українську ж освіту! На думку М. Стріхи, «чинна влада через відповідне міністерство (міністерство освіти, молоді та спорту) розпочала й успішно впроваджує процес нищення української науки. Уперше за двадцять років Незалежності, у Міносвіти України ліквідовано Департамент з питань науки! Наукові теми у підлеглих міністерству освітніх закладах скорочено – а відповідно, скорочено і фінансування науки у цих установах».
«Звуження українського науково-освітнього простору тягне за собою і звуження простору науки та освіти тих народів, які населяють Україну. А відтак і процес люмпенізації суспільства посилюється. Влада багато інформує про розробку концепцій – освітньої, культурної політики, державні «мужі» клянуться у вірності Європейській мовній хартії, європейським стандартам освіти – але те, що відбувається у цій сфері, абсолютно протилежне до гучних заяв влади. І повірте, що росіяни в Україні навряд чи отримають обіцяні їм владою права на навчання по-російськи, адже відповідних підручників у школах вчителі так і не побачили. Як не побачили належної кількості абеток ні кримські татари, ні гагаузи, ні болгари та чехи у різних областях країни», – визнає педагог, політик Лілія Гриневич.
Уже навіть відомий спортсмен і політик Віталій Кличко помітив: «На вулицях Києва я не чую нормальної української або звичайної російської мови – або нецензурна лексика, або суржик лунають. Це жахливо! А найгірше, що так спілкуються наші діти – вони не чують літературних мов – ні української, ні російської, ні інших…».
Рецепти і Стріха, і Гриневич, і Кличко пропонують ті ж самі: зупинити нищення освіти та науки, зацікавити підростаюче покоління вивчати державну, рідну, іноземні мови, повернути людям повагу до освіти, науки, підтримати книговидання і розробку сучасних педагогічних та освітніх механізмів, які би відповідали реаліям часу, потребам України та стандартам Європи.
