Єдність у розмаїтті

ЛІНА КОСТЕНКО: «ГРЯДУЩИЙ ХАМ ВЖЕ НАВІТЬ НЕ ГРЯДЕ. УЖЕ ВІН САМ В ГРЯДУЩЕ НАС ВЕДЕ»

 Є Україна, є російськомовні українці, є двомовні українці. Це реалії. Але немає і ніколи не буде ніякої «русскоязычной Украины»! На жаль, у нинішньому парламенті, де править «тупа хамська сила», можна програти мовний закон, але депутати від опозиції не мають права це зробити.

Іван Дзюба, письменник, академік НАН України

***

Я не звертатиму уваги на ту, нічим не прикриту брехню, яка йде з вуст Колесніченка й інших провідників путінської ідеології в Україну, тому що це техніка, інструментарій і дрібниці. Головне, що цей законопроект авторства Колесніченка, який відпрацьований на Луб’янці і в Кремлі – це однозначно інструмент остаточної путінізації України. Путінізація у всіх її проявах, де складовими є «Російський світ» Кирила, складовими є заволодіння інформаційним простором.

Стосовно мовної хартії – це так само цинічна, відверта і нічим не прикрита брехня, тому що Венеційська комісія чітко сказала в своєму висновку про те, що законопроекти, що перший, що другий, суперечать десятій статті української Конституції і міжнародним інструментам, тобто договорам, які застосовуються у сфері мови – Європейській хартії реґіональних та міноритарних мов і Рамковій конвенції стосовно національних меншин.

Єдине, що залишилося захищеним на рівні української Конституції – це державний статус української мови, оскільки державний її статус – це питання життя української нації, українського етносу, української держави і її європейської перспективи.

Сергій Головатий, народний депутат

***

Що дає цей закон російськомовній громаді України з того, чого вона сьогодні де-факто не має? Насправді, нічого не дає. Він їм дає одну дуже погану річ – право не вчити української мови, не вживати. Для чиновників – забути. Причина в тому, що закладається міна сповільненої дії під ту ж саму російськомовну общину України. Знаєте коли це дасть їм позитив? Тільки в тому випадку, якщо Україну як державу буде ліквідовано і [вона] стане частиною нової Російської імперії.

Тарас Чорновіл, народний депутат

***

Нав’язування суспільству дискусії про мови, вельми болючої для україномовної частини суспільства, яка переживає постколоніальний синдром і зазнає реальної дискримінації в сфері мови, може мати лише одну реальну мету: спровокувати протистояння суспільних середовищ за етнокультурними орієнтаціями. Але можлива і ще одна прихована мета: перенести центр дискусій в ірраціональну мовну сферу, захистившись від справедливої критики за економічні прорахунки. Напевне, провладні сили влаштовувало б, аби мешканці Донбасу та Галичини обмінювалися взаємними обрáзами з приводу етнічних стереотипів, а не намагалися з’ясувати, скажімо, чому зруйновано систему соціального забезпечення й залізничного сполучення, куди ділися кошти, призначені на «Євро-2012», що діється з оподаткуванням. Та хіба мало таких дражливих питань могло б виникнути в згуртованому й свідомому спільності своїх інтересів суспільстві!

Архієпископ УАПЦ Ігор (Ісіченко)

***

Увесь цей шабаш навколо мови має значно складнішу генеалогію і може мати значно драматичніші соціокультурні наслідки, ніж здається навіть у найгіршому сценарії. Знову, як і в СРСР, запанували люмпенські поняття про культуру, знову невігластво стає запобіжником проти критичного мислення, знову брутальність підмінює собою всю систему стосунків всередині суспільства як простору подоланої етики.

Цивілізовані УКРАЇНЦІ остаточно переконаються, що свою мову і культуру, свою державу і своє майбутнє треба захищати щодня, щогодини, в будь-яку хвилину свого життя.

Цивілізовані РОСІЯНИ і РОСІЙСЬКОМОВНІ УКРАЇНЦІ зміцнять відчуття свого українського громадянства. Не випадково одним із перших зреагував на цей черговий «бєспрєдєл» донецький журналіст Денис Казанський, який ствердно сказав українській владі: «Я не нуждаюсь в вашей защите, потому что самое большое зло в Украине, от которого я хотел бы защититься, — это вы сами».

Українці ж, нездатні думати, разом із росіянами, які відчувають себе частиною «Русского мира», перетворяться на совкову трясовину, яка й далі профануватиме російську державність і російську культуру — коштом російського бюджету.

Україна остаточно розділиться не на україномовну та російськомовну, а на потенційно європейську та безперспективно совкову. Перша розмовлятиме українською, російською, англійською та іншими мовами, а мова другої буде фєня, яку узаконить законопроект № 9073. І тим самим пришвидшить кінець безкордонного спадку імперії як «страны рабов, страны господ», якій немає і не може бути місця в складній інтелектуальній архітектурі сучасного світу.

Оксана Пахльовська, письменник, культуролог

***

Ми проти закону, спрямованого на зіткнення різних частин українського суспільства і будь-яке розмежування, поділ нашої країни. Кримські татари бачать свій розвиток у рамках держави Україна, і закони, спрямовані на його дроблення, жодним чином не в наших інтересах. Щодо механізмів захисту мовних прав, то нам вистачило б і закладених у Конституції, і існуючих законодавчих актів. Інша справа – що для повної їхньої реалізації кримських татар все ж потрібно визнати корінним народом на території України.

Ще один неприємний момент в цьому законопроекті: він ускладнює навчання кримськотатарської молоді. Бо в Криму своя ситуація: російською молоді кримські татари говорять чи не краще, ніж тамтешні етнічні росіяни. Ми, в свою чергу, добиваємося того, щоб вони паралельно вчили не тільки рідну, кримськотатарську мову, а й українську, оскільки в перспективі їм доведеться вступати до українських вузів.

Ми бачимо їхнє майбутнє тут, в Україні, на рідній землі, і не посилаємо дітей вчитися до Петербурга і Москви, як росіяни Криму. Але в умовах скорочення україномовного середовища, яке передбачає цей законопроект, нам буде складніше мотивувати дітей до використання української, і, відповідно, складніше готувати їх до вступу.

На практиці звернення до органів влади своєю рідною мовою нереально. Поки вони наймуть перекладача, поки розберуться – це уповільнює розгляд будь-якого звернення в рази. Тобто чинити так можна, але на практиці невигідно.

Ось Табачник недавно говорив, що у татар величезні перспективи і можливості для отримання освіти рідною мовою. Нісенітниця, якщо чесно. На весь Крим п’ятнадцять шкіл з навчанням кримськотатарською. На практиці це означає, що доступ до освіти рідною мовою є в однієї дитини з десяти.

Мустафа Джемілєв, голова Меджлісу кримськотатарського народу, народний депутат України

***

Це чисто політичне рішення, обумовлене низьким рейтинґом правлячої коаліції, якій прийняття цього закону додасть приблизно 5%. Реально подібне рішення стосуватиметься тільки російської мови, бо у держави, по-перше, немає бажання підтримувати мови національних меншин, по-друге, – грошей, адже на реалізацію цього закону, за висновками експертів, потрібно від 5 до 7 млрд. грн., яких у держави немає, і не передбачається. Насправді, проблема є системнішою: люди, які виступають за прийняття закону, борються за те, щоб не розмовляти українською мовою, не вивчати її, не користуватися нею.

І хоч я і не є українцем за етнічним походженням і українська не є моєю рідною мовою, але вважаю, що мовою міжнаціонального спілкування має бути лише українська, адже у Франції різні національності спілкуються французькою мовою, у Великій Британії – англійською, у Німеччині – німецькою, і ніхто з існуючих там національних меншин не нав’язує свою мову, як мову міжнаціонального спілкування.

Закон потрібен тому, щоб точно вказати, що таке державна мова, які гарантії, які заохочення треба робити, щоб підтримувати, розвивати державну мову. Для цього мусить бути закон. Має також бути закон про мови національних меншин, включаючи й російську мову. Повинні бути певні права, щоб меншини могли ними користуватися, як у повсякденному житті, так, можливо, і якихось офіційних аспектах. Але це мають бути не політизовані закони, а суто гуманітарні.

В Україні дійсно є мови, які потребують державної підтримки, але не російська, а кримськотатарська, гагаузька, ромська, караїмська та кримчацька, урумська та румейська. І саме їх, як міноритарні, захищає Європейська хартія реґіональних і міноритарних мов. Європейське законодавство захищає мовну різноманітність і спрямоване на підтримку зникаючих мов. Його положення жодним чином не стосуються мов, яким такі процеси не загрожують, і які, до речі, мають значну підтримку в освіті від історичних батьківщин. Закон розв’яже руки тим, хто намагається взагалі вилучити українську мову з обігу у реґіонах, де є 10% іномовного населення. І це, на мій погляд, просто злочин проти української мови.

Автори законопроекту розуміють лише власний інтерес, а тому будь-яку іншу позицію вважають неконструктивною. Але вона існує – і то критика мовників, культурологів, політологів, тобто спеціалістів, а не просто заангажованих дилетантів. Тож не дивно, що пан Колесніченко вдається до образ на адресу Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин Кнута Воллєбека, який піддає проект обґрунтованій критиці, виходячи з того, що він не відповідає суті Європейської хартії.

Національні громади України, і це є у статуті нашої організації – Конґресу національних громад, прагнуть інтеґрації у громадянське суспільство України. Ми прагнемо будувати спільний дім, який не руйнуватимуть заради кон’юнктурних інтересів.

Йосиф Зісельс, голова Асоціації єврейських організацій і громад (Вааду) України, виконавчий віце-президент Конґресу національних громад України

Від редакції. Наскільки демагогія навколо «захисту» мовних прав національних меншин України є кон’юнктурною стало зрозуміло, коли «борці» прогавили, забули, не згадали (вибирайте будь-яке визначення) зовсім непересічну подію – 20-річчя прийняття Закону про національні меншини.

Адміністрація президента, Гуманітарна рада, органи виконавчої влади, профільний комітет Верховної Ради жодним словом не згадали про документ, який регулює життєдіяльність національних меншин в Україні, не використали цю нагоду для серйозної розмови про справжні проблеми значної частини громадян України. Це і є справжнім показником ставлення до етнонаціональної політики, концепцію якої досі не прийнято.

Sapienti sat – розумному досить, як казали давні римляни.

Кирилл ДАНИЛЬЧЕНКО
Мирослав МАРИНОВИЧ
Лиля БУДЖУРОВА
Виталий ПОРТНИКОВ
Вадим ФЕЛЬДМАН
Петро МАРУСЕНКО
Антон САВІДІ
Олена ДОНЕЦЬ