Єдність у розмаїтті

ЗУСТРІЧ В КИЄВІ З ЙОСЕФОМ МЕНДЕЛЕВИЧЕМ

Євген СВЕРСТЮК, спеціально для «Форуму націй»

Від пана Йосифа Зісельса я дізнався, що в понеділок, 21 травня, до Київа приїздить Йосеф Менделевич і виступатиме в синагозі на вул. Жилянській.

Великий простір синагоги був заповнений мало, було може 50 осіб. Йосеф із довгою сріблястою бородою в білій одежі рабина говорив перед авдиторією як прозорий привид зі світу іншого.

Коли ми зайшли – він покинув своє місце і подався назустріч. Мало з ким так обіймаєшся, як з тим, з яким ми разом похитувалися на лютих вітрах 36-ї зони. Там ми обживали лагер років п’ять.

Між нами був якийсь особливий зв’язок, на рівні дотику до правди, яка єднає і різнить. Нас зближувала і єднала віра. Не мало значення, що він був юдеєм, я – християнином. Ми не дискутували на тему молитви «Отче наш». Але відчували, що Бог у нас понад усе. Я дуже шанував і підтримував принцип Йосефа не працювати в суботу і утримуватися від некошерної їжі.

Він жвавий, дотепний, веселий, замислено-зосереджений, гострий на розум і нещадний в оцінках, і в глибині його таївся діямант нерозмінної правди, що не улягала впливам.

Утрьох, з ним і з Сергієм Ковальовим, обдумували якісь, як нам тоді здавалося, особливо важливі справи. Кажуть: «між тими людьми є попередня домовленість». Вони ж ні про що не домовлялися, не змовлялися, а та «домовленість» сиділа в них ще до зустрічі. Вони лише довірливо дивляться один на одного.

Отже, ми обнялися, подивилися один на одного і побачили, що не змінилися впродовж 30 років. Він почав розповідати про мене, наче продовжуючи лекцію і нагадав, що я «був учителем», бо ж мені тоді було за 45 років.

А рабин Менделевич завжди учень. До своєї віри і традиції його повернули мертві, поховані без могил. До вірності закону його повернули відступники, що ставили себе за приклад. До правди його навертали тотальна лжа і амбівалентність, в яких влаштовували своє життя не засвічені духом.

— Чи знає тепер Україна Зеновія Красівського? – раптом запитав він. – Чи знає його як велику людину?

Я сказав, що в селі Витвиця йому поставлено пам’ятник. Що люди прикарпатського реґіону знають його ім’я. А от Україна не дуже знає.

— Україна мусить знати Зеновія Краківського, велику людину з народу!

— Я цілком згоден. Давайте спробуємо здійняти хвилю і повернутися до Зеновія Красівського. Задля справедливости.

— Я згоден. Я спробую, – сказав Йосеф. Ми обнялися.

Його вже чекали, щоб відпровадити до авта, адже мав квиток на Ригу – місто свого дитинства.

Менделевич – рідкісна людина. У нас його мало хто знає. Він підписував слухачам свою книгу «Операция свадьба» – про головну пригоду своєї молодості: спробу втекти в Ізраїль на літаку. Якби це вдалося – пригода мала б сезонний резонанс. А так ми маємо яскраву і повчальну історію про прагнення людини до правди і волі.

Про таємні зустрічі людини з Богом, а, власне, про те була мова в синагозі. У нього таких зустрічей багато, бо він їх відчуває серцем і хоче передати свій внутрішній досвід. Спроба втечі, арешт, етапи, лагери – то тільки зовнішня канва його життя з Богом.

Йому дуже хотіли допомогти. Наприклад, шанований рабин з Єрусалима передав дозвіл не дотримуватися кошерності. Він задумався і внутрішньо запротестував. Потім поділився своїми думками з нами. «Яке значення має дозвіл, коли йдеться про вимоги, які я ставлю собі?»

Я вийшов на заслання, а Йосеф ще довго сидів. У мене було враження, що він уникає допомоги з принципу: людина має зносити все і дякувати Богові. Який сенс пориватися в зону полегшених випробувань?

Але перед нашими друзями євреями була ясна перспектива: вихід на волю і повернення на свою історичну батьківщину, де на них чекають з розкритими обіймами.

Вони розуміли, що перед українцями немає іншої перспективи, крім виходу в сибірське заслання або повернення додому, в зону особливого тиску і нагляду. Вони прагнули нам допомогти, як тільки могли. Вони апелювали до вільного світу. Багато з них написали спогади про спільне життя в зоні. Йосеф Менделевич написав зворушливі «спогади про українських політв’язнів». А наш спільний друг Ар’є Вудка вивіз у своїй пам’яті цілу збірку «Українські поезії за колючим дротом».

Зрозуміло, що усі вони твердо зобов’язалися боротися за правду і закон, однаковий для всіх, за те, що однакові злочини і нацистів, і комуністів мають бути однаково карані.

Несподівано після Чорнобильської катастрофи і 1989-го настав annus mirabilis. Упав Берлінський мур, упала імперія зла. Але комуністи вціліли і навіть не налякалися…

Колись, повертаючись із заслання, десь у Іркутську я потрапив під брутальний обшук якогось капітана на прізвище Менделевич. «Эх, несчастный, – сказав я, – знали бы вы, что для меня значит звучание вашего имени». Він подивився дурнуватими очима і відвернувся. Приблизно такими ж очима дивилися і різні совки, коли їм розповідали, що в лагері були нормальні українсько-єврейські стосунки і взагалі міжетнічна толерантність.

Але ось у ХХІ сторіччі ми зустрічаємось із Йосефом Менделевичем. Він зберіг свою молоду усмішку, пам’ять про свої лагерні університети і щирість почуттів. Він, чоловік без лукавства, розповідає людям про всеприсутність Бога у нашому житті. І нагадує, що народ має пам’ятати своїх великих синів.

Кирилл ДАНИЛЬЧЕНКО
Мирослав МАРИНОВИЧ
Лиля БУДЖУРОВА
Виталий ПОРТНИКОВ
Вадим ФЕЛЬДМАН
Петро МАРУСЕНКО
Антон САВІДІ
Олена ДОНЕЦЬ