Єдність у розмаїтті

ЙОСИФ ЗІСЕЛЬС: «МОВНИЙ ЗАКОНОПРОЕКТ КОЛЕСНІЧЕНКА- КІВАЛОВА СТАНОВИТЬ ЗАГРОЗУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВУ»

— Чи підтримуєте ви цей законопроект? Наскільки він вам близький і чи дійсно вартий того, щоб його ухвалили?

— Ми не підтримуємо законопроект Колесніченка-Ківалова, оскільки, на наш погляд, він не вирішує проблем із мовами національних меншин. Це чисто політичне рішення, обумовлене низьким рейтинґом правлячої коаліції, яке, за розрахунками політтехнологів, додасть близько 5% голосів потенційного електорату.

Реально проект стосується лише російської мови, адже у держави, по-перше, немає бажання підтримувати мови національних меншин; по-друге, немає коштів для реалізації декларованої підтримки, оскільки, за висновками експертів, для цього потрібно від 5 до 7 млрд. грн. Далі. Насправді, проблема є системнішою: люди, які виступають за прийняття закону, борються за те, щоб громадяни не розмовляли українською мовою, не вивчали її й не користуватися нею.

Але закон, що регулює мовні проблеми в Україні, потрібний, оскільки ми й досі послуговуємося радянським, а задеклароване там поняття «мова міжнаціонального спілкування» взагалі не є правовим.

— Йдеться про закон про мову 1989 р.?

— Так. Саме там закріплено державний статус української та російської – як мови міжнаціонального спілкування.

Якщо йдеться про мову міжнаціонального спілкування, то я, хоч і не є етнічним українцем, і українська мова не є моєю рідною (нею є саме російська), тим не менше вважаю, що в Україні мовою міжнаціонального спілкування має бути лише українська, а не будь-яка інша мова. У Франції представники різних національностей спілкуються французькою, у Великій Британії – англійською, у Німеччині – німецькою мовою. Попри багатонаціональність громадян цих країн, ніхто з них не нав’язує власної мови як мови міжнаціонального спілкування.

Закон потрібен для того, щоб чітко визначити статус державної мови, ґарантії її підтримки і розвитку, механізми заохочення до вивчення і сфери діяльності, де вона має обов’язково застосовуватися. Закон також мусить регулювати розвиток мов національних меншин, включно з російською, захист міноритарних (або зникаючих чи загрожених мов), застосування мов меншин в освіті, судочинстві та інших офіційних сферах. Але ці закони не можуть бути політичними. Це аспекти гуманітарні, і розроблятися мають не заанґажованими політиками, а спеціалістами – мовниками, соціолінгвістами, правниками. Більше того, варто припинити спекуляції на мовному питанні, не використовувати його як елемент передвиборчих технологій.

— Законопроект Колесніченка-Ківалова не вирішує проблем, про які ви сказали?

— Не вирішує. Коли творці законопроекту посилаються на Європейську хартію, то навмисно іґнорують той факт, що закон про її ратифікацію в Україні ухвалено, свідомо чи з неповного розуміння, з концептуальними помилками. Суть Хартії полягає в налагодженні механізмів застосування реґіональних мов і, що головне, підтримці мов, які знаходяться на межі зникнення (в Україні це кримськотатарська, ромська, гагаузька, караїмська і кримчацька, урумська та румейська мови, що не мають історичних батьківщин, де б цими мовами послуговувалися. Натомість передбачається захист російської, угорської, румунської тощо, які мають всі можливості для розвитку і застосування, а до того використовують ресурси історичних батьківщин, що опікуються освітою, забезпечують підручниками, посібниками, запрошують до себе на навчання. Щоправда, навзаєм розраховують на певні політичні дивіденди, що особливо простежується останнім часом, зокрема у питанні надання громадянства деяких східноєвропейських країн та вимог до України, що призводять до «непорозумінь» у міждержавних відносинах.

А між тим носії загрожених мов у жодному з реґіонів проживання не становлять 10% відсотків населення, а отже, не можуть розраховувати на підтримку згідно з цим законом. Проте на цьому автори законопроекту вважають за краще не акцентувати уваги, хоч їхні консультанти очевидно прекрасно розуміють спотворення суті Європейської хартії.

Венеціанська комісія у своїх висновках підкреслила ризик ставлення до російської на тому самому рівні, що й до української, оскільки це може зменшити інтеґраційну силу української мови та поставити під загрозу роль, яку українська має відігравати як єдина державна мова.

Безумовно, за всім цим стоїть російська мова, і бажання нав’язати її у чималій кількості реґіонів як офіційну мову, що призведе до уповільнення розвитку української мови. Вона витримає, я в тому переконаний, але дуже великою ціною. Чинитиметься опір розвитку української мови, її вилучатимуть із сфери офіційного застосування, медіа, освіти. І це, на мій погляд, просто злочин проти української мови.

— У своєму поясненні до цього законопроекту на власному блозі пан Колесніченко написав, що громади національних меншин дискримінуються – закриваються школи, неможливими стають навчання, випуск газет. Чи відповідає дійсності ця ситуація?

— Це неправда. По-перше, держава не повинна підтримувати всі ініціативи, що йдуть від національних громад, адже їх, принаймні декларується, 135. Неможливо, щоб держава підтримувала і школи, і дитячі садки, і виші всіх національних меншин. Громада мусить акумулювати власну енергію і можливості для розвитку національної освіти, спираючись при цьому на підтримку історичних батьківщин. Наприклад, я вже понад 20 років займаюся єврейською освітою як керівник Асоціації єврейських організацій і громад (Вааду) України. За практично повної відсутності державної підтримки ми маємо 40 денних шкіл, 60 недільних, десятки дитячих садків, релігійні учбові заклади – все це йде за рахунок фондів, різних організацій, приватних спонсорів. Якщо б ми чекали, коли держава нам допоможе, то нічого цього не було б. Ще 20 років тому я казав росіянам, намагайтеся вирішувати це питання самостійно – у вас чимала громада, у вас можуть бути спонсори, є велика кількість висококваліфікованих вчителів, бажання батьків. За 20 років багато чого можна було досягти, не чекаючи, поки держава знайде можливість, а головне – кошти. Це перше.

І друге, Україна з набуттям незалежності опинилася перед нагальною проблемою підтримки української мови, упослідженої в радянські часи. У деяких областях країни українська сьогодні є реґіональною і потребує режиму посиленої підтримки.

Чуючи про проблеми і загрози російській мові за умови її повного домінування в інформаційному просторі, волання про обмеження національних меншин у можливостях отримувати освіту й інформацію, не можна не згадати про те, що є меншини, які практично втратили рідну мову внаслідок насильницької русифікації. І в тому, що сьогодні вони зараховуються до «русскоязычного» населення, – їхня біда, яка стрімко призводить до втрати національної ідентичності. Ось тут і треба докладати зусиль, допомагаючи молоді не втратити національної пам’яті, основною складовою якої є рідна мова. Варто хоч один раз чесно і тверезо подивитися на цю проблему і не шукати приводу знов ділити України, сіяти розбрат і на тому отримувати сумнівні дивіденди.

— Чому передбачається підтримувати саме російську мову, а не будь-яку іншу?

— Насправді тут йдеться про бажання поліпшити передвиборчий імідж у традиційно своїх східних реґіонах. А також про консервацію невігластва, небажання розуміти, що живемо вже не в радянському союзі, вчити іншу мову (і не лише українську). Частина росіян очевидно не розуміє, що під російськомовну общину України у такий спосіб закладається міна сповільненої дії, частина – протестує проти законопроекту і просить не захищати її.

Зауважу, що нове покоління, в тому числі й представники інших національних меншин, вивчає українську мову краще, ніж росіяни. Вони розуміють, що жити в державі Україна, реалізуватися, бути конкурентоздатними можна лише за умови знання державної мови. З 2004 по 2010 українська мова стала вагомим чинником державного, громадського, культурного життя, розширилася сфера її побутування. Законопроект відкидає нас у цьому розвитку назад.

Законопроект знову загострює відносини між сходом і заходом України. Розкол між європейською і радянською ідентичностями може бути подоланий лише за умови розуміння спільної долі в єдиній країні, а тому не варто провокативно загострювати мовне питання, що серед електоральних проблем займає аж 31 місце.

— Колесніченко неодноразово підкреслював, що невиконання Україною положень Хартії і спонукало його до роботи над законопроектом.

— Комісар ОБСЄ Кнут Воллєнбек, якого пан Колесніченко звинувачував у тому, що він «не відповідає повноваженням і порушує основоположні демократичні принципи і норми прав людини, сприяє породженню в Україні нетерпимості і провокує виникнення етнонаціональних конфліктів» і якого він хотів би звільнити з посади, дав вичерпну характеристику законопроекту. Вона збігається з позицією Венеціанської комісії і полягає в тому, що існує небезпека отримання російською мовою того самого рівня захисту, що й української.

А щодо Хартії, то вона дійсно не виконується, хоча й не потребує таких захисників, як пан Колесніченко. Її імплементації, по-перше, заважають, як зазначено вище, концепційні хиби при ратифікації, зобов’язання щодо мов, які не потребують підтримки, а по-друге, – небажання виконувати суть міжнародного документа, натомість бажання пристосувати його до поточної політичної ситуації.

Так, Хартія в Україні не виконувалась. А скажіть, будь ласка, чи виконується в країні хоч один закон в умовах замовного судочинства і довільного трактування національного законодавства?

У парламенті законопроекти голосуються без ретельного обговорення, врахування зауважень, висловлених фахівцями (до речі експерти Верховної Ради розгромили законопроект і рекомендували повернути його на доопрацювання), бездумне голосування більшості відбувається за порухом руки пана Чечетова. Неадекватною є й поведінка опозиції.

А що ж національні меншини? У своїй заяві на захист Кнута Воллєбека Конґрес національних громад України зауважив, що «Закон про ратифікацію Хартії реґіональних і міноритарних мов, як і проект закону «Про основи державної мовної політики» не дістали однозначно схвальної оцінки ані в середовищі національних меншин, ані в українському суспільстві. До того ж жодного разу національні меншини України спільно не обговорювали зазначеного законопроекту у відкритому режимі, не заслуховували арґументів його авторів та не висловлювали власних позицій і зауважень». На сьогодні мовний законопроект Колесніченка-Ківалова суперечить як українській Конституції, так і Європейській Хартії регіональних і міноритарних мов.

Запитайте у гагаузів, кримчаків, караїмів, кримських татар, що дає їм цей закон. Аж нічого. Як представник єврейської громади відповідально кажу: «Нам цей закон не допомагає».

Національні громади України, і це є у статуті нашої організації – Конґресу національних громад, хочуть інтеґруватися у громадянське суспільство України, яку ми бачимо європейською державою, а не сателітом північного сусіда. Ми не задоволені методами, які застосовує влада для продавлення через парламент необхідних рішень. Лише широке і фахове обговорення, врахування всіх зауважень спеціалістів і міжнародних організацій дозволить створити збалансований закон, що відповідатиме нормам міжнародного права. До того запропонований документ становить загрозу українському суспільству, оскільки нехтує державним статусом української мови, не захищає загрожені (миноритарні) мови і вносить розбрат і напругу в українське суспільство.

Інтерв’ю кореспондентові радіостанції «Deutsche Welle» Лілії Ржеховській
Мирослав МАРИНОВИЧ
Иосиф ЗИСЕЛЬС
Вячеслав ЛИХАЧЕВ
Олег РОСТОВЦЕВ
Віталій НАХМАНОВИЧ
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ
Володимир КУЛИК
Виталий ПОРТНИКОВ
Олег РОСТОВЦЕВ