Єдність у розмаїтті

РАЗОМ У «КОВЧЕЗІ»

Тетяна ХОРУНЖА

У липні у Більшівці на Франківщині пройшов VІІ Міжнародний міжрелігійний молодіжний семінар «Ковчег-2012». Його організатори – Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Генеральне консульство Республіки Польща у Львові, Федерація польських організацій в Україні, Український католицький університет, Всеукраїнський Центр вивчення Голокосту «Ткума» і Львівський міський Палац культури ім. Г. Хоткевича – так визначили його тему – «Мала Вітчизна: єдність у багатоманітті».

Історія «Ковчегу» розпочалася 2006 р. в Унівській Лаврі, де в роки Другої світової війни священики та ченці греко-католицької Церкви з благословення Митрополита Андрея Шептицького та його брата Архімандрита Климентія Шептицького рятували єврейських дітей, а також надавали допомогу українським та польським дітям. Тож польська, українська і єврейська молодь, зібравшись нині на території відновлюваного монастиря отців францисканців, навчалася розуміти історичні проблеми спільної історії, цінити культуру і традиції, дискутувала.

Як зауважив один із гостей семінару колишній політв’язень, голова Асоціації психіатрів України Семен Глузман, «Ковчег» щороку обговорює проблеми не тільки минулого, а й майбутнього, бо розуміння минулого дає орієнтири майбутньому». Він нагадав присутнім, що «ковчег – не тільки символ поєднання усього живого в одному місці задля порятунку. Це ще й свідчення наявності певної загрози. Такою загрозою за часів Ноя була величезна повінь, такою загрозою сьогодні є лавиноподібний процес морального падіння суспільства».

На цій проблемі закцентував увагу і генеральний консул Республіки Польща у місті Львів Ярослав Дрозд: «Уніфікація та ґлобалізація, що дедалі більше опановують світ, нівельовуючи те, що ми звикли називати самоідентифікацією, змушують людей шукати порятунок у зверненні до теми малої батьківщини, малих суспільств, того маленького світу, в якому вони зростали і який поступово розмивається сучасними процесами у суспільстві. Тому і виникає потреба у ренесансі – поверненні до теми маленьких батьківщин. Але малим суспільствам треба вчитися жити у ґлобалізованому суспільстві. І тут потрібен моральний камінь, яким зазвичай є віра». Можливо аби привернути увагу молоді саме до цієї складової, організатори проводять «Ковчег» у монастирях, де вони, можливо вперше, можуть побачити людей, чиє життя присвячено високим ідеалам служіння.

Тема малої батьківщини є досить складною, адже Антеїв міф про силу, якої надає людині рідна земля, може зреалізуватися лише тоді, коли є бажання набути цієї сили, активно брати участь у збереженні історичної пам’яті, мови, традиції. І в тому плані на мене справив велике враження факт збереження костелу польською громадою села Стара Гута на Буковині, про який розповів польський вчитель Томаш Калуські. Багато років радянська влада не давала можливості правити Божу службу у костелі, але небагата громада справно платила податок як за існуючий храм, аби не дати ані зруйнувати його, ані використовувати не за призначенням, що було звичайною практикою. З року в рік власним коштом вони зберігали свою святиню, не даючи зруйнувати не просто храм, а свою душу. Думаю, що таких прикладів не надто багато, але кожен із них свідчить про те, що лише справа, до якої ми докладаємо власних сил, стає нашою справою. А тепер згадаємо, про стерті кладовища, пам’ятники, культурні надбання, зокрема автентичне мистецтво. Дуже часто ми зберігаємо пам’ять чужим коштом і саме в такій спосіб виявляємо свою активність. А насправді життя малої батьківщини, пам’ять про неї – це сума наших малих справ, роботи власних рук, уваги і терпіння.

Навчаючи молодих людей взаєморозуміння і толерантності, ми даємо їм багато дидактичного матеріалу, емоційних вражень, намагаємося, аби вони поспілкувалися з непересічними особистостями, взяли участь у небуденних подіях. І це правильно. Але можливо набагато більше дала б спільна справа на користь тої ж таки малої батьківщини. Наприклад у Більшівці, де проходив семінар, довоєнне населення було єврейсько-польско-українське (саме в такій пропорції). Євреїв знищено в Голокості, поляків – депортовано, українців – позбавлено традиційного укладу життя. Скільки інтерв’ю могли б взяти тут семінаристи, скільки почути про минуле, скільки проблем побачити у сучасному! Такий досвід став би вагомішим за умовні тренінґи, лекції, екскурсії і мастер-класи.

Я не хотіла б цим зауваженням заперечити важливої роботи організаторів, але рано чи пізно навіть унікальна матриця втрачає високу суть, або, як казав Шекспир, «теряет имя действия». Тому продовження цієї важливої роботи може бути саме в поверненні уваги молоді до зникаючого поруч життя, до гострих проблем, до розуміння того, що від їхньої позиції – людської і громадянської – залежатиме наша спільна доля.

Кирилл ДАНИЛЬЧЕНКО
Мирослав МАРИНОВИЧ
Лиля БУДЖУРОВА
Виталий ПОРТНИКОВ
Вадим ФЕЛЬДМАН
Петро МАРУСЕНКО
Антон САВІДІ
Олена ДОНЕЦЬ