Єдність у розмаїтті

ТАК, СМЕРТЬ!

Ігор ЛУЦЕНКО, ГІ «Збережи Старий Київ»

Свобода не прийшла у будівлю парламенту займатися парла­ментаризмом. Вона прийшла туди на громадянську війну.

І вона стовідсотково має рацію у цьому, бо давно вже немає ніякого парламенту. Парламент – це правила, правила – їх мож­на встановити, лише перемігши. Перемогти можна лише усвідо­мивши реальність війни.

***

Проти нас зараз іде громадянська війна. Партизанська.

Ви бачили тріумф в очах нічних київських бандитів? Не тих, котрі рядові бійці, а їхніх замовників, що забирають вулиці, міс­то, країну – б’ючи та калічачи лю­дей? Таке важко забути.

Сто разів бувало так, коли після всіляких судів, засідань різних рад і комісій, громадських слухань нас на вулиці зупиняла шеренга найнятих «спортсменів», котрі забирали у нас наші сквери, парки, історичний спадок.

До і після цього моменту нам посилено пропонували судитися, збирати підписи, звертатися зі зверненнями і просити прохан­ня – словом, діяти за правилами «миру».

Але у вирішальний момент ми стикалися з насиллям. Зі «спортс­менами» і «міліцією», «міліцією» і «спортсменами». Насилля пе­ремагало, і очі бандитів світилися тріумфом.

І я безпомилково пізнав цей тріумф у очах Чечетова, котрий казав про «развєлі, как котят».

Тому ніякого миру вже немає, є лише війна.

***

Довго приховувати війну неможливо. Рано чи пізно прийдуть радикали і скажуть: ті хто кажуть про благопристойність та не­насильство, вже не мають рації. Бо надто гарно бандити-реґіо­нали навчилися користуватися благопристойністю та ненасиль­ством своїх опонентів.

Радикали скажуть: ми маємо переглянути нашу мораль та нашу етику.

Мораль мирного часу має відійти – «не можна битися під час фальшувань у Раді, це ж так не по-парламентському», «не можна руйнувати паркан біля адміністрації президента та шлагбауми біля Кабміну, це ж вандалізм», «не можна самовільно вивозити евакуатором протиправно припарковані майбахи з-під Верхо­вної Ради, це ж незаконно».

Має прийти мораль воєнного часу – «не можна добивати по­ранених», «не можна катувати полонених».

«Фронт змін», Блок Кличка, «Батьківщина» – всі вони, за багаторічною інерцією кабінетів та сесійних зал, живуть у стані миру. Тому, коли ми, люди з реального світу, з ними говоримо, ми від­чуваємо брак розуміння. Ми, котрі прийшли з війни, погано розу­міємо цих штабних функціонерів.

Ми, люди реального світу, люди війни, для них чужі.

***

Радикали приносять з вулиці дух нічного поєдинку – блиска­вичного, безкомпромісного і жорстокого. Вночі немає ні правил, ні спортивного благородства; до ранку про правила краще за­бути. До ранку є лише одне благородство – вижити.

Раніше цю темну істину монопольно розуміла сіра зграя реґі­оналів, цим пишалася і вважала своєю перевагою над конкурен­тами, котрі змушені апелювати до всіляких там «цінностей».

Але зграя заплив­ла салом, забула ті свої перші ночі гра­бунків, нагребла надто багато. З багатством приходить зрадниць­кий страх, страх по­мерти. Колишній гоп- стопщик зараз боїться літати вертольотами.

Посил війни страш­ний для тих, хто зараз при владі. Вони звикли жити, примушуючи нас гратися у «державу» і «право», самі ж діючи лише підкупом і силою. Коли усі українці відчують нутром, що вирішують лише підкуп і сила – вони зрозуміють істину, що зараз іде війна. І це буде страшним днем для тих, хто зараз при владі.

Свободівцям, особливо середній та нижній ланці, важко зна­йти собі місце у країні з напівдержавою і напівправом. Але вони чудово знають своє місце на війні, де є лише свої та вороги.

На війні немає ніяких державних інституцій, що владарюють над суперниками. Є лише будівлі, поки що зайняті ворогами. І поки у цих будівлях вороги намагаються імітувати «кабінет міні­стрів», «прокуратуру», «податкову інспекцію», «міліцію».

Війна – проста і природна відповідь.

***

Сірість, котра зараз при владі, послідовно руйнувала «дер­жаву» і «право». Залишки держави і права доїв Янукович і його партія під час конституційного перевороту у 2010-му.

За сформульованим покійними Стругацькими законом, на зміну сірим завжди приходять чорні.

Так, країна може навіть знайти свою смерть у цій війні. Але велика частина українців готова вже сказати «Так, смерть!», бо жити за такого миру вже немає сил.

pravda.com.ua