ВНЕСЕНО ЗМІНИ…

16 жовтня Верховна Рада ухвалила за­кон «Про внесення змін до деяких законо­давчих актів України до діяльності Міністер­ства юстиції України, Міністерства культури України, інших центральних органів виконав­чої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів, а також Державного космічного агентства України» (№ 5461, http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/5461-17), але Президент його ще не підписав. Якщо він його підпише (а підпи­ше, звичайно), то матимемо суттєві зміни у нашому «базовому» законі – «Про на­ціональні меншини в Україні» від 1992 р., бо відповідно до розділу І закону № 5461 «Внести зміни до таких законодавчих актів України» та його частини 4 – «У Законі Укра­їни «Про національні меншини в Україні»:

Стало

1) статтю 5 викласти в такій редакції: Стаття 5. Забезпечення формування та реалізацію державної політики у сфері між­національних відносин та захисту прав на­ціональних меншин України здійснюють цен­тральні органи виконавчої влади, визначені Президентом України.

У разі необхідності місцеві ради можуть створювати постійні комісії з питань міжна­ціональних відносин, місцеві державні адмі­ністрації – відповідний структурний підрозділ.

Було

Стаття 5. У Верховній Раді України, в разі необхідності – в місцевих Радах на­родних депутатів, діють постійні комісії з питань міжнаціональних відносин. В міс­цевих органах державної виконавчої влади можуть створюватися відповідні структурні підрозділи.

При місцевих Радах народних депутатів можуть утворюватися і функціонувати на громадських засадах дорадчі органи з пред­ставників національних меншин. Порядок формування цих органів визначається відпо­відними Радами народних депутатів.

Центральним органом державної вико­навчої влади у сфері міжнаціональних від­носин є Міністерство у справах національ­ностей України. При Міністерстві функціонує як дорадчий орган Рада представників гро­мадських об’єднань національних меншин України.

Коментар: цю статтю, як бачимо, зміне­но суттєво:

– Президент згідно з п. 15 ст. 106 Кон­ституції «утворює, реорганізовує та лікві­довує за поданням прем’єр-міністра Укра­їни міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів вико­навчої влади».

Отже, законодавці прибрали суперечність:

– закон вимагав існування Міннацу, а президенти Кучма, Ющенко та Янукович так не вважали. Тому Міннац існував з квітня 1993 р. (указ Кравчука) по жовтень 1996 р., коли Кучма перетворив його на Державний комітет. Потім і цей ДК Янукович указом «Про оптимізацію системи центральних ор­ганів виконавчої влади» №1085 від 09.12.10 ліквідував;

– тепер у законі йдеться не про один, а про декілька органів (бо множина – «цен­тральні органи виконавчої влади»). Тобто президент та прем’єр на свій розсуд зможуть майбутню «держполітику» (бо зараз її немає) поділити між Мінкультури (яке нині повніс­тю «відповідає» за нацменшини та геть не справляється) і, наприклад, МВС, СБУ, Мінреґіонбудом, Міносвіти і т.д.;

– тепер у Верховній Раді може й не бути комітету, котрий займався би питаннями нацменшин. В останній ВРУ такий комітет звався «Комітет з питань прав людини, на­ціональних меншин і міжнаціональних відно­син». Скоро дізнаємося, бо перше засідання нової ВРУ вже відбулося 12 грудня…

– тепер не може бути окремих «дорад­чих органів з представників національних меншин» при місцевих радах. Такі органи, до речі, не передбачено законом «Про місцеве самоврядування в Україні»…

3) частину другу статті 14 виключити

Стаття 14. Державні органи сприя­ють діяльності національних громадських об’єднань, які діють відповідно до чинного за­конодавства.

Національні громадські об’єднання мають право висувати своїх кандидатів у депутати на виборах органів державної влади відповід­но до Конституції України, законів про вибо­ри народних депутатів України і депутатів місцевих Рад народних депутатів.

Тепер у нас немає цього – навіть і формального – права.

Ромський правознавчий вісник, № 23

Замість коментарів (не від редакції)

«…ми, представники найбільших націо­нальних та мовних спільнот України, заявля­ємо, що, дійсно, практично в усіх реґіонах, де домінують, або значно представлені україн­ські громадяни, які належать до мовних та національних меншин, Партія реґіонів та її мажоритарні кандидати здобули переконли­ву перемогу – набрали від 30 до 80% голосів виборців.

Цей вибір українців є абсолютно демо­кратичним, європейським та усвідомленим. Адже Партія реґіонів залишилася фак­тично єдиною українською парламент­ською партією, для якої демократичні принципи та європейські стандарти у царині прав людини не є порожнім зву­ком. Більше того, ПР послідовно дотри­мується своїх зобов’язань стосовно наці­ональних та мовних меншин, закладених у Декларації прав російської культури і куль­тур інших народів України (від 1 березня 2008 року) та в Договорі про співпрацю і партнерство між кандидатом у Президенти України В.Ф. Януковичем та організаціями меншин (від 30 листопада 2009 року). Яскра­вим прикладом цьому стало прийняття аб­солютно ліберального, повністю засновано­го на європейських стандартах та Хартії реґіональних мов або мов меншин Закону України «Про засади державної мовної полі­тики», що ґарантував право громадянам на вільний вибір мови комунікації у суспільстві та збереження культури меншин, наблизив наше суспільство до кращих стандар­тів демократичного мовного та етно­національного регулювання…

Вибір на користь Партії реґіонів був не тільки усвідомленим вибором народів, материнські країни багатьох з яких є повно­правними членами європейської демократич­ної спільноти, а й, фактично, безальтер­нативним.»

Із заяви, підписаної головою Національної ради Демократичної спілки угорців України Л. Зубаничем, президентом Єврейського фо­руму України А. Монастирським, виконавчим секретарем міжреґіонального об’єднання «Румунська спільнота України» А. Божеску, керівником секретаріату правозахисного громадського руху «Російськомовна Україна» А. Голембіовською.