Єдність у розмаїтті

ЯНУШ КОРЧАК: ПОВЕРНЕННЯ В УКРАЇНУ

Богдана КОСТЮК, Богдан КРАСАВЦЕВ

Старий потяг із сірими, ледь живими людьми у ваго­нах, який їде ... ні, не у нікуди, а у смерть. Раптом один з вагонів відчіпляється і поволі зупиняється, з нього вибі­гають діти, і з ними літній чоловік. Дітлахи розбігаються, чоловік поволі крокує подалі від вагону...

Завжди плачу, пригадуючи ці фінальні кадри з фільму Анджея Вайди «Корчак». Оскільки розумію, що у реаль­ному житті ТАК не буває: не відчіпляються вагони і не зупиняються потяги, які везуть у концтабори приречених на смерть людей. Але ж, з іншого боку, людина, яка за­гинула, залишається живою доти, допоки її пам’ятають живі. Це стосується Януша Корчака, вродженого Генріка Ґольдшміта, який сам себе вважав «лікарем за освітою, педагогом волею випадку, письменником за покликанням і психологом із необхідності».

Історики називають його людиною, яка стала леген­дою за життя, освітяни та психологи – письменником, фі­лософом і практиком – педагогом та психологом, який на багато десятиліть випередив свій час. Дипломати кажуть, що Януш Корчак є не хто інший, як духовний батько та автор положень Декларації прав дитини ООН. У Польщі інтелектуали розкажуть вам про Корчака – «типового мешканця Варшави», за його власним визначенням, єв­рейська і польська ідентичність якого дозволяють рівною мірою вважати його видатною постаттю двох народів – польського та єврейського. Його називали Старим докто­ром у варшавському ґетто.

2012 року світ відзначив річниці двох подій, пов’язаних з іменем Корчака (Ґольдшміта): 100-річчя його педагогічної діяльності та 70-річчя від дня трагіч­ної смерті у нацистському таборі «Треблінка». Рішення про відзначення 2012 року як Року Корчака ухвалив Сейм (парламент) Польщі 2011 року. Виступаючи перед депутатами, речник із прав дитини Польщі Марек Міха­лік наголосив: «Януш Корчак випередив свій час, адже на початку ХХ сторіччя говорити про права дітей було набагато складніше, ніж про права жінок. Саме відстою­ванню прав дитини присвятив своє життя лікар-терапевт, педагог і письменник Януш Корчак. Тож нехай 2012 рік буде для нас періодом глибоких роздумів про відносини дорослих з дітьми».

Посол із надзвичайних доручень України Володимир Василенко вважає, що завдяки публіцистиці та педа­гогічним працям Корчака ООН підтримала ідею кра­їн-засновниць Організації і після тривалих обговорень, редагувань та доповнень лише 1989 року ухвалила Де­кларацію прав дитини. «Положення документа ґрунту­ються на працях Корчака та його сподвижників, у ньому прописано засадничі права і свободи дітей, і саме за­вдяки Корчаку ми, дорослі, нехай і з великими трудно­щами і неохотою, але позбуваємося своєї зверхності до дитини», – вважає дипломат. А Корчак писав: «Ми не­хтуємо дитиною, бо перед нею ще чималий вік житт я».

«Корчак-Ґольдшміт хотів, щоб дитина могла вільно дихати, шукав для неї автономії, щоб дитина могла жити своїм життям – життям дитини», – розповіла керівник від­ділу Я. Корчака у Варшавському історичному музеї Марта Цесельська. За її словами, свої педагогічні ідеї Корчак втілював у варшавському Будинку сиріт для дітей єврей­ського походження: «Він був для них товаришем і братом, рівним із рівними. Він написав для них казкові повісті про короля Мацюся, що навчають, як треба долати життєві труднощі. Він написав книгу для батьків «Як любити дити­ну». Зі своїми вихованцями він пішов на смерть до газової камери».

Уряд Польщі, до речі, віднайшов кошти, щоб переви­дати цього року його твори, перекласти їх і популяризу­вати через них педагогічні ідеї Януша Корчака. Як за­уважила письменниця Маріанна Кіяновська, «українцям конче потрібні ідеї Корчака! Маємо серйозні проблеми з вихованням дитини в родині, адже батьки часто дбають за виживання сім’ї та наповнення родинного бюджету, а дитина, не знаходячи батьківського тепла і підтрим­ки, тікає на вулицю або в інтернет. Корчак вчив батьків дієво любити дитину, підтримувати її добрі починання, ділити з нею радощі і страхи...». У Корчака є кілька чу­дових характеристик маленької людини: «Дитина мала, легка, її менше. Ми маємо нахилитися, понизитися до неї... Світлий демократизм дитини не знає ієрархії. До певного часу їй болять піт наймита і голодний ровесник, страждання замученого коня, зарізаної курки. Їй близь­кі собака і птах, вона на рівних з метеликом і квіткою, в камінчику та мушлі вона знаходить брата. Дитина не солідарна з пихатою гордістю скнари, не знає, що лише людина має душу».

 Старий доктор: довге повернення в Україну

А душа самого Януша Корчака прогулюється у дні лис­топада – грудня 2012 року вулицями Києва. Зупинилася на мить біля Золотих воріт – мабуть, старий педагог не впізнав у новітній споруді з цією назвою автентичних Зо­лотих воріт, відомих йому з 1918 року. Пройшовся пан Корчак і вздовж Володимирської вулиці, замислився, зга­дав потяг у смерть та завмер на стіні старої садиби, де зу­пинявся під час роботи у Києві. Таким великого педагога побачив київський скульптор Іван Григор’єв, автор мемо­ріальної дошки Я. Корчакові, яку відкрито 20 листопада 2012 року по вул. Володимирській, 47.

Як зазначив у своєму виступі посол Польщі в Україні Генрік Литвин, саме у цій садибі жив лікар Корчак і писав свою працю «Як любити дитину». «Корчак пов’язаний не тільки з Польщею, не тільки з європейським єврейством, а й з історією світової думки. Він був носієм найкращих освітніх традицій польського та єврейського народів, а завдяки педагогічній практиці став справжньою людиною світу, чи то пак – педагогом і другом дітей усьо­го світу», – наголосив пан посол.

Меморіальну дошку в Києві від­крили в рамках проведення Року Корчака в Україні, який пройшов під гаслом «Немає дітей – є люди». Заходи у рамках Року Корчака па­тронували уряди Польщі й України, Центр дослідження історії східноєв­ропейського єврейства, Польський інститут і Музей Януша Корчака у Києві, Київська міська державна адміністрація. Уповноважений Пре­зидента України з прав дитини Юрій Павленко назвав проведення Днів Януша Корчака в Україні однією з найважливіших подій, спрямованих на практичне забез­печення прав дитини. А директор Польського інституту у Києві Ярослав Годун додав: «Корчак – класик дитячої літератури, педагог-новатор, зачинатель діяльності на захист прав дитини і повної рівності дітей. Він ствер­джував, що дитина має право бути такою, якою вона є, має право на повагу, на помилку, на висловлення своїх думок».

При цьому Корчак не розділяв дітей за національніс­тю. «Нічого дивного, адже він сам належав двом народам – він був польським євреєм, який все життя наголошував на причетності до обох націй. Трагічна смерть Корчака – лише епізод з життя визначного педагога, він міг уник­нути смерті, але був з дітьми до кінця, бо саме у цьому вбачав роль вихователя», – нагадав директор Центру до­сліджень історії східноєвропейського єврейства Леонід Фінберґ.

Повернення Януша Корчака в Україну відбулось, якщо користувати­ся сучасною мовою, у кількох форматах. Відкриття у центрі Києва меморіальної дошки – архітек­тектурно-скульптурний формат. А ще є книжковий формат – книжкова вистав­ка «Педагогіка сер­ця Януша Корчака», презентація книги Я. Корчака «Приго­ди Короля Мацюся» (видавництво «А-БА- БА-Га-ЛА-МА-ГА»). Вельми цікавою подією стала презентація українських перекладів книг Я. Корчака.

На відзначення Року Корчака видавництво «Дух і Літера» видало дві книжки – збірку «Право на пова­гу», до якої увійшли різні за жанром і стилями твори, які об’єднує любов до дитини, тонке розуміння дитячої психології, та монографію Йоанни Ольчак-Ронікер «Януш Корчак. Сторінками біографії» у перекладі Андрія Пав­лишина. Відкривається книжка цитатою зі щоденника Корчака: «Життя моє було важке, але цікаве. Власне, про таке я просив Бога в молодості». Ці слова написано в ґетто в липні 1942 року. «Це речення, – пише авторка, – здається найкращим епіграфом для оповіді про «Ста­рого доктора». Він написав його за кільканадцять днів до смерті, напередодні свого шістдесят четвертого дня народження. Знаменно, що він говорив про себе вже в минулому часі. Тільки людина великого гарту духу може піднестися до такого стоїчного підсумування власної долі, іґноруючи навколишнє пекло». Обидві книжки вар­ті особливої вдумливої уваги небайдужого читача, і не лише старшого, а й молодого.

Педагог повернувся в Україну і завдяки формату кіно – один з київських кінотеатрів зібрав велику кіль­кість глядачів на перегляд стрічки А. Вайди «Корчак», згаданої на початку цього матеріалу. До речі, фільм охо­пив найскладніші роки життя Старо­го доктора, з 1936 до 1942. Через історію педагога та його маленьких вихованців ми бачимо переддень, початок і жахіття Другої світової ві­йни, Голокост, життя варшавського ґетто...

У єдиному в Україні Музеї Я. Кор­чака, розташованому у Кловському ліцеї у Києві, зіграно прем’єру ляль­кової вистави «Все буде гаразд». Це театральна фантазія за щоденника­ми Старого доктора. Музей відкрито 20 років тому. На факультативних за­няттях з історії його засновниця Світ­лана Петровська знайомить учнів із біографією Корчака та його жертов­ною працею. У музеї також проходять семінари та презентації книжок. Торік за участю видавця Івана Малковича, аташе з культури посольства Польщі Ганни Кузьми та перекладачки Богдани Матіаш тут пре­зентовано книжку Януша Корчака «Король Мацюсь». Ди­ректорка Кловського ліцею, Інна Співакова, повідомила, що екскурсії у музеї безкоштовні й проводяться п’ятьма мовами – українською, російською, англійською, фран­цузькою та німецькою.

Мабуть, у мандрах по Києву душа Старого доктора зазирне і сюди – послухати, що про нього розповідають. Адже він став легендою ще за життя...