ҐЕНОЦИД ВІРМЕН ЯК ПРОБЛЕМА

У Верховній Раді зареєстровано проект постанови про визнання масового знищення вірмен у 1915–1922 рр. в Османській імперії ґеноцидом вірменського народу. «Український народ… не має залишатись осторонь цього питання. Для... вірменської діаспори, що проживає в Україні, тема ґеноциду та питання його визнання є проблемами виняткового значення», – зазначають автори документа.

Нагадаємо, що Конґрес національних громад України ще у квітні 2005 р. звернувся до керівників держави з пропозицією «розпочати кроки до офіційного визнання ґеноциду вірмен, аби засвідчити, що трагічні уроки історії засвоєно нами». Це принципова позиція Конґресу: ми захищаємо право всіх народів на життя без катастроф і підтримуємо право на визнання національних трагедій.

Нещодавно у заяві у зв’язку з провокаційними діями ґенерального консула Росії у Сімферополі ми писали, що «пам’ятаємо біль і страждання кримських татар... і не можемо нікому дозволити принижувати пам’ять про трагедію народу й ображати його героїв».

Мені, яка гірко плакала на прем’єрі фільму «Хайтарма», не менш гірко чути слова голови Меджлісу народу Мустафи Джемілєва про те, що він покине фракцію «Батьківщини» в разі, коли вона підтримає закон про ґеноцид вірмен. «В Україні тюркомовних народів у кілька разів більше, ніж вірмен. Автори проекту мусять розуміти, до яких загрозливих наслідків може привести його прийняття», – зіпсовані відносини з країнами мусульманського і тюркського світу, ймовірна спільна масова акція тюркомовних народів України, каже Мустафа-ага.

До лідера кримських татар приєднується керівник міжнародного відділу Меджлісу кримськотатарського народу Алі Хамзін. За його словами, щоб уникнути подвійних стандартів, Україна насамперед має вирішити проблеми своїх громадян, у тому числі – визнавши ґеноцид кримськотатарського народу.

А що вірмени – не наші, не громадяни України, чи ми найбільше поціновуємо чисельні народи? Чому всіх цих загроз не боїться сусідня Росія (принципово не кажу про західні країни), яка, маючи у своєму складі федеральні об’єкти з переважаючою мусульманською складовою, визнала ґеноцид вірмен.

Польського єврея Рафаеля Лемкіна – автора терміна «ґеноцид» та проекту Конвенції ООН про попередження та покарання злочину ґеноциду саме ґеноцид вірмен спонукав до розробки механізмів юридичної відповідальності за знищення етнічних груп.

Ми завжди кажемо, що якби світ оцінив трагедію вірмен, то, можливо, не дочекався б Голокосту і наступних жахів.

Це чесні слова чи усталений ритуал? Ми дійсно розуміємо необхідність спільних зусиль у справі подолання зла – чи кожен народ вважає свою трагедію найбільшою, а визнання інших – лише загрозою для величі власної катастрофи?

Чи можна в такому випадку щиро розраховувати на розуміння і підтримку, чи лише на примушення до визнання?

Виявляється, що не все так очевидно. Кримські татари, принаймні, відверто оприлюднили свою позицію. Але впевнена, так думають не лише вони, і не лише щодо ґеноциду вірмен.

Ми вважаємо, що живемо в непростий, важкий, суперечливий час, і його не варто обтяжувати ще й такими проблемами. І ми не розуміємо, що спільність сприйняття сучасного і минулого робить населення громадянами, а територію – країною. Важливо лише зрозуміти, чи хочемо ми цього.