«ЙОСИФ, МАРІЯ І ХРИСТОС ТЕЖ БУЛИ БІЖЕНЦЯМИ»
На нещодавно проведеному в офісі Уповноваженого ВР з прав людини круглому столі, організованому Фондом Фрідріха Еберта, Міжнародною організацією з міґрації та секретаріатом омбуцмана зустрічалися представники державних органів влади і громадських організацій. Обговорювалося питання взаємодії у подоланні дискримінації. Виступи представників виконавчої влади (за винятком МЗС) були казково відірваними від дійсності і далекими від розуміння поставленої проблеми, але не про те нині мова. Молоде створіння, що представляло ДМСУ, у стилі знаменитої бабусі Олександра Сергійовича розповідало про те, як ніжно, по-доброму, турботливо ставиться її відомство до біженців, як воно приймає їх наче рідних, питаючи насамперед «чи живі, чи здорові», які мають проблеми. Між тим держава не надає жодної допомоги тим, хто просить про притулок в Україні. У разі визнання державою статусу біженця людині надається довідка на два місяці та одноразова допомога, яка складає 17 гривень.
Ось живий приклад того, що відбувається насправді. 29 травня, напередодні Дня захисту дітей, біля Департаменту у справах біженців та іноземців Державної міґраційної служби України відбулася громадська акція «Гідне дитинство – для дітей-біженців». Діти-біженці та їхні мами відстоювали право біженців на інтеґрацію, на повагу до своїх прав. Мета акції – збереження приміщення за адресою пр. Маяковського 18-Б для роботи з біженцями на попередньому місці та на максимально пільгових умовах оренди.
Цей центр існував 15 років завдяки підтримці Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців і Міжнародного фонду «Відродження», UNICEF, багатьох інших організацій. Варто зауважити, що теперішнє приміщення було облаштоване саме завдяки цій допомозі – від ремонту до телекомунікацій. Центр відвідували гості з багатьох міжнародних організацій, що підтримують біженців в усьому світі, і визнавали його унікальність навіть для країн Європейського Союзу. Завдяки діяльності Інтеґраційного центру кілька тисяч біженців отримали підтримку для успішної інтеґрації в українське суспільство.
У центрі біженці могли відвідувати безкоштовні курси української мови, різноманітні гуртки й недільну школу. Для більшості сімей це була єдина можливість позакласного навчання для дітей. Завдяки діяльності Інтеґраційного центру за 15 років кілька тисяч біженців отримали таку підтримку й успішно інтеґрувалися в українське суспільство.
Нині ж за розпорядженням КМДА щодо повернення приміщень дитячих садків у Києві власне садкам центр виселяють, адже він розташований у приміщенні одного з дитячих садків у спальному районі столиці. Коштів на оренду в Центру немає, а держава поки не поспішає пропонувати допомогу. 1 квітня цього року відділ освіти Деснянського району Києва подав позовну заяву до адміністративного суду на БФ «Рокада», що керує роботою Інтеґраційного центру, з вимогою виселення. Крім того, від Благодійного фонду вимагають погашення боргу, який фонд не в змозі сплатити. Якщо суд відбудеться, то шансів залишитися в тому ж приміщенні у Інтеґраційного центру немає. Фактично це буде означати припинення його діяльності.
«13 років із моменту заснування всі витрати на його збереження та утримання брало на себе Управління Верховного комісара у справах біженців ООН, тобто заміщало собою функції держави, яка мала би підтримувати біженців. Тепер склалася така ситуація, що Управління коштів більше не має. Ми зверталися до Президента, до прем’єр-міністра, до різних партій, до Міґраційної служби, до КМДА з проханням вирішити це питання і знайти інше приміщення. Минулого року нам запропонували приміщення на Лісовому проспекті, там велика площа, але воно п’ять років не було в експлуатації та потребує капітального ремонту – там немає опалення, електроенергії, стелі й підлоги. Звичайно, що коштів на ремонт такого приміщення немає ні в кого. Зараз ми написали листа у Міґраційну службу з проханням роз’яснити нам ситуацію, що робити далі, тому що Центр справді потрібен», – розповіла Наталія Гуржій, директор БФ «Рокада», який є виконавчим партнером Управління Верховного комісара у справах біженців.
За її словами, у плані заходів щодо інтеґрації біженців до 2020 року, який підписав прем’єр-міністр Микола Азаров, міститься пункт і про створення центрів соціальної інтеґрації в Києві, Харкові та Вінниці. «У Києві такий центр уже працює – навіщо ж тоді його ламати? Щоб потім знову десь створювати? Тому ми апелюємо ще й до цього плану, нагадуючи, що його треба просто зберегти, і дати можливість недержавним організаціям там працювати», – пояснює пані Наталія.
Голова жіночого комітету жінок біженок Каріма Мохаммад заявила: «Інтеґаційний центр – це наш другий дім, де ми відчуваємо себе затишно, де нас чекають і прагнуть допомогти. Влада міста вже не вперше намагається позбавити біженців Інтеґраційного центру. Але ми не здаємося! Ми відстоюємо право наших дітей на гідне дитинство!»
«Цей центр – єдине місце, де ми можемо збиратися. Там нам допомагають. Там ми вчимо українську мову... У нас немає іншого місця. – розповіла Неля з Афганістану, яка попросила не називати її прізвища. – Тут дуже складно жити, тут самим українцям складно, а нам тим більше. Ми просимо лише залишити наш центр...»
Днями ми підписували звернення до голови ДМСУ М. Ковальчука та голови КМДА О. Попова з проханням дати можливість Центру соціальної інтеґрації біженців продовжити роботу, в якому підкреслено, що «допомога біженцям та сприяння в їхній інтеґрації є, передовсім, обов’язком державних органів, тоді як дотепер вона надавалася майже винятково неурядовими та міжнародними організаціями».
Кожен, хто підписував заяву, мав можливість висловити своє ставлення до конкретної ситуації і проблеми в цілому. Саме там було написано слова, що їх винесено у заголовок.
Чи не варто замислитися над цим небуденним аспектом не лише держаної, але й загальнолюдської проблеми?