Єдність у розмаїтті

УКРАЇНА МОЯ (НЕ) ЄВРОПЕЙСЬКА...

Богдана КОСТЮК
Нещодавно, переключаючи телевізійні канали, натрапила на чергове ток-шоу саме в ті хвилини програми, коли представники Партії реґіонів за­тято переконували опонентів й аудиторію у щирій підтримці європейської інтеґрації України і, відпо­відно, підписання Угоди про асоціацію між Украї­ною та Євросоюзом. «Ми ж європейці, ми поділя­ємо європейські цінності!», – запевняли реґіонали.
А я їм не повірила! Як не вірю у щирість зізнань у прихильності до ЄС і підтримці європейських цін­ностей з боку українських опозиційних сил. Тобто, дуже хочу повірити у правдивість їхніх слів і намі­рів, якби не бачила щодня протилежних від євро­пейському напряму вчинків – і владних, і опозицій­них політиків, чиновників на українському Заході (проєвропейському?) і Сході (проросійському?).
Не зупинятимусь на розповіді про різкі соці­альні контрасти, притаманні «краєвидам» Украї­ни: подібного в Євросоюзі ви не побачите. В ЄС зазвичай не хизуються розкішними автомобіля­ми, годинниками, костюмами і дружинами (або ж коханками) – європейська традиція звична до гармонійного існування багатих і бідних, до під­тримки багатими проектів, які дозволяють бідним нормально жити. Отже, якщо ви побачили на ву­лиці Вільнюса чи Кракова дорогу західну автома­шину, із вдягненим у неймовірно модний і дорогий «прикид» водієм – це, ймовірніше громадянин Ро­сії або України, котрий подорожує Європою.
Щоправда, це я теж дещо не по-європейськи висловилася – «відправила» на вулиці Вільнюса чи Кракова пересічного громадянина України. Насправді, пересічні українці, згідно з соціологіч­ними опитуваннями, не мають змоги мандрувати країнами Євросоюзу: вони намагаються вижити вдома, тяжко працюючи і з ненавистю проводжа­ючи оком багатіїв, які «розсікають» на іномарках і при цьому часто не рахуються ні з правилами дорожнього руху, ні із законами фізики (з граві­тацією, наприклад). Це лише якщо український «мажор» потрапляє до ЄС, тоді він намагається дотримуватись правил дорожнього руху – в Украї­ні ж він, йомовірніше, відкупиться, у разі провоку­вання аварії або скоєння злочину. Бо ж українське судочинство «заточене» на корупцію, кумівство, силу грошей тощо. А з тих українців, кого справ­ді можна побачити на вулицях європейських міст, більшість, швидше за все, ні хто інші, як заробіт­чани. Вони і є тими, хто вивчає і на собі відчуває європейські цінності, такі як соціальна справед­ливість, рівність усіх перед законом тощо.
До речі, на вулицях європейських міст фак­тично відсутні не лише ознаки шалених розкошів, з одного боку, і бідності, з іншого. Не видко і без­домних тварин – абсолютна більшість вуличних ко­тиків і песиків живуть у притулках або у родинах небайдужих людей, які охоче з притулків забира­ють не лише здорових, але і травмованих тварин. Моя приятелька з Чехії – волонтерка міжнародної організації допомоги безпритульним тваринам – після відвідин Києва і Житомира була шокована: її вразили не лише кількість і стан безпритульних тварин, а й городяни, які спокійно ставляться до того, що зграї псів гасають по вулицях, бігають по парках, а численні коти – кішечки – кошенята запо­внюють підвали житлових будинків. «Боже мій, як ви з таким ставленням до нещасних безпритульних тварин збираєтеся з Євросоюзом породнитись?!», – жахалась приятелька. Я промовчала: по-перше, нема що казати, а по-друге, щастя, що корінна пра­жанка не звернула уваги на безхатченків – бомжів, як їх з радянських часів називають. Ставлення до людей, котрі не мають де жити й існують на те, що знайдуть на смітнику, а у кращому разі потраплять до якогось з нечисленних центрів допомоги без­притульним та особам без постійного місця прожи­вання, в Україні також не європейське.
І що вже зовсім не те що не європейське, а взагалі радянське – то це сподівання багатьох шанувальників євроінтеґрації України на те, що всі ці проблеми ми, українці, подолаємо щойно буде підписано Угоду про асоціацію з ЄС.
Мушу таких оптимістів розчарувати: саме собою нічого не вирішиться! То самим українцям треба буде звикати до соціальної справедливості, до рів­ності усіх перед законом, до прозорих правил веден­ня політики і бізнесу. То сама спільнота має єднати зусилля і допомагати безхатченкам, найбіднішим українцям, братам нашим меншим. То кожен із нас має дбати за чистоту вдома, у під’їзді і на подвір’ї – і не міський голова чи президент відповідальні за чисті будинки і двори, за доглянуті сквери і клумби.
Так прийнято в Європі, до якої ми чи то по­вертаємося, чи йдемо, від якої у часи розділе­ності України поміж імперіями та у радянський період ми не лише відстали, а просто відвикли.
І це залежить від кожного з нас – чи звикне­мо, чи призвичаїмось, чи долучимось...
Кирилл ДАНИЛЬЧЕНКО
Мирослав МАРИНОВИЧ
Лиля БУДЖУРОВА
Виталий ПОРТНИКОВ
Вадим ФЕЛЬДМАН
Петро МАРУСЕНКО
Антон САВІДІ
Олена ДОНЕЦЬ