ВІДІЙШЛА У ВІЧНІСТЬ ЛЕГЕНДАРНА АПОЛЛІНАРІЯ НАЛЧА

З великим сумом повідомляє­мо, що 6 вересня 2013 року на 87-му році життя відійшла у вічність Аполлінарія Налча – жінка-легенда, про яку ми неодноразово писали на штальтах «Форуму».

Народилася і все життя про­жила вона у селищі Старий Крим, що під Маріуполем (Донецька об­ласть). Її батько був репресований радянським режимом, рано стала вдовою, але зуміла виростити своїх дітей. Дожила до внуків і правну­ків. Ніби нічого надзвичайного. Але її ім’я відоме за межами Старого Криму, бо вона була справжньою хранителькою урумської мови і фольклору, звичаїв і культури свого народу – приазовських греків.

Аполлінарія Налча, або тьотя Поля, як її багато хто називав, вільно володіла рідною урумською мовою (а сьогодні це дійсно рідкість), зна­ла чимало пісень і казок цією мовою, мала чудовий проникливий голос. Вона була незмінною учасницею і солісткою фольклорного ансамблю «Бир тайфа» («Єдина родина»). В неї завжди було багато гостей – від міс­цевих мешканців до іноземних деле­гацій та учасників етнографічних та/ або лінгвістичних експедицій. Вона щиро ділилася своїм знанням. Її зна­ння урумської мови допомогли у напи­санні наукових робіт і статей, першого посібника з урумської мови, її знання урумського фольклору допомогли при складанні фольклорних збірників, її голос, пісні та казки у її виконанні уві­чнено на компакт-дисках, які тепер лунають у різних країнах…

Тепер майже всі говорять про осиротіння. З уходом Аполлінарії Налча пішли знання. Тепер гостро відчуваєш, як переривається зв’язок, тяглість традиції. Адже молодше по­коління вже не знає так гарно урум­ської мови, а то й узагалі не володіє нею, не співає тих пісень…

Але Аполлінарія Налча зробила все, що могла, аби передати свої знання іншим.

Ми безмежно вдячні їй за це.

Кажуть, що коли вона відходи­ла, то вона спочатку заспівала піс­ню, потім видихнула і… перестало битися її серце.

Вічна і світла пам’ять Аполліна­рії Налча.

Конґрес національних громад України