МАДАМ ТАМАРА І РЕВОЛЮЦІЯ
Навпроти будинку, в якому я мешкаю, є мила крамничка готового жіночого одягу. Хазяйкою магазину є мадам Тамара. Її досить незвичне для Женеви ім’я пояснюється просто – бабуся Тамари народилася в Одесі. Втім, ні української, ні російської мови ця швейцарка не знає.
Одного дня мадам Тамара, помітно схвильована, зупинила мене (йшов повз крамницю) і дуже гаряче почала, як кажуть, «висловлювати підтримку боротьбі українського народу за власні права». Зізнаюся, я не чекав таких емоцій і такої обізнаності від «звичайної» громадянки цієї країни. Втім, за мить збагнув – після тих бурхливих подій січня-лютого цього року в Києві та інших містах нашої країни, швейцарські газети мало не щодня стали писати про Україну. Рекорд, здається, поставила місцева «Трібюн де Женев», яка одного дня подала аж три матеріали про революційні події в Україні – один фоторепортаж з вулиці Грушевського, як водиться, і ще дві статті різних авторів з аналізом ситуації. Далі більше – та ж газета оприлюднила у двох своїх числах поспіль розслідування про бурхливу діяльність компаній Ахметова в Швейцарії і в Європі взагалі.
Щоправда, не всі швейцарські медії висвітлювали події в Україні виважено. Був і такий сюжет на одному з женевських телеканалів: демонстрували відеоряд з вулиці Грушевського під час найбільш активних дій доведеного до відчаю народу… Після цього показали якихсь двох бабусь на тлі «панських» київських Липок. Ті плакалися, що в місті безлад. І аж ось до них вийшов («випадково») один депутат-реґіонал й фальшовано усміхаючись, запевнив жінок, що все, мовляв, буде гаразд, «ми переможемо», і заколотники будуть покарані. От такий сюжет про один день в Києві. Чи може швейцарець, який часто й не знає, де знаходиться та Україна, зрозуміти, що насправді відбувається в загадковій країні? Питання риторичне.
Попри все про Україну заговорили – хто з подивом, хто співчутливо, а хто й із захватом. З’ясувалося, що освічені швейцарці, менеджери фірм, керівники різних рангів, активні люди, чудово розуміють сенс подій в Україні. На відміну від пересічного росіянина, до речі. Протистояння за лінією люди – влада, закон – беззаконня, громадяни – пасивне населення, цілком вкладається в ту парадигму життя в країнах Старого Світу, які вже пройшли часи антифеодальних і буржуазних революцій, масового відстоювання прав людини й громадянина. Що ж вдієш, аналоґічні процеси в Україні трохи забарилися, але, як бачимо, закони історії ніхто не скасовував. І один із таких законів – падіння диктаторів – діє без усяких «але».
Відомий вчений-славіст, професор Жорж Ніва, у захваті, по-молодечому зблискуючи очима, казав мені, що нині в Україні твориться справжня історія. Виявилося, що він навіть дивиться «Громадське ТБ» в Інтернеті. Багато інших людей, що мешкають у Женеві й довкола, також слідкують за подіями в Україні.
Але слід розуміти психологію багатьох і багатьох європейців: лад у власному домі має давати сам господар. Ніхто тут не запрошує сусідів допомогти прибрати своє подвір’я… Це вже потім, після тяжкої праці з облаштування свого обійстя й будинку, такого хазяїна хвалитимуть і шануватимуть. А поки що… У Європи власних проблем не бракує. Вони здаються нам аж ніяк не питаннями життя й смерті, як ті, які ми бачимо в Україні. Але слід ще раз наголосити, що більшість країн Європи також пройшли такі збурення, часом криваві.
Розголосу в Конфедерації (та й інших країнах Європи) щодо революційних подій в Україні, про боротьбу народу із владою кримінальників, крім місцевих ЗМІ сприяли й українські громади. В Лондоні й Барселоні, Мюнхені й Римі, не кажучи вже про міста в Канаді й США, пройшли масові акції українців, що живуть і працюють поза батьківщиною. В Швейцарії найбільш яскравими були акції наших громадян у Давосі, Цюріху й Женеві. Крім великого мітингу на женевській площі Насьон, перед будинками європейського відділення ООН, українці Женеви провели ще кілька мітингів і пікетів. Помітними виявилися (про ці акції писала й місцева преса, показувало й телебачення) пікети біля офісу компанії Р. Ахметова «Метінвест».
Українська громада Женеви написала низку звернень до багатьох міжнародних організацій з вимогами протидії злочинній владі в країні й щодо допомоги мирним виступам громадян України за свої права. Крім цієї б, сказати, «паперової» роботи, українці в Швейцарії здійснили ще низку важливих кроків, про які зараз зарано говорити вголос, щодо мирного й ефективного вирішення системної кризи в Україні.
Україна зараз знову в центрі уваги європейських ЗМІ. Співчутливий тон, обережність оцінок, надія на примирення… Часто людям Європи важко зрозуміти ситуацію в нашій країні. Незбагненною є для них «бульдозерна політика» кримінальних злочинців при владі. Але вони чудово розуміють повстання людей проти нелюдів… І такі «прості» люди, як мадам Тамара, часто виявляються мудрішими за багатьох політиків. Виявляються більш людяними і щирими. Вони переймаються долями країни і людей. «Сподіваюся, ви залишитеся тут, в Женеві, – каже Тамара. – У вашій країні дуже небезпечно». Та ні, мила господарко бутіка «Тамара», дякую і перепрошую, але кажу вам – ні…
