ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯМ! НЕБЕСНА СОТНЯ
Усі ці дні Фейсбук переживав всі події, що відбувалися на Майдані та навколо нього. Це лише мізерна частина почуттів тих, хто висловлювався у мережі.
Раз у раз виходячи на Майдан за вашим закликом і покликом сумління, я вважаю себе зобов’язаним як історик повідомити про деякі загальні речі.
Якщо права людини – понад усе, то вони стоять вище за традиції, вище за релігію і вище за інтереси держави! Вони не можуть стояти тільки вище прав іншої людини!
«Правий сектор» запевняє, що український революційний націоналізм не є ідеологією ненависті до російського народу.
Ми повинні шанувати культурні й мовні потреби мешканців сходу й півдня, аби вони не почувалися чужими в Україні. Ми повинні продемонструвати принципово нову якість України, котра не буде штучно ділити своїх громадян на різні «ґатунки».
В этой статье я хотел бы написать о тех, о ком говорят крайне редко – и кого пытаются понять еще реже. О русских Украины. Многие из них сегодня на Майдане, немало и тех, кто воспринимает протестное движение в стране сквозь призму официальной пропаганды и российских государственных СМИ.
Этническое происхождение и религиозная принадлежность погибших, конечно, на самом деле неважны. Как неважен их возраст, пол, политические взгляды, неважно все, кроме того, что они – украинцы, и герои, погибшие за Украину в борьбе со злом и несправедливостью.
Майдан, згідно з соціологічними опитуваннями, є багатонаціональною і багатомовною соціально-політичною структурою. Його мешканці спілкуються українською, російською, кримськотатарською, угорською, польською, білоруською та іншими мовами.
Спасибо вам, украинцы, русские, белорусы, грузины, армяне и прочие чудесные люди, которых я вижу улыбающимися и решительными при минус двадцати и не собирающимися отступать.
Я вас люблю.
26 февраля некоторая часть украинцев на Западе весь день говорила по-русски, а такая же примерно часть людей на Востоке – по-украински. Львовские активисты предлагали жителям Львова 26 февраля говорить по-русски «дома, на работе, в транспорте, с друзьями».
То ли заразились манерами от Януковича, то ли зэковская культура, успешно вытеснив язык дипломатического протокола, сама завоевала высотку на Смоленской, но факт налицо: МИД России возмутился «беспределом» на Украине.
Часто людям Європи важко зрозуміти ситуацію в нашій країні. Незбагненною є для них «бульдозерна політика» кримінальних злочинців при владі. Але вони чудово розуміють повстання людей проти нелюдів…
Теперь будущее зависит только от украинского народа, от него зависит, сможет ли он сбросить оковы и избавиться от политической касты и культуры, в которой Янукович является лишь одним из примеров. Настало время для новой Украины, созданной ее гражданами.
Я гражданин Франции. И выступаю за федеративную Европу. Но сегодня на Майдане, где люди напоминают Европе о ее первейшем и главном предназначении, я ощущаю себя украинцем.
Українська зима 2014 року – це європейська катастрофа. Я дивлюся на зображення з заледенілого Києва, на людей, які готові гинути за свободу, і намагаюся згадати який-небудь «європейський» порив такої ж сили за останні кількадесят років.
Мы потеряли столько жизней в ХХ веке, что единственно верным нашим принципом должен быть принцип, провозглашенный великим Солженицыным – сохранение народа. Сохранение народа, а не собирание земель. Земли собираются только кровью и слезами.
Ребята в телевизоре, вы чего добиваетесь? Надолго рассорить два народа, живущих бок о бок? У вас получается. А чем это кончается, знаете? Войну с Украиной захотели? Так, как с Абхазией, не выйдет: ребята на Майдане уже закалились и знают, за что бьются, за свою страну, за свою независимость. А мы за что? За Януковича?
Все все понимают. Сначала Судеты. Потом Мюнхенский договор. Потом нападение на Польшу, потом взятие Парижа, Дюнкерк... Потом – Москва, Сталинград... А потом – 9 мая и Нюрнбергский процесс.