НАЦІОНАЛЬНІСТЬ: МАЙДАНІВЕЦЬ

Активістів Майдану у провладних українських ЗМІ, у мас медіа Росії вважають «екстремістами» і «фашистами». Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров дозволив собі охарактеризувати мирні акції спротиву у різних містах України «вуличною демократією» націоналістів, екстремістів, антисемітів і расистів. Той, кого тепер називають «четвертий», також полюбляв таку лексику.

На Майдані – принаймні, київському – до подібних тверджень і характеристик поставилися зі здоровим гумором. Адже Майдан, згідно з соціологічними опитуваннями, є багатонаціональною і багатомовною соціально-політичною структурою. Його мешканці спілкуються українською, російською, кримськотатарською, угорською, польською, білоруською та іншими мовами. У другій козацькій сотні тихенько переповідають про «здорових хлопів», які між собою говорять на івриті. Тож знайомтеся – ось вони, майданівці! Ми з розумінням поставилися до того, що не всі вони погодилися назвати прізвища і сфотографуватися.

Артур, 47 років, приватний бізнесмен, місто проживання – Одеса: «Вот только не будем про национальность, хотя – таки да... Правда, мамина мама, моя бабушка, одесская гречанка. Жива еще моя бабуля, постоянно через отца передает домашние вкусности, мои парни (с которыми мы тут баррикады держим) хвалят. А если серьезно, то я представляю многочисленную часть Майдана – небольшой частный бизнес, который на местах «давят» налоговая и чиновники, чтобы «общак» регионалов пополнить. Я и на налоговом майдане стоял, сейчас настроился, что буду тут до конца. Уже не только за себя, за семью, но и за то, чтобы каждый гражданин Украины был защищен от своеволия политиков и чиновников, чтобы мы все смогли перезапустить нашу страну. По поводу антисемитизма – я тут с 12 декабря, как слышите, говорю по-русски, украинский язык учу (вернее, обучаюсь у ребят с Запада Украины), антисемитизм на Майдане мной лично не замечен – тут мы все украинцы».

Геннадій, 34-річний робітник з Маріуполя: «Я русский по национальности, но я прежде всего гражданин Украины. Я категорически против того, чтобы кто-то, будь то политик из Украины или России, разделял нас по национальностям или религиозной принадлежности. Тут все люди хотят одного – переформатировать систему государственной власти. Я приехал в Киев 3 декабря, поскольку случайно накануне увидел кадры, как «беркуты» избивают молодых людей на Майдане. И не уйду отсюда до тех пор, пока мы не отправим в отставку действующую власть, которая позволяет себе бить, грабить, унижать украинцев. Я не чувствую нетерпимости к себе, говорящему по-русски, работяге – мы тут нетерпимы к властям. И еще: когда журналисты спрашивают, как бы я себя назвал, я отвечаю: я русскоязычный патриот Украины».

Адальберт Савчук, 56-років, підприємець, місто Тячів Закарпатської області (координатор представників Закарпаття): «Закарпаття то така земля, де всіх народів потроху намішано. У мене не питайте, хто я за національністю, бо у родині є і українці, і угорці, і словаки. Я на Майдані третій місяць і до перемоги нікуди не піду. А перемога настане, коли бандити при владі владу втратять, і коли перед справедливим судом постануть люди, які віддавали накази бити студентів на Майдані і стріляти по людях на Грушевського. Я сам був на Грушевського 19–20 січня, надихався газу і диму, мене лікувала прекрасна лікарка, киянка, дуже мудра пані. Вдома на мене чекають троє дітей, вони знають, що татко бореться за їхнє краще життя. Бо тепер в Україні звичайним людям, які не крадуть, власною працею заробляють – їм важко жити. Влада нас обкрадає, влада нам бреше, влада нас калічить. Я тут, разом з іншими, щоб змусити таку владу піти геть».

Сервер Абібулаєв, 55 років, кримський татарин, приїхав з Бахчисараю (до речі, про його мужність почула історії від інших представників кримськотатарського народу і очільників Першої львівської сотні, які довірили Абібулаєву нести прапор сотні): «З Бахчисараю я виїхав на Київ 13 грудня минулого року і з наступного ж дня на Майдані. Знаю, що тут потрібен, знаю, що мій досвід виживати у важких умовах потрібен моїм побратимам. До того ж, мені нема куди повертатися – через мою активну громадську позицію і через те, що вів боротьбу проти корумпованих кримських чиновників, я залишився без родини і без житла (у нашу розмову втручається молодий хлопчина й обіцяє: «Пане Сервере, я Вас потім до себе заберу, у Львові ми Вам знайдемо де жити!»). А якби і був дім, я би все одно зараз нікуди не поїхав, я тут свої права захищаю і буду до перемоги. Тобто, до того часу, доки ми цю владу не скинемо, бо це кримінальна влада, яка знищує український народ. А щодо екстремізму і ксенофобії на Майдані, то ці «лякалки» вигадали ті, хто і є насправді ксенофобом, хто боїться утворення багатонаціональної української політичної нації (лишень послухайте виступи керівників АРК!)».

Олександр Денисов, 35 років, підприємець з м. Дубно Московської області, громадянин Росії: «Я нидивидуальный предприниматель и активный участник протестов на улице. На улицу начал выходить в 2010–2011 годах в качестве активиста «Стратегии 31», среди прочих, участвовал в акции 6 мая 2012 года на Болотной площади в Москве. О том, что происходит в Киеве, я узнал 22 ноября и тогда решил приехать и узнать, почему киевляне, украинцы так активно воспротивились торможению евроинтеграции. Но сломалась машина и приехать я смог в ночь с 1 на 2 декабря – то есть после событий 30 ноября на Майдане. До 30 ноября был мотив выразить солидарность украинцам; после разгона добавилось жгучее желание подставить плечо украинским братьям в неравной борьбе с жестокостью и беззаконием. После первой поездки 2-8 декабря я приезжал в Киев на личном автомобиле каждую неделю – и каждый раз машина была полна желающими выразить поддержку свободному украинскому народу и увидеть Евромайдан своими глазами! Именно поэтому Новый 2014 год я решил встретить на Майдане. Взял в руки большой флаг России и вышел на Майдан. И знаете, это было восхитительно! Это был лучший Новый год в моей жизни! От разговоров ближе к утру 1 января у меня уже практически не двигалась челюсть. Мне удавалось пройти не больше десяти шагов, как подходил кто-то из киевлян, также встречавших Новый год на Майдане, или парни из охраны – благодарили за поддержку, выражали понимание происходящих в России событий, просили сфотографировать их с российским флагом, и обязательно интересовались, не нужна ли мне помощь, есть ли мне где переночевать и так далее. Меня удивило, что подавляющая часть Майдана разделяет власть Путина и Россию, россиян».

Сергій Висоцький, 42 роки, громадянин Білорусі: «Я адвокат, правозахисник, фактично – політичний еміґрант. Координую у Києві наших білоруських хлопців, які приїздять на Майдан. Вражений тим, як добре ми порозумілися, білоруси й українці, жодного не те що мовного, а й будь- якого іншого бар’єру. Коли люди (і не лише на Майдані, а будь-де у Києві) дізнаються, що я приїхав з Білорусі, то висловлюють підтримку і вдячність нам, білорусам, за підтримку Майдану. І доволі часто тепер передають подяку і жаль з приводу загибелі Міхайла Жезневського, називають його героєм України. Я також вражений, що навіть у суворих умовах життя на Майдані-Січі, люди залишились людьми, продемонстрували свою гідність, національну гордість, шляхетність – власне, за це Майдан і стоїть».

Георгій М., 34 роки, будівельник, громадянин Грузії: «Я из Сухуми, понимаете? мы знаем, к чему приводят разговоры России об ущемлении чьих-то прав, о ксенофобии – потому и приехали в Киев, еще перед Новым годом, чтобы не позволить Москве отхватить у Украины Крым или Донбасс. Нас здесь несколько человек, не могу сказать, сколько – не имею права, извините... Но знайте, что мы тут защищаем вашу и нашу свободу, сегодня наша помощь нужна Киеву, украинцам, поэтому мы здесь».

Насамкінець, кілька статистичних даних.

Опитування, проведені Фондом «Демократичні ініціативи імені І. Кучерова» і Київським міжнародним інститутом соціології у січні 2014 року, засвідчили: майданівці представляють Захід (55 відсотків), Київ (12 %), Центр (24 відсотки), Схід і Південь (понад 20%) України. На думку експертів, Майдан з табору перетворився на Січ і водночас – на міжнаціональну, навіть міжнародну інституцію. Соціологи категорично заперечують заяви деяких українських і російських політиків про високий рівень ксенофобії й антисемітизму на Майдані (точніше – на всіх українських Майданах).