Єдність у розмаїтті

Українські науковці презентували Концепцію комплексної меморіалізації Бабиного Яру

В інформаційному агентстві «UkrInform» Міністерство культури України представило довгоочікувану «Концепцію комплексної меморіалізації «Бабиного Яру». Цей, вкрай важливий, проект презентував особисто міністр культури Євген Нищук, а в заході взяли участь керівники Робочої групи, що його підготувала.

На відміну від багатьох інших ідей, прожектів і ініціатив, висунутих приватними особами і громадськими організаціями, цей проект має серйозну державну основу – він базується на кількох вагомих документах:

– Указі Президента України №331 / 2017 від 20 жовтня 2017;

– Рішенні Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності «Про ситуацію, що склалася з меморіалізацією Бабиного Яру», (протокол №71 від 4 квітня 2018 року);

– Розпорядженні Кабінету Міністрів України № 542-р «Про затвердження плану заходів з перспективного розвитку Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» (від 26 липня 2018 року).

Міністерство культури України звернулося до Академії наук, і була створена Робоча група при Інституті історії України Національної Академії наук, в яку увійшли фахівці світового рівня – професійні історики з двох університетів, двох академічних інститутів, трьох музеїв, Українського інституту національної пам’яті. Здійснення, за запитом держави, комплексного аналізу такого високого рівня експертності й компетентності надзвичайно важливе – подібного не відбувалося з 1997 року, і це демонструє значення й міру відповідальності, яку бере на себе Українська держава у вирішенні всього комплексу питань, пов’язаних з Бабиним Яром.

Після того, як міністр культури Євген Нищук коротко розповів про державне бачення питань меморіалізації простору і важливості комплексного підходу до формування історичної пам’яті, на прес-конференції виступили керівники Робочої групи, які представили концепцію:

– Геннадій Боряк – голова Робочої групи, заступник директора Інституту історії України НАНУ;

– Олександр Лисенко – заступник голови Робочої групи, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу Інституту історії України НАНУ;

– Тетяна Пастушенко – секретар Робочої групи, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ;

– Віталій Нахманович – заступник голови Робочої групи, провідний науковий співробітник Музею історії міста Києва, відповідальний секретар Громадського комітету для увічнення пам’яті жертв Бабиного Яру;

– Борис Глазунов – гендиректор НІМЗ «Бабин Яр».

«Міністерство культури та Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр» звернулися до Інституту історії України НАНУ для того, щоб фахова група напрацювала концепцію меморіалізації цього сакрального місця. Концепція вже представлена на сайті інституту для широкого обговорення. І ми повинні думати про комплексний підхід», – закликав Євген Нищук. 

Олександр Лисенко, заступник голови Робочої групи, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу історії України у роки Другої світової війни Інституту історії України НАН України

– Бабин Яр в усьому світі відомий як один з найвизначніших символів Голокосту. Разом із тим, це місце пам’яті має низку суттєвих відмінностей від аналогічних інших місць, і кілька позицій про це доволі переконливо свідчать. По-перше, під час нацистської окупації Києва 1941–1943 років Бабин Яр став місцем масового знищення не лише євреїв, а й представників інших національностей, соціальних, політичних груп, радянських полонених, представників українського самостійницького руху, людей, які були членами комуністичної партії, душевно хворих тощо. По-друге, у повоєнні радянські часи Бабин Яр виявився місцем техногенної Куренівської катастрофи 1961 року, що також забрала життя понад півтори тисячі киян.

Згодом Бабин Яр стає місцем постійного зіткнення між громадськістю, насамперед єврейською, але також українською та російською, яка прагнула гідно вшанувати ці жертви. В ті часи виникають спроби певних марґінальних груп взагалі заперечити трагедію Бабиного Яру і подати її як такий «єврейський міф». Нарешті за часів незалежної України Бабин Яр перетворився на місце конкуренції пам’яті між різними групами та громадськими організаціями, що репрезентують нащадків різних жертв нацизму та комунізму. Це виявилося в установці численних пам’ятних знаків, присвячених цим групам жертв. Слід також взяти до уваги той факт, що ще за часів Російської імперії Бабин Яр був оточений низкою кладовищ, які природним чином сформували багатоконфесійний і багатонаціональний некрополь. У повоєнні часи він був майже повністю зруйнований, а потім значною мірою забудований, і цей процес, на жаль, триває і донині. Усе це призвело до того, що фактична історія Бабиного Яру є набагато тривалішою, ніж період Голокосту і нацистської окупації, і це має бути враховано і відображено у будь-яких проектах його меморіалізації. Це принципова позиція групи.

Станом на сьогодні Бабин Яр і прилеглий некрополь до нього – це переважно не впорядкований простір громадського парку та лісопаркової зони, на якому в хаотичному порядку розміщено понад тридцять об’єктів – скульптур, інших пам’ятників, які не мають спільної концептуальної єдності. Кількість цих пам’ятних знаків постійно зростає, а також ми стикаємося з тим, що претензії на їх множення з’являються практично щороку, а може й щомісяця.

Ще вільна від забудови територія Бабиного Яру та історичного некрополя нині переважно входить до складу Національного історично-меморіального заповідника Бабин Яр, Лук’янівського історично-меморіального заповідника, що включає також військове кладовище, парк-пам’ятку садово-паркового мистецтва «Кирилівський гай», а також об’єкт природного заповідника фонду «Реп’яхів Яр».

Наразі громадська та державна ініціатива перейшла від встановлення окремих пам’ятників та проектів, створення різних малих архітектурних форм до проектів, пов’язаних з комплексною меморіалізацією цього історичного місця.

Слід зауважити, що дотепер у Києві не існує жодного музейного закладу чи постійної експозиції, яка б концентрувалася на проблемах Бабиного Яру чи Голокосту.

Основні проблеми, що обумовили окреслений стан з Бабиним Яром як історичним місцем безпосередньо пов’язані з позиціями різних акторів, задіяних у суспільному житті. З боку держави і громадянського суспільства – це відсутність відчуття власної історичної відповідальності за пам’ять про Бабин Яр як символічний простір пам’яті загальноукраїнського та світового рівня, відсутність комплексного підходу до вшанування пам’яті та облаштування меморіального простору, сприйняття Бабиного Яру як місця винятково трагедії якихось національних меншин, насамперед єврейської, та інших соціальних, політичних і етнічних груп, і нарешті спроби марґінальних політичних груп заперечити трагедію Бабиного Яру, насамперед її єврейську складову.

З боку єврейської спільноти – це, по-перше, прагнення до ексклюзивної пам’яті про трагедію Бабиного Яру як зворотна реакція на радянську політику забуття. По-друге, культивування пам’яті про Бабин Яр і Голокост насамперед через накидання провини іншим народам, зокрема українцям, як засіб запобігання антисемітизму та антисіонізму. По-третє, це прагнення до символічної приватизації меморіального простору через зведення масштабних общинних споруд як засіб демонстрації історичного тріумфу над нацизмом та антисемітизмом, своєрідної ментальної історичної сатисфакції.

З боку інших спільнот, насамперед українців, ромів, киян, православних – це прагнення виокремити як ексклюзивний сеґмент пам’ять про власні трагедії часів війни у контексті конкуренції пам’яті.

Нарешті, з боку всіх акторів – це, по-перше, відсутність власної внутрішньої потреби у створенні інклюзивної моделі спільної пам’яті. Навіть за щирої готовності вшановувати пам’ять інших груп або чужі трагедії. І, по-друге, це брак усвідомлення абсолютної моральної неприпустимості будь-якого будівництва на території розстрілів і поховань. Ми цю історію пам’ятаємо, вона триває вже десятки років, – від розважальних центрів до якихось інших споруд і суспільно-культурного, рекреаційного призначення.

Однак, слід чітко усвідомлювати, що зазначені аспекти є наслідком набагато складніших проблем розвитку українського суспільства як от: невизначеність остаточно цивілізаційного вибору України, радикальна розбіжність у поглядах на подальший її розвиток у суспільстві загалом та серед окремих етнічних спільнот, насамперед українців і найбільших національних меншин.

По-друге, відсутність сформованої цілісної візії та політики історичної пам’яті, протистояння деяких моделей пам’яті і домінування політичної кон’юнктури, відсутність цілісної державної етнонаціональної політики, що, зокрема, передбачала б системну інтеґрацію різних етнічних спільнот до єдиної української політичної нації, відсутність також цілісної містобудівної політики, зокрема в Києві – столиці української держави, з чим ми стикаємося буквально кожного дня не тільки в історичному центрі Києва, брак суспільної солідарності та досвіду держави і громадянського суспільства, і нарешті небажання конструктивно враховувати сучасний досвід інших суспільств і держав у політиці пам’яті та меморіалізації подібних трагедій.

Без розв’язання зазначених проблем, на думку членів Робочої групи, неможливо остаточно вирішити питання комплексної меморіалізації такого знакового у світовому та українському вимірах простору як Бабин Яр. Разом із тим, послідовні зусилля у розв’язанні проблеми меморіалізації Бабиного Яру дадуть змогу адекватно вирішувати ширші, ґлобальніші проблеми, які стоять перед українською державою. 

Тетяна Пастушенко, секретар Робочої групи, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Концепція складається з дев’яти розділів.

Окрім опису наших пропозицій щодо роботи на території меморіального простору, Концепція включає такі розділи, як історичний контекст подій, в якому описується Україна в європейській історії, історія народів України, міжетнічних відносин, Бабин Яр в історії України, Голокост в світовій історії, Голокост в українській історії.

Такий виклад історичних подій дає можливість глибше зрозуміти національні тягарі історії, перебіг Голокосту на території окупованої нацистами України і його особливості схожих рис з Голокостом на території центральноєвропейських країн, а також продемонструвати як в Україні в повоєнні часи формувалася пам’ять про найбільші трагедії ХХ сторіччя, якою була війна за право пам’яті про Голокост і про Голодомор. Тобто ми показуємо широкий історичний контекст. І це дає нам право запропонувати своє бачення і свої візії меморіалізації простору, тому що в Україні такого проекту вшанування місця масових вбивств немає, і власне ми не можемо просто взяти якийсь західний зразок вшанування жертв Голокосту або інших місць масового вбивства, оскільки такої цільної єдиної пропозиції немає, в кожній країні є своя специфіка. Якщо взяти музей Яд Вашем – там одна особливість, в музеї-меморіалі Голокосту в Вашингтоні – інша, в Польщі ця тема демонструється в трьох місцях пам’яті: своя особливість в Аушвіці та в музеї польських євреїв Полін, інша – в музеї Другої світової війни і т.д. Тобто, це говорить про те, що ми маємо повне право пропонувати власний досвід меморіалізації. До того ж це досить нова тенденція в світовій практиці – більшість музеїв пам’яті жертв масових злочинів – 80% таких музеїв – створені за останні 20 років. Тобто це абсолютно свіжа і нова тенденція в світовій практиці меморіалізації.

Окремий розділ нашої концепції присвячений проблемі історичної пам’яті, проблемі взаємодії індивідуальної пам’яті, пам’яті етнічних, соціальних груп і відсутності чіткої політики пам’яті держави, яка має всі ці суперечності об’єднати в єдиному проекті.

Конфлікт пам’яті випливає із соціальної ситуації в країні. Очевидно, що рушіями і стейкхолдерами всіх проектів меморіалізації в Бабиному Яру виступають громадські організації, громадські ініціативи, але це не значить, що вони можуть легко між собою домовитися для створення єдиного комплексу меморіалізації. Таким організуючим початком може виступити в цьому контексті держава.

Проблему меморіалізації ми розглядаємо і як цивілізаційну проблему історії України, адже більшість розбіжностей і неузгодженостей виникає через те, що в Україні немає чіткого цивілізаційного вибору. Всю свою історію Україна перебувала на межі різних цивілізацій – релігійних, пострелігійних, ліберальної і соціалістичної тощо. З іншого боку, остаточний вибір для України ускладнений тим, що майже все ХХ сторіччя Україна перебувала поза межами ліберальної цивілізації. Тому наша концепція ґрунтується на принципах європейського гуманізму, європейського цивілізаційного вибору України, демократичних свобод і прав людини.

У концепції досить детально виписано містобудівний контекст. Якщо здається, що на місці Бабиного Яру пустка, де можна спокійно споруджувати узгоджений проект, то це велика помилка. На сьогодні до переліку містобудівних об’єктів входить сімнадцять різного типу підпорядкування, різної юрисдикції – від заповідників до стоянок автомобілів і заправок.

Окремим розділом виписано всі юридичні проблеми і наші пропозиції до їх розв’язання, адміністративно-фінансовий контекст вирішення тих проектів, які ми пропонуємо спорудити і створити на території Бабиного Яру.

Віталій Нахманович, заступник голови Робочої групи, провідний науковий співробітник Музею історії міста Києва, відповідальний секретар Громадського комітету для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру

Головна проблема полягає сьогодні в тому, що у нас є заповідник «Бабин Яр», але немає меморіального простору Бабиного Яру. І наразі маємо Бабин Яр в суспільстві, як це не дивно, як деструктивний фактор суспільних конфліктів і лише позірно із солідарності, яку демонструють до пам’ятних дат.

На нашу думку, меморіальний простір Бабиного Яру має перетворитися на позитивний і конструктивний фактор суспільного життя.

Це має бути музейно-меморіальний комплекс, який стане однією з точок консолідації українського суспільства. Це не просто інформаційна частина, тобто він має доносити не інформацію про події, він має насамперед доносити до людей цінності, які саме і стануть об’єднавчими для українського суспільства.

Такий музейно-меморіальний комплекс має включати в себе меморіальний парк «Бабин Яр – Дорогожицький некрополь», Український музей Голокосту і Меморіальний музей Бабиного Яру.

Меморіальний парк Бабиного Яру має включати в себе територію розстрілів, поховань і знищення трупів під час нацистської окупації, територію всіх навколишніх кладовищ – Кирилівського, Лук’янівського, Єврейського, Караїмського, Магометанського, Військового, німецьких військовополонених, а також зону техногенної Куренівської катастрофи і природний заповідник «Кирилівський».

Ідея полягає в тому, що цей меморіальний парк має стати взірцем нового для України підходу до меморіалізації. Ми успадкували від радянських часів розуміння меморіалізації як зведення пам’ятників чи грандіозних меморіалів і меморіальних комплексів. Тобто розуміння простору як меморіалу мінімалістично вирішеного засобами простору як меморіалу у нас відсутнє.

Ми вважаємо, що людина, потрапляючи в цей меморіальний парк, незалежно від того, які там стоять пам’ятники, вже має по-іншому налаштувати себе, просто тому що вона потрапляє в по-іншому організований простір. Це великий виклик. Це набагато складніше, ніж побудувати найвеличніший музей. Музеї будувати ми якось вміємо, а створювати простори пам’яті ще не навчилися.

Що стосується музею Голокосту та Бабиного Яру, я хочу зробити одне зауваження перед тим як почати дискусію, щоб зрозуміти, де ми сьогодні знаходимося. Минулого тижня чергові свої кроки зробила група, що займається створенням Меморіального музею Голокосту «Бабин Яр».

Сьогодні це інший проект. Те, що пропонуємо ми, і чим займається інша група – це різні проекти. Значною мірою проект сьогодні навіть не паралельний, а перпендикулярний. Але з сьогоднішнього дня ми маємо, так би мовити, позитивне досягнення – ми пропонуємо певну альтернативу і розраховуємо, що держава, яка замовила нашу роботу і виявляє зацікавленість в комплексній меморіалізації Бабиного Яру, стане тим модератором, який здатний посадити за один стіл усі групи, зацікавлені в меморіалізації Бабиного Яру, і дійти узгодженого рішення, яке буде ґрунтуватися не на чиїхось особистих уподобаннях, а на певному консенсусі.

Отже, на нашу думку, музеї Голокосту та Бабиного Яру мають бути розташовані безумовно поза територією розстрілів і поховань, відтак поза межами меморіального парку, бо все, що ми пропонуємо включити до меж меморіального парку, згідно з нашими дослідженнями, – це є територія розстрілів і поховань.

Ми пропонуємо, аби вони становили єдиний меморіальний комплекс. Тобто, це мають бути два музеї, але архітектурно в єдиному меморіальному комплексі. І фізичною та змістовою точкою перетину цих двох об’єктів мусить бути масовий розстріл київських євреїв 29–30 вересня 1941 року – тобто дві розповіді, що перетинаються в одній точці.

Так Український музей Голокосту має показувати Голокост як загальноєвропейське явище світового значення, сприяти насамперед інтеґрації української історії до загальноєвропейської і розглядати Голокост як універсальний символ усіх ґеноцидів кінця ХІХ – початку ХХІ сторіччя.

Меморіальний музей Бабиного Яру розглядає історію Бабиного Яру як таку, що почалася дуже давно і триває до сьогодні. Очевидно, що кульмінацією цієї історії, точкою, коли Бабин Яр увійшов до світової історії, став той самий масовий розстріл євреїв 29-30 вересня 1941 року. Але сама по собі історія Бабиного Яру не тоді почалася і тоді не завершилася, вона тривала до того і триває до сьогодні.

Відтак ми розглядаємо історію Бабиного Яру як відображення усієї складної історії України останнього сторіччя щонайменше. І ми вважаємо, що цей унікальний досвід української історії ХХ сторіччя, історії країни, яка побувала під двома тоталітарними режимами, ми маємо показувати це через особисті долі жертв і праведників Бабиного Яру.

Взагалі основним посланням меморіального простору, всіх його складових, на нашу думку, має бути розуміння того, що кожна людина несе особисту відповідальність за свої вчинки – перед Богом, перед людством, перед близькими, перед самими собою. І в будь-якій ситуації кожна людина має насамперед робити власний відповідальний моральний вибір на основі загальнолюдських цінностей.

Хочу зазначити, що як пілотний проект ми розглядаємо створення невеликого меморіального музею пам’яті жертв Бабиного Яру у приміщенні колишньої контори Єврейського цвинтаря.

В обговоренні взяли участь співголова Асоціації єврейських організацій і громад України Йосиф Зісельс, народний депутат України, голова Комітету з питань культури і духовності Микола Княжицький, директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, директор Українського Центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський.

Кирилл ДАНИЛЬЧЕНКО
Мирослав МАРИНОВИЧ
Лиля БУДЖУРОВА
Виталий ПОРТНИКОВ
Вадим ФЕЛЬДМАН
Петро МАРУСЕНКО
Антон САВІДІ
Олена ДОНЕЦЬ